Назрівання революційної кризи в Російській імперії
Війна принесла не тільки страждання населенню, але й негативно вплинула на господарство України. На повну потужність працювали лише ті галузі промисловості, які безпосередньо задовольняли потреби фронту, інші ж скорегували виробництво. Через брак палива та металу стали закриватися підприємства, які виробляли товари першої необхідності. Це посилювало диспропорції в економіці, вело до дезорганізації господарства. Внаслідок мобілізації робітників і селян до війська не вистачало працюючих. У Донбасі вже в перші місяці війни кількість робітників скоротилася на одну третину. Воєнні дії, реквізиція коней у селян, настача робочих рук негативно вплинули на сільськогосподарське виробництво, яке почало скорочуватися. Нестача палива і сировини негативно вплинули на промисловість. До січня 1917р. в Наддніпрянщині погасло 36 доменних печей. За період війни цукрові заводи України зменшили виробництво на 56 відсотків. Розруха охопила транспорт. Не вистачало вагонів і паровозів. Наростання економічної кризи посилювалося розладом грошового обігу. Щоб покрити величезні воєнні витрати, царський уряд збільшував випуск паперових грошей. Збільшувалися прямі і непрямі податки, зростав зовнішній борг Росії. Усе це важким тягарем лягало на трудящі маси. Збільшувався робочий день. Через різке підвищення цін на продукти і товари масового споживання реальна зарплата катастрофічно падала. У 1916р. ціни на предмети першої необхідності порівняно з довоєнними зросли в 4-8 разів. Звичним явищем стали тисячні черги біля хлібних крамниць. Солдати нерідко одержували не більше половини пайка. У тяжкому становищі опинилися населення західноукраїнських земель. У результаті затяжних боїв у регіоні зруйновано десятки містечок, спалено сотні сіл, знищено півмільйона житлових і господарських будівель. Масово гинули від голоду та епідемії жінки, діти, люди похилого віку. В Австрії перебувало понад 1 млн.біженців з Галичини і Буковини. Чимало біженців з Холмщини та Підляшшя перебувало в Росії. Відступаючи, російські війська у 1915р. і австро-угорські у 1916р. часто дотримувалися принципу "спаленої землі". В Галичині, на Волині чимало селянських господарств залишились без чоловіків. Все працездатне чоловіче населення Волині, наприклад, що залишилося від призову, було задіяне на військових роботах. З липня 1915р. по лютий 1916р. на примусові роботи щомісячно відправляли майже 320 тис.чол. Уряд Росії у 1916р. запровадив хлібну продовольчу розверстку, в ході якої лише з Волині за рік було забрано 400 тис.тонн вівса і майже 3,5 млн.тонн ячменю. І російські, і австро-угорські власті всі зусилля спрямовували на вирішення воєнних потреб, не переймаючись стражданнями цивільного населення. Все це викликало невдоволення людей, які все активніше почали виступати проти ведення війни. Незважаючи на заборону, почастішали робітничі страйки, активізувався національно-визвольний рух поневолених народів. Кривава війна без перспективи, із фронтами, які стояли непорушно, втомила всіх. Непопулярний царський уряд викликав незадоволення у Державній Думі, серед військових, у тилу. Часта заміна міністрів підривала до них довір'я. Вирішення державних справ здебільшого залежало від особистих симпатій чи антипатій царя і цариці. Прийняття царем ролі верховного головнокомандуючого армії, замість популярного великого князя Миколи Миколайовича, справило негативне враження, робило царя Миколу ІІ відповідальним за помилки і невдачі, позбавляло його ореолу. Все це засвідчувало про глибоку економічну і політичну кризу. Російська імперія швидко наближалася до революції, яка й вибухнула в лютому 1917р.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Назрівання революційної кризи в Російській імперії» з дисципліни «Новітня історія України»
