Певна лібералізація суспільного життя створювала умови для національно-культурного відродження – розвитку літератури і мистецтва України, піднесення творчої і громадської активності художньої інтелігенції республіки, зростання інтересу людей до її доробку, діяльності у суспільно-політичному житті. Значний внесок у скарбницю художньої творчості та моральну атмосферу суспільства робили майстри молодого покоління. На повний голос заявили про себе поети і прозаїки М.Вінграновський, Є.Гуцало, І.Драч, Р.Іваничук, І.Калинець, В.Коротич, Л.Костенко, Р.Лубківський, Ю.Мушкетик, Д.Павличко, М.Руденко, Є.Сверстюк, В.Симоненко, І.Чендей, В.Шевчук та багато інших. В Україні формувалася та парость культури, представники якої одержали назву “шістдесятники”. Це були люди нового політичного і естетичного мислення, носії таких думок і почуттів, на які не спромоглося старше покоління. Вони зверталися до історії свого народу й водночас прагнули аналізувати душу сучасника, його інтелектуальний та емоційний розвиток, на повний голос говорили про реальні проблеми життя, болючі питання, замовчувані в часи сталінщини, обстоювали загальнолюдські ідеали, заперечували аморальність. Відроджувався інтерес до власної національної культури, народних звичаїв і обрядів, власної історії. Молоде покоління української інтелігенції намагалося подолати провінційність національної культури, органічно влити її в контекст світової. Шістдесятники стали ядром духовної опозиції режиму в Україні. Велику зацікавленість викликали збірки поезій Л.Костенко “Проміння землі”, “Вітрила”, “Мандрівки серця”. Широкий відгук одержали перші збірки поезій І.Драча – “Соняшник”, М.Вінграновського – “Атомні прелюди”, В.Симоненка – “Тиша і грім”. Більш плідною й багатою в новій суспільно-культурній атмосфері була творчість композиторів як офіційного, традиційного, так і нетрадиційного напрямів у музиці. Українське музичне мистецтво збагатилося творами Б.Лятошинського, А.Кос-Анатольського, С.Людкевича, братів Г. і П.Майбородів, Ю.Мейтуса, Л.Ревуцького, А.Штогаренка та ін. Новаторством була позначена авангардна музика композиторів – шістдесятників Л.Грабовського, В.Годзяцького, В.Сильвестрова, В.Загоруєва. Нову хвилю в кінематографії представляли С.Параджанов, Ю.Ільєнко, Л.Осика. Стрічки Київської, Одеської та Ялтинської кіностудій художніх фільмів позбавлялися схематизму, поверховості та ілюстративності, завойовували прихильність глядача. Значним мистецьким надбанням став фільм “Тіні забутих предків” С.Параджанова. Вірменин за національністю, народжений у Грузії, він як майстер сформувався в Україні, де працював на Київській кіностудії протягом 10 років. Фільм “Тіні забутих предків”, поставлений за повістю М.Коцюбинського, вразив глядачів своєю поетичністю, силою та глибиною художнього відтворення сутності й трагізму народного життя. Непересічним талантом і майстерністю відзначалися переклади Г.Кочура, М.Лукаша. Нові імена та ідеї з'явилися в таких науках як історія, археологія, літературознавство, мистецтвознавство. Скарбниця образотворчого мистецтва поповнилася творами М.Дерегуса, М.Божія, К.Трохименка, О.Шовкуненка, В.Бородая, народних майстрів К.Білокур, М.Приймаченко, Г.Василащук. З рухом шістдесятників тісно пов’язано ім'я талановитої художниці Т.Яблонської. У 60-і роки вона на противагу “соціалістичному реалізму” демонструє нові рішення синтетичних образів, у яких яскраво вирізняється давня традиція українського народного живопису. Т.Яблонська разом із В.Зарецьким та іншими художниками стала основоположницею й фундатором фольклорного напряму в українському образотворчому мистецтві. Оригінальні форми й незвичний зміст принесла творчість художників О.Заливахи, А.Горської, В.Кушніра. Яскравими творами про себе заявили молоді львівські живописці та скульптори – В.Патик, Д,Крвавич, Е.Мисько, В.Борисенко та ін. У суспільстві зростав інтерес і зацікавленість до театрального мистецтва. Багатьох приваблювала творчість таких майстрів сцени як Н.Ужвій, В.Добро- вольський, Є.Пономаренко, М.Романов, К.Хохлов. Традиції Л.Курбаса творчо наслідували режисери Г.Юра, М.Крушельницький, Б.Тягно, В.Скляренко. У ті роки відбувалося становлення Л.Танюка як режисера й публіциста. Він організовував вечори пам’яті Л.Курбаса, як великого реформатора українського театру, публікував у пресі свої прогресивні думки про театр. Рух шістдесятників приваблював і захоплював нові й нові кола інтелігенції. На початку 60-х років у Києві діяв клуб творчої молоді “Супутник”, заснований 1959 р. студентами театрального інституту і консерваторії, літераторами та художниками. Президентом клубу став Л.Танюк. Молоді митці прилучалися до глибин національної культури, формували свій світогляд та світобачення своїх слухачів та читачів. Члени клубу їздили по Україні, організовували творчі вечори. Під впливом київського було утворено клуб творчої молоді “Пролісок” у Львові. Його президентом став М.Косів. Рух шістдесятників налякав тих, хто був при владі. Адже їхні плани не передбачали корінних зрушень у національно-культурній політиці. Мова йшла лише про пом’якшення, зміщення акцентів, щоб відійти від крайніх, репресивних методів впливу. Тому будь-яких виходів за встановлені межі система дозволити не могла. Поступово в республіці здіймалася нова хвиля ідеологічних звинувачень на адресу митців. Так, у 1958 р. за вказівкою ЦК КПУ була заборонена й знищена тільки-но видрукувана поетична книжка Д.Павличка “Правда кличе”. На початку 60-х років у пресі почали з'являтися статті, в яких критиковано творчість деяких молодих українських поетів, зокрема Л.Костенко, І.Драча та ін. Але широкий наступ на шістдесятників розгорнувся наприкінці 1962 р., після подій у Манежі в Москві. Тоді виставку молодих художників відвідали М.Хрущов, Л.Ільїчов, М.Суслов та інші лідери партії. Вони не сприйняли, а Хрущов різко розкритикував модерністське мистецтво, при цьому кричав:” Заборонити! Все заборонити! припинити неподобство!”. Розгром, влаштований Хрущовим, став сигналом для посилення боротьби з модернізмом, абстракціонізмом, з будь-якими новаціями, що виходили за рамки традиційного реалістичного мистецтва. Після зустрічі М.Хрущова з творчою інтелігенцією, яка відбулася у березні 1963 р. та була позначена брутальним ставленням до творців мистецьких цінностей, розпочалася чергова ідеологічна кампанія проти шістдесятників. Критика за “формалізм” і “космополітизм”, “відхід від марксизму-ленінізму” доповнювався адмінзаходами: заборонами публікувати твори, проводити літературно-мистецькі заходи, закриттям клубів творчої молоді. Під таким тиском частина інтелігенції відійшла від активної громадської діяльності й поринула в сферу суто професійних інтересів, пом’якшивши ставлення до влади або в більш завуальованій формі висловлюючи свою опозиційність. Інша частина інтелігенції залишилася на своїх позиціях, що й призвело до її конфронтації з владою.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Поява “шістдесятників” у літературі та мистецтві» з дисципліни «Новітня історія України»
