Впровадження радянської суспільно-політичної системи на західноукраїнських землях
"Радянізація", тобто встановлення у Західній Україні, Північній Буковині та Південній Бессарабії тоталітарного режиму, розпочалося з перших днів вступу Червоної армії, однак тільки після завершення юридичного включення їх до складу СРСР цей процес набув запрограмованих масштабів. Постановами Президії Верховної Ради СРСР від 4 грудня 1939р. і 7 серпня 1940р. на приєднаних територіях було ліквідовано старий адміністративний поділ і створено Волинську, Дрогобицьку, Ровенську, Львівську, Тернопільську, Станіславську, Чернівецьку та Акерманську (від грудня 1940р.- Ізмаїльську) області у складі УРСР. Тимчасові органи управління замінили виконкоми обласних, міських, районних і сільських Рад депутатів трудящих. Виконкоми створювалися без самих Рад, бо вибори до місцевих Рад відбулись лише у грудні 1940р. Все це засвідчувало, що новостворені радянські органи влади зовсім не залежали від волі населення. Політичними центрами, які зосередили в своїх руках всі основні важела влади, стали органи більшовицької партії - обкоми, міськкоми й райкоми КП(б)У. Всі інші легальні українські, польські, єврейські політичні партії, а також колишні культурно-освітні, благодійні, спортивні та інші товариства були заборонені. Нові громадські організації радянського зразка, у тому числі профспілки, комсосольські та мистецькі творчі спілки тощо, були насправді філіями партійно-державних органів, їх своєрідною прибудовою. Усі важливі посади в структурах влади займали працівники, скеровані ЦК ВПК(б) і ЦК КП(б)У. Специфікою радянського тоталітаризму було переплетення партійних і державних структур, функціонування цілісного владного суб+єкта - партії - держави. Цьому владному суб’єктові підпорядковувалися всі ланки політичної системи, а через них - різні прояви суспільного життя. У системі державних органів виконавчі структури домінували над представницькими, штатний аппарат - над депутатським корпусом, а названа система повністю підпорядковувалася "керівним вказівкам партії". Для зміцнення адміністративно-командної системи було націоналізовано банки, промилові підприємтсва, торгівлю. Націоналізовані заводи і фабрики підпорядковувалися всесоюзним і республіканським наркоматам. А окремі - облвиконкомама. Одержавлена економіка відзначалася низькою ефективнісю, незбалансованістю попиту й пропозиції, низькою якістю продукції. Головну суть політики влади у сільському господарстві становила колективізація одноосібних господарств, хоч ні об+єктивних, ні суб’єктивних передумов для цього не було. У колгоспи селян змушували вступати різними примусовими матеріалами, зокрема за допомогою податкового тиску. Слід також зауважити, що у ті роки влада не форсувала колективізації, очевидно зважаючи на невдоволення нею місцевого селянства. Колективні форми власності у сільському господарстві охопили на 1941р. лише трохи більше десятої частини виробників і були ще далекі від домінуючого становища. Загалом соціально-економічна політика радянської влади була неоднозначною. У багатьох випадках вона збігілася з потребами розвитку регіону і тому сприйнялася населенням прихильно. Йдеться, зокрема, про модернізацію промисловості та подолання безробіття, впровадження безплатного медичного обслуговування, матеріальної допомоги багатодітним сім’ям тощо. Водночас загострились інші проблеми соціально-побутового життя: товарний дефіцит, загальний низький рівень матеріального становища. Незважаючи на досить складну соціально-економічну ситуацію, влада виділяла значні кошти на освіту та культуру. Власна освіта стала тією сферою життя, перетворення в якій принесли чимало політичних дивідендів радянській владі. Було оперативно відновлено роботу шкіл, зросла їх кількість, насамперед українських. Навчання у всіх школах і вищих навчальних закладах було безплатним. Однак населення зіткнулося і з низкою негативних явищ, які підривали авторитет радянської влади: було заборонено викладання релігії в школах, закрито греко-католицькі духовні навчальні заклади. Ідеологічний тиск та організаційний контроль були головними складовими у ставлені влади до діячів культури. Намагання обмежити духовне життя лише орієнтацією на ідеологію марксизму-ленінізму збіднювало культурні процеси і душило творчу думку митців, а для багатьох з них закривало дорогу до творчості. Одноманітність душила культуру, стримувала її розвиток. Грубий атеїстичний тиск чинився над дорослим населенням, яке залишалося глибоко віруючим. Усе це викликало у суспільстві напруженість і невдоволення.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Впровадження радянської суспільно-політичної системи на західноукраїнських землях» з дисципліни «Новітня історія України»
