Блискавичне захоплення краю радянськими військами спричинило виникнення цілком нової суспільно-політичної ситуації в регіоні. Для встановлення нового порядку вслід за військовими частинами у міста й містечка прибували так звані "уповноважені". ЦК КП(б)У скеровував їх для ліквідації польських органів влади. Надісланим партійним функціонерам належала вся повнота влади. Скоординована діяльність дозволила у максимально короткий термін ліквідувати державні органи Другої Речі Посполитої. Радянські "уповноважені" суворо дотримувалися визначених у Москві способів і форм переходу до повного суспільного ладу. У політичній памятці для командуючого Українським фронтом про першочергові заходи на зайнятих територіях чільне місце відводилося формуванню у містах тимчасових управлінь, а в сільській місцевості - селянських комітетів. Виконуючи ці вказівки, командувач Українським фронтом 29 вересня 1939р. видав звернення, в якому зазначалося, що формою нової влади у містах і повітах мають бути тимчасові управління, а в селах селянські комітети. Склад тимчасових управлінь ретельно підбирався і призначався. В обовязковому порядку до них входили політруки армії, партійні керівники, працівники різних державних відомств, які напрявлялись зі східних областей УРСР. Деякі посади надали й місцевим активістам, що очевидно мало б свідчити про те, що новоутворені органи - це установи народного самоуправління. Протягом недовгого свого існування тимчасові органи влади по можливості робили все, щоб переконати населення в перевагах нового устрою. Проте тимчасові органи управління не могли від свого імені вирішувати питання державної влади і суспільного ладу. Через це необхідно було сформувати представницький орган, який би бодай формально міг вважатися виразником волі населення Західної України. Ідея скликання Народних Зборів Західної України належала керівництву СРСР. Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло спеціальне рішення з питань Західної України. У ньому вказувалося:"Скликати Українські Народні Збори з виборних із областей Західної України…". Був детально розписаний сценарій їх скликання. Кандидатури депутатів були завчасно підібрані органами влади. До бюлетеня мала вноситися тільки одна кандидатура, а не весь процес висунення і реєстрації кандидатів відводилося лише чотири дні. Спосіб, який відбувалося скликання Народних Зборів, виключав можливість передвиборної боротьби різних політичних сил. Тому опозиційні настрої могли виявлятися лише у формі поодиноких "контрреволюційних виступів". Найчастіше вони зводилися до спроб агітації проти окремих кандидатів або проти виборів взагалі. Розбіжності у настроях населення виявилися і в день голосування. У той час, як одні виборці вдосвіта вставали в чергу перед дверима виборчих дільниць, інші категорично відмовлялися голосувати взагалі. Останні наражали себе на серйозну небезпеку, оскільки будь-які форми протидії виборам присікалися каральними діями органів НКВС. Підсумкові результати виборів теж засвідчили неоднозначне ставлення різних соціальних і національних груп населення до перемін, зумовлено вступом Червоної армії. За офіційними даними у виборах взяло участь 92,8% виборців, з них за кандидатів у депутати Народних Зборів проголосувало 90,4%. Обрано 1484 депутати. Не з’явилося на дільниці або голосувало проти понад 700 тис.осіб. Майже 76 тис.бюлетенів було визнано недійсними. Офіційні результати голосування можна охарактеризувати як явно завищені у порівнянні до реальних настроїв виборців. Зокрема, поляки, які болісно переживали вересневу катастрофу і розгром своєї національної держави, за дуже рідкісним виняткоми, ставилися вороже до перспективи включення Західної України до СРСР. Завищені підсумкові дані були наслідком як застосування певних форм тиску на виборців, так і підтасовки голосів при їх підрахунку. Все ж не можна заперечити факту, що більшість українців, не обізнані з реальним станом справ в СРСР і УРСР, бажали і прагнули соборності, возз’єднання з Великою Україною. Що ж до зловживань під час виборів то, очевидно, мають рацію ті дослідники, які стверджують, що за умов панування в Європі тоталітарних і авторитарних режимів, демократичний плебісцит, тим більше з територіального питання, на той час просто не могло бути й мови. Народні Збори Західної України 26-28 жовтня 1939р. у Львові прийняли декларації про встановлення радянської влади в Західній Україні і возз’єднання з радянською Україною, про націоналізацію банків і великої промисловості, про конфіскацію поміщицьких і церковних земель. 1 листопада 1939р. позачергова сесія Верховної Ради СРСР прийняла Закон про включення Західної України до складу Радянського Союзу, а 14 листопада Верховна Рада УРСР ухвалила Закон про возз’єднання Західної України з Українською РСР.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Приєднання Західної України до УРСР» з дисципліни «Новітня історія України»
