Спроби економічної стабілізації 1994-2000 рр. та їх наслідки
Ліва більшість у Верховній Раді ставила під сумнів можливість проведення ринкових реформ. Відтак реформаторська діяльність уряду могла здійснюватися тільки на підставі указів Президента. Курс ринкових реформ задекларований Л.Кучмою гостро потребував зовнішніх фінансових ін’єкцій, що могли надійти тільки із Заходу. У той же час останній не поспішав їх надавати позаяк хотів переконатися, що Україна на ділі відмовляється від командно-адміністративної економіки, а також реалізує проголошений в Декларації про державний суверенітет свій без’ядерний статус. 12 жовтня 1994 р. Президент Л.Кучма проголосив стратегію економічних перетворень, яку схвалила Верховна Рада. Вона передбачала лібералізацію цін, обмеження дефіциту державного бюджету, впровадження вільної внутрішньої і зовнішньої торгівлі, дотримання жорсткої монетарної політики, широку приватизацію великих підприємств, проведення аграрної реформи. У листопаді 1994 р. Л.Кучма видав Указ „Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва” В ньому передбачалося вирішення трьох найважливіших складових земельної реформи – приватизації, оцінки й ринку землі. Розпочалася приватизація державних підприємств. Формально кожний громадянин, отримавши сертифікат на право власності на частку засобів державного виробництва, ставав співвласником конкретного підприємства. Насправді ж, 19 мільйонів людей, які їх отримали так і не перетворилися на їхніх реальних власників бо стали лише володарями знецінених інфляцією папірців-сертифікатів, до того ж були позбавлені доступу до інформації про стан підприємства, про дійсних його власників. Фактично підприємства приватизувала держноменклатура та директорський корпус. Як така сертифікаційна приватизація в Україні провалилася, більше того, вона „узаконила” перехід величезного державного майна в руки незначної групи людей, що потягло за собою ще більшу соціальну поляризацію в українському суспільстві. У 1995 р. в Україні було роздержавлено 16 265 об’єктів, з яких 4051 належали до загальнодержавної власності, що вдвічі більше, ніж у попередньому році. В результаті частка державної власності скоротилася із 96 до 62%. Перші кроки на шляху ринкових реформ та приватизації були прихильно сприйняті провідними західними країнами, передусім США, які мали вирішальний вплив у міжнародних фінансових організаціях. За короткий час серед країн, які одержували фінансову підтримку США Україна вийшла на третє місце після Ізраїлю та Єгипту. Вона також отримала допомогу Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР), Міжнародного валютного фонду (МВФ) та Світового банку. Іноземна фінансова допомога, незважаючи на далеко не завжди її ефективне використання, сприяла фінансовому оздоровленню країни. Впродовж 1995-1996 рр. в українській економіці наступила певна стабілізація і навіть деяке пожвавлення. Різко зменшилася інфляція і зростання цін – із 400% в 1992 р. до 40% у 1996. Останнє позитивно позначилося на заробітній платі громадян. З жовтня 1994 по квітень 1997 р. у валютному еквіваленті вона зросла більше, ніж у чотири рази – з 22 до 90 доларів США. Це створило сприятливі умови для проведення грошової реформи. У вересні 1996 р. до грошового обігу було введено повноцінну національну валюту – гривню, яка замінила купоно-карбованці. Її суть полягала у деномінації: 100 тис. купоно-карбованців обмінювали на одну гривню. Курс гривні щодо долара США був завищеним ( 1 долар коштував 1,75 грн.) У 1996 р. завершено перший етап земельної реформи – роздержавлення землі і передання її у власність юридичним особам. Це означало, що право власності отримали колишні колективні господарства, що перетворилися у селянські спілки – колективи селян-пайовиків. Упродовж липня 1997 р. – грудня 1999 р. було проведено другий етап реформи – створення реального власника землі, тобто передання землі безпосередньо тим, хто її обробляє. Понад 6 млн. громадян України одержали земельні паї, що становило майже половину земельних угідь в державі. Було завершено приватизацію присадибних ділянок. Їхніми власниками стали майже 10 млн. громадян. Наприкінці 1999 р. Указ Президента „Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” фактично означав остаточну ліквідацію колгоспної системи в Україні. Останнє не завжди викликало схвальну оцінку, оскільки в процесі реформування чимало колективних господарств з їх усією інфраструктурою було зруйновано. Припинили існування великі тваринницькі комплекси, овочеві господарства, що виробляли парникову продукцію. Новим приватним власникам виявилося не під силу їх розвивати через брак коштів, дешевої робочої сили, значної їхньої енергоємності. Реалізація ринкових реформ середини 1990-х рр. мала суперечливі наслідки. З одного боку в умовах, коли граничний рівень падіння виробництва було досягнуто, вони сприяли тенденції певної стабілізації у народногосподарському комплексі країни. У 1995 р. вперше скорочення ВВП не перевищило рівня попереднього року, а впродовж 1996 - 1997 рр. його падіння ще більше сповільнилося. Проте досягнута стабілізація була дуже хисткою, позитивні тенденції, що намітилися не закріплені. Серйозного удару фінансовому становищу України завдали наслідки кризи в Південно-Східній Азії та Росії в 1997-1998 рр. Згубно вплинула на проведення ринкових реформ податкова політика уряду. Жорсткі податкові вимоги, фінансові обмеження, завищене оподаткування штовхали підприємства в „тіньовий” сектор економіки. Вони приховували прибутки, внаслідок чого державний бюджет зазнавав колосальних збитків. „Тіньовий” сектор економіки став притягувати й кримінальний елемент із владних державних структур, які маючи доступ до перерозподілу джерел сировини, вироблення і реалізації товарів прагнули уникнути оподаткування власного бізнесу. Обсяги „тіньового” сектору економіки у 1999 р. сягнули 60% ВВП. Це означало, що держава втрачала контроль над економікою, оскільки більше половини економічної діяльності мало неофіційний характер й прямо чи опосередковано опинилося під впливом кримінальних структур, що мало наслідком утворення паралельної інфраструктури влади, а відтак стало загрожувати безпеці держави. Підтвердженням тому стало зростання зовнішнього боргу України. Протягом 1994-1999 рр. він зріс більше, ніж втричі і становив 12,2 млрд. дол.( це 51,2 млрд. грн., при річному бюджеті – 28 млрд. грн.). Одночасно зростала внутрішня заборгованість по виплатах зарплат, стипендій, пенсій. Завдяки жорсткій монетарній політиці, яку проводив Національний банк України вдавалося стримувати ріст інфляції, але працівники бюджетної сфери, державних підприємств, верстви населення, що користувалися соціальними виплатами по кілька місяців не отримували платні. Корумпованість чиновників на найвищих щаблях влади досягла свого апогею за урядування прем’єр-міністра П.Лазаренка, проти якого Генеральна прокуратура України у вересні 1998 р. порушила кримінальну справу за розкрадання державного майна в особливо великих розмірах. У лютому 1999 р., будучи вже у відставці під час перебування за кордоном, його затримано судовими органами США й звинувачено у „відмиванні” незаконних доходів, що становлять за оцінками слідства близько 880 млн. дол. США. Особливістю українського економічного життя стало поступове злиття влади й бізнесу. За даними Державної податкової адміністрації на 2000 р. 364 народні депутати України мали офіційний дохід від комерційних структур. Парламентарі очолювали 202 підприємства і були засновниками 473 підприємств. У країні утворилися суспільно небезпечні злочинні угруповання, які зрослися з органами влади. Наприкінці 90-х рр. ХХ ст. стала посилюватися фінансова незбалансованість, знижуватися якісні показники у виробничій сфері, погіршувалася галузева структура промислового виробництва. Особливо небезпечні наслідки мав процес технологічної деградації промислового потенціалу країни. Продукція машинобудування зменшилася у 3 рази, легкої промисловості – у 8 разів, електронної галузі – у 100 разів, а за показниками науково-технічного рівня вона опустилася з 7-го на 139 місце. Дошкульного удару по вітчизняному виробнику завдало практично безконтрольне завезення в Україну зарубіжних товарів, дешевших за вітчизняні проте далеко не завжди кращих у якісному відношенні. У грудні 1999 р. уряд очолив колишній Голова Правління національного банку України В.Ющенко. За своє річне перебування при владі він добився скорочення зовнішнього боргу без запозичень з-за кордону на 2,1 млрд. дол., на 5 млрд. грн. зросли надходження до бюджету країни, населенню почала виплачуватися заборгованість по зарплаті. Підсумки першого десятиліття розвитку економіки незалежної України за своїми наслідками були неоднозначними. З одного боку наступила макроекономічна стабілізація, з іншого, в країні так і не було створено сприятливого клімату для промислової і підприємницької діяльності. Одначе у другій половині 90-х рр. ХХ ст. вдалося подолати глибоку економічну кризу в державі, що загрожувала внутрішній стабільності і національній безпеці загалом. У 2000 р. вперше за останнє десятиріччя було призупинено спад виробництва і намітилися тенденції до його зростання.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Спроби економічної стабілізації 1994-2000 рр. та їх наслідки» з дисципліни «Новітня історія України»
