У січні 1919р., коли означилися перші успіхи у боротьбі більшовиків з Директорією, постало питання про формування в Україні органів радянської державності. Зміна державного устрою розпочалася з термінології. 6 січня Тимчасовий робітничо-селянський уряд відмовився від назви Українська Народна Республіка. Встановлювалася інша офіційна назва, за аналогією з радянською Росією - Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР). 29 січня 1919р. Тимчасовий робітничо-селянський уряд України перейменовано в Раду Народних Комісарів. За пропозицією В.Леніна головою Раднаркому УСРР став авторитетний у керівництві РКП(б) професіональний революціонер Християн Раковський, болгарин, виходець з Румунії. Більшість членів уряду були росіянами та євреями, українців серед вищих чиновників була невелика кількість. Створюючи новий державний аппарат, уряд УСРР оголосив про ліквідацію всіх органів попередньої влади, розпуск судових установ. Повноваження на місцях передавалися (до обрання місцевих Рад) надзвичайним органам - ревкомам і комітетам бідноти в селах. Створювалися народні суди і ревтрибунали, робітничо-селянська міліція, а також Всеукраїнська надзвичайна комісія, яку у жовтні 1919р. очолив направлений з Москви латиш Мартін Лаціс. На з'їзді КП(б)У, що відбувся на початку березня 1919р., було прийнято принципове рішення взяти за основу конституції УСРР Конституцію Радянської Росії. 10 березня 1919р. на Ш-у Всеукраїнському з'їзді рад була прийнята перша Конституція УСРР. Українська Соціалістична Радянська Республіка з'явилася за волею Комуністичної партії з метою послаблення національно-визвольного руху, однак її поява свідчила про те, що комуністична влада ( на відміну від царської) визнала існування українського народу і була змушена миритися з існуванням української національної державності (хоча в дуже усіченому вигляді). Конституція УСРР 1919 року, закріпила радянський лад в Україні, перемогу "диктатури пролетаріату". Оголошувалося про знищення приватної власності на занряддя праці й засоби виробництва. Поміщики, буржуазія та близькі до них партії і групи позбавлялися виборчих прав. Згідно з Конституцією вища влада належала Всеукраїнському з'їздові Рад, а в період між з'їздами - Всеукраїнському Центральному Виконавчому комітету (ВУЦВК). Головою ВУЦВК було обрано Г.Петровського. Формуючи радянський апарт в Україні, більшовики не мали наміру будувати тут суверенну державу. Але, віддаючи данину настроям українського народу, у свідомості якого вкарбувалося прагнення мати власну державність, вони оголосили, що УСРР об'єднується з Радянською Росією на засадах "соціалістичної федерації". Це мало означати, що Україна цілком рівноправна з Росією. Але загальнофедеративних органів створено не було. Україна управлялася з центру через Раднарком і ЦВК Російської Федерації, а також через РКП(б), що залишалася унітарною, централізованою партією. Заява про федеративні зв'язки України і Росії була суто декларативною. Ідеалом більшовиків залишалася унітарна держава, "повна єдність". 4 травня 1919р. пленум ЦК РКП(б) ухвалив запропоновані В.Леніним рішення про військову єдність республік. 18 травня 1919р. це рішення було схвалено на засіданні ВУЦВК. Нарешті, 1 червня 1919р. за участю формально незалежних держав - України, Білорусії, Латвії та Литви - вищий орган Російської Федерації - ВЦВК - на своєму засіданні схвалив декрет про об'єднання всіх радянських республік "для боротьби зі світовим імперіалізмом". Об'єднанню під керівництвом вищих органів РСФРР підлягали війська, промисловість, залізниці, фінанси, комісаріати праці. В результаті було укладено "воєнно-політичний союз" радянських республік, який звів нанівець суверенні права України. Після встановлення радянської влади в Україні почалася націоналізація, тобто одержавлення фінансів, транспорту, системи зв'язку, великої промисловості. Зосередивши у своїх руках основні сфери економічного життя, держава одержала можливість підпорядкувати їх потребам війни. Одним з найважливіших своїх завдань на Україні більшовики оголосили вирішення аграрного питання. Уряд УСРР Конфіскував поміщицькі, удільні, церковні землі. Але не всі вони перейшли у безплатне користування селян. Чимало землі залишалося для радгоспів, належали цукровим, винокурним, кінним та іншим господарствам і не підлягали розподілу. На літо 1919р. створено близько 500 колгоспів. Земельні відділи почали тиснути на селян, щоб вони об'єднувалися в комуни. До того ж вводилася продовольча розкладка: все зерно, крім необхідного мінімуму(посівний фонд, хліб для харчування сім'ї), селяни повинні були здавати державі за встановленими нею цінами. На практиці ж часто-густо забирали майже весь хліб без будь-якого відшкодування. Заборонялася також приватна торгівля продуктами харчування. Все це були елементи продовольчої диктатури, встановленої в Україні декретом ВУЦВК 12 квітня 1919р. Хлібозаготівля в Україні відбувалася з величезними труднощами. Селянство чинило впертий опір заготівлям, і хліб, як правило, доводилося брати силою. У відповідь почалися антибільшовицькі виступи в українському селі. Численні партизанські загони захоплювали контроль над величезними територіями. Були загони, що не визнавали будь-якої влади. Повстанські настрої охопили чимало колишніх партизанських загонів, включених до складу Червоної армії, зокрема отамана Зеленого(Д.Терпила), анархіста Н.Махна, отамана М.Григор'єва. За допомогою регулярних військ Червоної армії ці виступи були жорстоко придушені. Антибільшовицькі виступи селянства глибоко вплинули на стан переважно селянської за своїм складом Червоної армії, викликавши в ній ряд великих заколотів, а також загальне послаблення дисципліни і масове дезертирство. Такими сприятливими для себе обставинами скористався генерал А.Денікін. Україну влітку 1919р. чекала нова окупація. Тепер уже російської білогвардійської армії. У той же час більшовикам у першій половині 1919р. не вдалося повністю розгромити війська Директорії. Сама Директорія, її уряд не покинули територію України і готувалися до продовження боротьби.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Політика радянської влади в Україні 1919 року» з дисципліни «Новітня історія України»
