Наука у другій половині 60-х – на початку 80-х рр.
У другій половині 60-х – на початку 80-х рр. помітно посилився вплив науки у суспільстві. Формувалися нові напрямки наукових досліджень у галузях металофізики, геофізики, теоретичної фізики, механіки, хімії, загальної біології, геології горючих копалин, кібернетики, ядерних досліджень та ін. Розбудовувалася мережа науково-дослідних установ Академії наук, що продовжувала залишатися центром наукових досліджень республіки. З 1962 р. роботу АН УРСР очолив відомий спеціаліст у галузі електрозварювання Борис Патон. Крім наукових установ Академії наук діяла широка мережа галузевих і вузівських науково-дослідних закладів, організацій, підрозділів: інститутів, секторів, лабораторій, відділів, кафедр та ін. У 60–70-х рр. головні напрямки досліджень АН УРСР визначалися трьома основними секціями: фізико-технічних і математичних наук, хіміко-технологічних і біологічних наук, суспільних наук. Секції в свою чергу поділялися спочатку на 9, а потім на 12 відділень. Під керівництвом провідних учених у кожному з численних напрямків науки проводилися теоретичні та експериментальні дослідження. У наукових установах і вищих навчальних закладах творилися цілі наукові школи, велася підготовка наукових кадрів, чисельність яких постійно зростала. У 1960–1985 рр. кількість працівників в установах АН УРСР зросла з 3,6 тис. до 15,3 тис. осіб. Очолюваний почергово академіками В. Глушковим і В. Михалевичем Інститут кібернетики був провідною установою в СРСР зі створення автоматизованих систем проектування електронно-обчислювальних машин. Інститут прикладних проблем механіки і математики АН УРСР був визначальним у проведенні наукових досліджень у галузі термомеханіки. Фундаментальні дослідження проводилися у галузі фізики напівпровідників, радіофізики, теоретичної й експериментальної ядерної фізики, фізики плазм і керованого термоядерного синтезу, радіоастрономії. Основні закономірності поведінки матеріалів під дією різних фізико-хімічних факторів, нові технології зміцнення деталей машин і елементів конструкцій розроблялися у Фізико-механічному інституті ім. Г. Карпенка АН УРСР. Інститут проводив розробку приладів здатних реєструвати слабкі електромагнітні поля, які використовувалися в географічних і космічних дослідженнях; апаратури для аероелектророзвідки корисних копалин, що давало змогу проводити розвідувальні роботи у важкодоступних місцях. Зусиллями вчених, насамперед Б. Патона, в Україні у складі АН УРСР було створено масштабний центр досліджень у галузі зварювання металів, пошуку нових технологій добування високоякісних і особливо чистих металів і сплавів. У 1969 р. в умовах космічного вакууму і невагомості завдяки вченим Інституту електрозварювання вперше провели зварювання алюмінію, титану і нержавіючої сталі. Значними були успіхи у галузі біохімії, хімії, хімічних технологій, загальної біології, фізіології, теоретичної медицини. В результаті у виробництво було впроваджено чимало прогресивних хімічних технологій і процесів, створено нові матеріали, високоякісні полімери, ізоляційні і термостійкі покриття. Спільні дослідження науковців ряду інститутів мали практичну цінність для розвитку сільськогосподарської науки. Колектив Миронівського науково-дослідного інституту під керівництвом академіка В. Ремесла вивів нові сорти пшениці. Було виведено ряд високоврожайних сортів кукурудзи, соняшника, цукрових буряків; винайдено ефективні засоби боротьби з хворобами плодових рослин і виноградників. Розвиток науки значною мірою здійснювався у руслі принципів функціонування радянської системи. Наукові установи працювали на єдиний союзний народногосподарський комплекс і не мали змоги повною мірою реалізувати свій науковий потенціал. Творчий пошук науковців сковувала надмірна централізація науково-виробничої бази. Науково-дослідні інститути України все більше інтегрувалися в систему наукових закладів СРСР, а українська наука вважалася допоміжною союзній. Відбувалася монополізація управління наукою, що зосереджувалося у руках невеликого кола вчених-адміністраторів Академії наук СРСР. Диспропорція розміщення наукових установ відчувалася на республіканському рівні. Більшість наукових закладів концентрувалися у Києві. Висококваліфіковані науковці України скеровувалися для впровадження своїх розробок далеко за межі республіки. Незважаючи на зростання обсягів державного фінансування, кошти на науку виділялися за залишковим принципом. Як на державному рівні, так і в суспільстві загалом недооцінювалося її значення для наукового прогресу. Значна частина підрозділів АН УРСР і наукових колективів вищих навчальних закладів реалізовували конкретні технологічні завдання і були позбавлені можливості ґрунтовної розробки фундаментальних досліджень на перспективу, створення майбутньої бази для прикладних розробок. Пріоритетними напрямками залишалися електрозварювання, обробка металів в умовах високого тиску, матеріалознавство, саме у розвитку яких українським науковцям вдалося вийти на світовий рівень. Першочергово покривалися витрати на наукові розробки в сфері військово-промислового комплексу, масштабних наукових проектів загальнодержавного значення. Брак фінансування не давав змоги забезпечити науково-дослідні установи необхідними приміщеннями, створити належну експериментальну і виробничу базу, ефективно використати інтелектуальний потенціал. Зростаючі потреби науки у кваліфікованих кадрах не задовольнялися збільшенням чисельності наукових працівників із вченими ступенями; відчувався брак науково-допоміжного персоналу. Належним чином не стимулювалося впровадження наукових розробок у виробництво. Між розробкою і впровадженням був подекуди настільки тривалий проміжок часу, що наукові новації і прогресивні ідеї встигали застаріти. В умовах екстенсивного розвитку економіки промислові підприємства, колгоспи і радгоспи не були зацікавлені у негайному впровадженні наукових нововведень. Їх вводили під адміністративним тиском. Значна кількість наукових розробок не знаходила практичного втілення, а продовжувала функціонувати в наукових колах. Пришвидшенню технологічних впроваджень прогресивних наукових досягнень на початку 80-х рр. сприяло об’єднання зусиль наукових установ АН УРСР, вищих навчальних закладів, галузевих інститутів і створення на їхній базі міжвідомчих науково-виробничих комплексів та цільових науково-виробничих об’єднань, наприклад, “Інституту електрозварювання ім. Є. Патона”, “Інституту надтвердих матеріалів”, “Інституту проблем матеріалознавства” й ін. В умовах посиленого ідеологічного тиску і цензурних обмежень розвивалися суспільні науки. Окремі важливі моменти суспільно-політичного і економічного життя замовчувалися. Порушувався принцип наукової об’єктивності; істинними вважалися наукові твердження, корисні для політики радянської влади. Вивченню підлягали насамперед проблеми пов’язані зі соціалістичним і комуністичним будівництвом. Науковими колективами було підготовлено ряд багатотомних праць. Важливими результатами досліджень в історичній науці стали видання: “Радянська енциклопедія історії України” у 4-х томах, “Історія міст і сіл Української РСР” у 26-ти томах, “Історія Української РСР” у 10-ти книгах. Авторський колектив “Історії міст і сіл Української РСР” у 1976 р. був удостоєний державної премії СРСР. Багато проблем з історії України у зв’язку з об’єктивними причинами висвітлювалися в ідеологічно забарвленому ключі, а деякі взагалі не досліджувалися. Попри всюдисущий ідеологічний контроль окремі історики намагалися дотримуватися об’єктивності у висвітленні історичного минулого. М. Брайчевський написав кілька розвідок з давньої історії України – “Походження Русі”, “Коли і як виник Київ”, “Приєднання чи возз’єднання”, за що піддавався переслідуванню. Автор не сприймав загальноприйняту в історичній науці тезу про возз’єднання України з Росією внаслідок укладення Переяславської ради. Теорію спільного походження трьох слов’янських народів критикував у своєму історико-філософському дослідженні “Лист до російських та українських істориків” Ю. Бадзьо. Досягненнями мовознавців було видання словника “Сучасної української літературної мови” у 5-ти томах, “Словника української мови” в 11-ти томах. Науковці у галузі літературознавства і мистецтвознавства опублікували колективні праці “Історія української літератури” у 8-ми томах і “Історія українського мистецтва”. Змін зазнала видавнича політика. Різко зросла кількість російськомовних видань. У 1970 р. українською мовою було опубліковано 38 % книг, а у другій половині 80-х рр. – 21 %. При загальному зростанні видавничих тиражів відсоток публікацій українською мовою невпинно зменшувався. Наприкінці 70-х рр. співвідношення української і російської літератури становило 1:3, а чисельність книжок українською мовою скоротилася до рівня середини 20-х рр. Переважно російською мовою видавалася навчальна і технічна література. Скорочувалася кількість україномовних журналів і газет, а тиражі наявних суттєво зменшувалися. На початку 70-х рр. були ліквідовані історичні видання “Історичні джерела і їх використання”, “Історичні дослідження в Українській РСР”, “Київська старовина”, “Середні віки на Україні” й ін.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Наука у другій половині 60-х – на початку 80-х рр.» з дисципліни «Новітня історія України»
