З виходом німецької армії у межиріччя Дону і Волги почалася велика битва на Волзі (17 липня 1942р. - 2 лютого 1943р.). У запеклих оборонних боях радянським військам вдалося зупинити наступ. 19 листопада 1942р. під Сталінградом вони почали контрнаступ, який закінчився оточенням 330 - тисячного угруповання ворожих військ. Перемога на Волзі відіграла вирішальну роль у корінному переломі в ході німецько-радянської війни. Ініціатива перейшла до Червоної армії, яка завдяки героїзму її воїнів та ціною величезних втрат 1943р. переламала хід війни і перейшла у загальний наступ на всіх фронтах. Визначальна роль у переломі ситуації на фронтах належала тилу, де була швидко створена оборонно-промислова база, майже половину якої становили потужності, вивезені з України. Мільйони робітників, колгоспників, службовців працювали без відпусток і вихідних, без обмеження робочого дня, з напівголодним продовольчим пайком. Серед робітників і колгоспників значний відсоток складали жінки і підлітки, люди похилого віку. Радянські люди мирилися з усіма негараздами і труднощами задля перемоги та з надією на краще майбутнє після війни. У цей час війська поповнювалися новою зброєю. У штурмові авіаційні корпуси почали поступати "літаючі танки" - літаки "Іл - 10", винищувачі "Ла - 7", найбільш маневрені "Як - 3". Формувалися важкі мінометні бригади, озброєні 160-міліметровими мінометами, а також бригада реактивної артилерії. Війська почали отримувати нові протитанкові гармати. В танку Т - 34 гармату в 76 мм замінили 85-міліметровою, наростили броню і підняли швидкість. З’явився важкий танк ІС-2, названий німцями "російським тигром". Саме тому та завдяки поставкам за менд-лізом з Англії та США 1943р. було досягнуто воєнно-економічної переваги над Німеччиною, що дало змогу Червоній армії здійснити великі поступальні операції. Головні зусилля радянських військ були зосереджені на якнайшвидшому звільненні Донбасу. У кінці грудня 1942р. першим населеним пунктом, очищеним від німецьких військ, було село Півнівка Міловського району Луганської області. Продовжуючи наступ, у середині лютого 1943р. Південно-Західний фронт під командуванням генерала Миколи Ватутіна вийшов на лінію міст Красноград-Новомосковськ-Синельникове-Слов’янськ. Воронезький фронт, оволодівши на початку лютого 1943р. Курськом і Бєлгородом, також переніс дії на територію України і 16 лютого вибив гітлерівців з Харкова. Однак, невдовзі стрімке просування військ Червоної армії було зупинено, а в березні німці знову захопили Харків і Бєлгород. З квітня по липень 1943р. на фронтах панувало військове затишшя. Сторони готувалися до нових операцій. Воєнно-політичне керівництво Німеччини прагнуло перехопити ініціативу і силами груп армії "Центр" і "Південь" розгромити Південно-Західний фронт у районі Курського виступу. Курська битва (5 липня - 23 серпня 1943р.) була надзвичайно кровопролитною. У ході оборони, а потім і контрнаступу радянські війська розгромили близько 30 дивізій, зокрема сім танкових і моторизованих. Ця перемога створила умови для широкого наступу Червоної армії на всьому південному Кримі радянсько-німецького фронту. 23 серпня 1943р. німці були вибиті з Харкова, 21 вересня з Чернігова, 23 вересня - з Полтави. Жорстокі бої розгорнулися в Донбасі, де німці створили сильну оборону по річці Міус, так званий "Міус-фронт". Але перевага в живій силі та техніці визначили результати воєнних дій. 8 вересня 1943р. гітлерівські війська залишили центр Донбасу - місто Донецьк. Німецькі дивізії відходили за Дніпро. Увесь жовтень 1943р. радянське командування накопичувало війська біля Дніпра, готуючись до наступу. Під час визволення Лівобережної України Червона армія зазнала величезних людських втрат, які часто зумовлювалися нехтуванням людським життям. Тому на звільненій території України польові військомати уже в 1943р. мобілізували близько 2 млн.українців. Невишколених і погано озброєних їх відразу кидали у бій, що призводило до величезних втрат. Прагнучи підкреслити виняткову важливість визволення столиці України міста Києва і піднести бойовий дух військ, ставка перейменувала у жовтні 1943р. Воронезький, Степовий, Південно-Західний і Південний фронти відповідно на 1-й(М.Ватутін), 2-й(І.Конєв), 3-й(Р.Малиновський), 4-й(Ф.Толбухін) Українські фронти. Ставка віддала наказ узяти Київ за будь-яку ціну до річниці жовтневої революції. Спочатку було вирішено завдати удару на південь від Києва - з району Великого Букрина, а допоміжний - з Лютезького плацдарму північніше міста. Але ворожу оборону з Букринського плацдарму прорвати не вдалося. Зрештою ділянку наступу було перенесено: вирішальним став Лютезький плацдарм з обходом військами Києва з північного заходу. Наприкінці жовтня та на початку листопада 1943р. в абсолютній таємниці було завершено складне перегрупування військ з лівого на праве крило фронту. З листопада після артилерійської підготовки і ударів авіації почався наступ радянських військ на північ від Києва. Удар був раптовим і несподіваним для противника. У ніч на 6 листопада бої розгорнулися на північних околицях міста, а потім перемістилися в центр. Вранці 6 листопада 1943р. столицею України було визволено від ворога. Бої за Київ були настільки кривавими, що після здобуття міста з навколишніх сіл терміново формувалися похоронні команди з підлітків на допомогу штатним, армійським, які не справлялися з роботою - земля була буквально вкрита трупами загиблих. Напружені бої тривали і на півдні України. У ході вдало проведеної операції війська 2-го і 3-го Українських фронтів ліевідували запорізький плацдарм німців і 14 жовтня 1943р. визволили Запоріжжя, а 25 жовтня - Дніпропетровськ.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Початок розгрому німецьких військ в Україні» з дисципліни «Новітня історія України»
