Радянська влада поставила своїм завданням охопити всіх дітей шкільного віку навчанням. При цьому школа розглядалася як одна з важливих ідеологічних інституцій, покликаних забезпечити виховання мільйонів школярів у дусі відданості партії, комуністичним ідеалам. Життя вимагало необхідність запровадження загальної обов’язкової початкової освіти. З цією метою, хоча й недостатньо, але збільшувалися асигнування на шкільну справу, розширювалася підготовка вчителів. Унаслідок вжитих заходів у 1932/33 навчальному році в Україні працювало близько 22 тис.шкіл, у яких навчалося близько 4,5 млн.учнів. Наприкінці другої п’ятирічки в Україні було в основному завершено перехід до обовязкового початкового, а в містах - до загального семирічного навчання. Визрівали умови для переходу до загальної середньої освіти в місті й семирічної у сільській місцевості. У 1940/41 навч.році в школах навчалося 6,7 млн.учнів. Однак лише близько третини всіх учнів припадало на середні школи (десятикласні) школи. Недосконалими залишалися навчальні програми, плани і підручники. Значним недоліком освіти було й те, що серед учителів ще мало було людей з вищою освітою. Зростанню престижу вчительської професії перешкоджали недостатнє матеріальне забезпечення, невлаштований побут, практика частих безпідставних звільнень і переміщень учителів, а то й репресивних заходів проти них. Політичний вплив на учнівську молодь партія й держава справляли різними способами, найголовнішими з яких були ідеологізація навчальних програм і підручників, а отже, всього навчального процесу, а також діяльність в школах комсомольських і піонерських організацій. Підготовка кадрів спеціалістів з вищою й середньою спеціальною освітою здійснювалася у вузах і технікумах. Сталінський режим не довіряв старим спеціалістам і взяв курс на підготовку фахівців із робітничо-селянського середовища. В УСРР швидко збільшувалася мережа вузів. У 1933р. їх стало 190, у яких навчалося 160 тис.студентів. Значно розширилася й мережа технікумів та інших середніх спеціальних закладів. У 1937р. їх було 576, а число учнів у них - 159 тис. За 1921-1937рр. вузи й технікуми України підготували близько 400 тис.спеціалістів, що дало змогу в основному забезпечити кадрами спеціалістів усі галузі господарства, науку, культуру. Але поруч з успіхами процес формування нової генерації інтелігенції супроводжувався й великими втратами. Її загальний кваліфікаційно-професійний рівень знизився. Була порушена інтелектуальна й моральна спадкоємність нової і старої інтелігенції. Властиві демократичній більшості дореволюційної інтелігенції критичний дух, творче начало, гуманізм, милосердя і благородство в нових умовах не мали підгрунтя для розвитку. Адміністративно-командна система не була зацікавлена у формуванні творчої особистості. Вона потребувала дисциплінованого виконавця вказівок, які надходили з партійно-державних органів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Успіхи і проблеми в системі освіти» з дисципліни «Новітня історія України»
