У більшовицькій моделі побудови соціалізму в одній країні домінуючою ланкою була форсована індустріалізація. Роль аграрного сектора полягала в тому, щоб дати необхідну кількість хліба для експорту, зростаючих промислових центрів і армії, а також забезпечити промисловість необхідною кількістю робочих рук і технічною сировиною. Допомогти вирішити ці завдання могла кооперація, яка була звичною, традиційною формою селянської співпраці ще з дореволюційних часів. Рішення 15-го з’їзду ВКП(б) 1927р. передбачали повільний, поступовий, добровільний процес кооперації. Принципова зміна орієнтирів почалася у 1928р., коли виникла хлібозаготівельна криза. Селяни вважали запропоновані державою ціни(часто вони становили лише одну восьму ринкових) надто низькими й стали ухилятися від державних хлібозаготівель. Розлючений непокірністю селян, яку він назвав "саботажем", Сталін наказав проводити прямі реквізиції зерна, як у роки "воєнного комунізму". Це означало крах нової економічної політики. Внаслідок "надзвичайних заходів" хлібозаготівельну кризу тимчасово було подолано. Однак постійно застосовувати "надзвичайні заходи" до маси самостійних господарств неможливо. Тому Сталін вирішив приборкати опір селянства(замість того, щоб підвищити заготівельні ціни) шляхом прискорення суцільної колективізації. Сталін і його оточення були переконані в тому, що потреби індустріалізації простіше і гарантованіше можна задовольнити, спираючись не на 25-30 млн. індивідуальних селянських господарств, а не 200-300 тис. колгоспів. На цьому грунті визріла думка про кардинальну зміну вектора залежності: не держава мусила залежати від значної кількості неконтрольованих індивідуальних селянських господарств, а сконцентровані у великі спільні господарства селяни мусили перебувати у залежності від державних структур. Перехід до форсованої колективізації розпочався в СРСР після листопадового (1929р.) пленуму ЦК ВКП(б). Серед ініціаторів прискорення колективізації був і генеральний секретар КП(б)У С.Косіор, що підтримав Й.Сталіна, В.Молотова і Л.Кагановича завершити суцільну колективізацію протягом року. В січні 1930р. опублікована постанова ЦК ВКП(б) " Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву", в якій Україну було віднесено до групи районів СРСР, де колективізацією планувалося завершити восени 1931р. або навесні 1932р. Узимку 1930р. колективізація проводилася особливо жорстко. Людей заганяли в колгоспи. Силою забирали реманент, велику рогату худобу, коней, навіть домашню птицю. В результаті колективізація перетворювалася в комунізацію, що викликало впертий опір селянства. В багатьох місцевостях України мали місце антиколгоспні й антирадянські виступи. Поставлене у безвихідь селянство почало продавати або забивати худобу. У 1928-1932рр. в Україні було винищено близько половини поголів’я худоби. На його відновлення потрібні були десятиліття. Події набирали таких загрозливих розмірів, що ігнорувати їх було неможливо. У березні 1930р. Сталін виступив у "Правді" зі статею "Запаморочення від успіхів", у котрій засуджував "перегини". Але головна відповідальність за "викривлення партлінії" покладалась на місцеве керівництво. Тоді ж було опубліковано Примірний статут сільськогосподарської артілі, котрий давав колгоспникам право мати корову, дрібну живність, присадибну ділянку. Це дещо заспокоїло селянство. Почався його масовий відплив з колгоспів. Реша залишалася, але зовсім не тому, що переконалася в перевагах колгоспного ладу. Примус набирав інших форм: тим, хто виходив з колгоспу, не повертали худоби і реманент, давали гірші землі, а головне - подвоїли і потроїли податки на індивідуальні господарства, тоді як колгоспникам надавалися кредити і пільги. Таким чином до 1932р. знову вдалося колективізувати 70% господарств. У ході колективізації постало питання про долю заможних селян. Офіційна ідеологія зображувала їх як куркулів, ворогів радянської влади, жорстоких експлуататорів. Насправді, лише невелика їх частка використовувала найманих селян. Як правило, основою їхнього добробуту була праця всіх членів родини, ощадливість, хазяйновитість. Ця частина селянства була найміцніше звязана із землею й не бажала з нею розлучатися. За даними статистики, в Україні у 1927р. заможні селянські господарства становили близько 4% загальної кількості, або 200 тис. в абсолютному обчисленні. У 1929р. Й.Сталін визначив нове стратегічне завдання - перехід від політики обмеження до політики ліквідації куркульства як класу. У січні 1930р. опублікована постанова ЦК ВКП(б) "Про заходи по ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації". Особливо інтенсивно терор проти заможних селян проводився у 1930р. На 1 червня було "розкуркулено" 90 тис.селянських господарств. У 1931р. ліквідація заможних господарств продовжувалась. Навесні та влітку було "розкуркулено" ще 23,5 тис.сімей, або близько 150 тис.осіб. Всього в Україні за роки колективізації було експропрійовано близько 230 тис. селянських господарств. Разом з усіма членами сімей це становило 1,2 - 1,4 млн.чол. Понад половину з них - близько 800 тис.чол. - виселили на Північ і до Сибіру в "спецпоселення". Створивши колгоспи держава встановила над ними всеохоплюючий контроль. Першою їх заповіддю були поставки державі сільськогосподарської продукції. Розміри цих поставок були дуже високі коли наступала осінь і були виконані поставки, розподіляти колгоспникам на вироблені трудодні було нічого. За свою продукцію колгоспи одержували від держави чисто символічну плату. Колгоспники покладалися в основному на свою присадибну ділянку. Щоб примусити їх працювати на таких умовах в колгоспах, у 1932р. було введено паспортну систему в містах і цим фактично прикріплено селян до землі. Внаслідок колективізації було підірване сільськогосподарське виробництво; ліквідовано економічну самостійність селянства; знищено найбільш вправну і працьовиту його верству, у решти зникла матеріальне зацікавленість у результатах праці; значною мірою наслідком колективізації був голод 1932-1933рр. До цього голоду держава штовхала село з початку колективізації. Протягом 1930р. в Україні було заготовлено 400 млн. пудів хліба. У 1931р. державні заготівлі склали 380 млн.пудів. Але цього було досягнуто в результаті знекровлення села. У багатьох селян і в колгоспах у 1931р. вилучили все зерно, навіть посівний фонд. Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну посівну кампанію 1932р. Ускладнювали ситуацію і безгосподарність у колгоспах, незацікавленість селян у продуктивній роботі в них. На 20 травня 1932р. у республіці було засіяно трохи більше половини запланованих площ. Внаслідок неякісного обробітку просапних культур частина посівів загинула. І все ж не природні фактори були причиною голоду. Врожай 1932р. був невесокий, але міг би забезпечити населення України мінімумом продовольства. Але цього не сталося. Восени 1932р. виявилося, що забезпечити встановлені керівництвом СРСР хлібозаготівлі неможливо. На 1 листопада в Україні було заготовлено лише 195 млн.пудів. У деяких районах місцеве керівництво, усвідомлюючи масштаби голоду, що насувався, дозволило колгоспам залишити зерно для сівби та в страховий фонд. Дізнавшись про це, Сталін наказав їх жорстоко покарати. Замість того, щоб виправити ситуацію, зменшити плани хлібозаготівель, держава посилила тиск, прагнучи за будь-яку ціну виконати план хлібозаготівель. У Поволжжя, на Північний Кавказ були направлені надзвичайні комісії ЦК ВКП(б). На Україні хлібозаготівельну комісію очолював В.Молотов, який діяв особливо жорстоко. У районах, занесених на "чорну дошку", конфіскували продовольчі й посівні фонди, припинялося постачання товарів, на місцевих керівників і колгоспників обрушувалися репресії. У січні 1933р. Сталін замінив керівників Харківського і Дніпропетровського КП(б)У. Другим Секретарем ЦК КП(б)У і Секретарем Харківського(Столичного) Обкому партії став особистий посланець Сталіна - Павло Постишев. Переїхавши на роботу в Україну, він залишився Секретарем ЦК ВКП(б) і членом політбюро України. Таким чином, у партійній ієрархії він став вище першого секретаря ЦК КП(б)У, яким продовжував залишатися С.Косіор. П.Постишев очолив кампанію репресій проти тих комуністів, які не знаходили в собі достатніх сил для ролі катів власного народу. Протягом 1933р. з КП(б)У було виключено 100 тис.чол. Вони були розстріляні або вислані. ЦК КП(б)У, РНК УСРР, десятки тисяч місцевих партійних і радянських керівників, суд і прокуратура республіки, органи ОДПУ стали сліпим знаряддям злочинної політики сталінського керівництва. Подвірні обшуки супроводжувалися конфіскацією не лише зерна, а й картоплі, буряка, солінь, сала, м’яса та інших продуктів. Селяни були позбавлені всього їстивного. Цим партійно-державний аппарат свідомо прирікав їх на смерть. Позбавлені продовольства, селянські сім’ї перейшли на сурогати харчування і почали поступово вимирати. Сталін наказав ставитися до голоду як до неіснуючого явища. Аби запобігти втечі голодуючих за межі УСРР, на кордонах республіки були розміщені загороджувальні загони. Голод 1932-1933рр. призвів до величезних жертв. За даними С.Кульчицького в межах УСРР загинуло близько 3,5 млн.селян. Повні демографічні втрати, включаючи знищення народжуваності, в 1932-1934рр. сягали понад 5 млн.осіб. Голодомор, штучно створений сталінським керівництвом, був однією з найжахливіших за останні декілька століть таргедій українського народу. 1932-1933рр. засвідчили, що "воєнно-комуністичні" методи управління сільським господарством в їх чистому вигляді ведуть до вимирання села. Сталінське керівництво змушене було шукати шляхи вдосконалення управління селом. У січні 1933р. РНК СРСР і ЦК ВКП(б) ухвалили спільну постанову "Про обов’язкову поставку зерна державі колгоспами й одноосібними господарствами". Запроваджувався погектарний принцип хлібозаготівель. Навесні доводили до відома колгоспів і колгоспників, яка частина врожаю залишиться виробникам, а яка - державі. Це було розраховано на пробудження зацікавленості селянина в результатах праці. Під час весняної посівної кампанії 1933р. колгоспам була виділена продовольча позичка для годування тих, хто працював у колгоспах і радгоспах. У колгоспах було створено виробничі бригади і ланки, впроваджено елементи нормування й відрядна оплата праці. Одночасно колгоспи оснащувалися сучасною сільськогосподарською технікою. Технічне обслуговування колгоспів здійснювали державні машинно-тракторні станції (МТС). У такій складній обстановці завершувався процес колективізації. На 1937р. колгоспи України вже обєднували 96% селянських господарств. У 1941р. в республіці існувало майже 30 тис.колгоспів і близько тисячі радгоспів. Селянство поступово звикало працювати в умовах колгоспної системи, яка до найменших дрібниць регламентувала виробництво, вказувала де і що сіяти, як обробляти, коли і в який спосіб збирати врожай. Радянські газети і радіо, кінофільми змальовували картину благополуччя на селі, високомеханізованої праці, щасливого, заможного життя колгоспників. Справді, в роки довоєнних п’ятирічок відбулася істотна модернізація сільського господарства. Якщо на початку 20-х років головними знаряддями праці були плуг, серп і ціп, то наприкінці 30-х років їх замінили трактором, комбайни, вантажні автомашини. Про результати перших п’ятирічок керівники СРСР говорили як про один з найважливіших своїх успіхів. Але при цьому замовчувалося найсуттєвіше: натуральна оплата колгоспників становила лише 15% від заробленого. За таких умов селянство поступово втрачало вироблені століттями риси: хазяйновитість, ініціативність, працелюбність. Примусова праця була малоефективною. Обсяг сільськогосподарської продукції зростав повільно. У 1933р. держава домоглася від українського села 317 млн.пудів хліба, в 19350у - 462 млн., у 1940р. - 576 млн.пудів. Непомірною ціною платили селяни за ці досить скромні результати. Та все ж і така кількість хліба забезпечила поступове послаблення продовольчої кризи в містах. У 1934р. ліквідована карткова система розподілу продуктів для робітників і службовців. За надзвичайно несприятливих соціально-економічних і політичних умов селянство відроджувало підірване насильницькою колективізацією і голодом 1932-1933рр. сільське господарство України.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Колективізація. Голод 1932-1933рр.» з дисципліни «Новітня історія України»
