Яким був стан готовності Габсбурзької імперії до участі в масштабній війні, в яку її втягнули легковажні дії чільних політиків? 1912р. було введено замість трирічної дворічну військову повинність. Піхота була добре вишколеною, але незадовільно озброєною, особливо це стосувалося забезпечення кулеметами, які в цю війну пожинали свій жахливий урожай. Артилерія із своїм резервом набоїв також залишилася далеко позаду
німецької, французької та російської армій. Зате саперні війська були укомплектовані першокласно. У доброму стані перебувала кавалерія, однак щодо її застосування панували ще застарілі погляди. Військово-повітряні сили перебували на незадовільному рівні розвитку і не були удосконалені впродовж війни, як це сталося у військах інших країн. З перших днів війни Галичина і Північна Буковина стали ареною жорстоких боїв на 450-кілометровому фронті від Івангорода до Кам'янця-Подільського, де розгорнулася одна з найбільших у війні Галицька битва за участю з обох сторін близько двох мільйонів солдатів і офіцерів, і до 5 тисяч гармат. Битва почалася наступом 3-ї російської армії з району Дубна і 8-ї армії з району Проскурова (нині Хмельницький) на Львів і Галич. На притоках Дністра 0 річках Золота Липа і Гнила Липа опір австрійських військ був подоланий і вони почали відступати. 3 вересня 1914р. російські війська зайняли Львів. Ця поразка австро-угорських військ мала лихі наслідки для українців Галичини. Попри всі заяви Головної Української Ради про лояльність до цісаря й уряду Австро-Угорщини, вже з перших днів на українське населення посипались репресії військових та жандармських каральних органів. Командування армії намагалося пояснити поразки на російському фронті нібито сприянням українського населення російському командуванню, передачі йому розвідувальних даних про австро-угорські війська, їх дислокацію та укріплення. Насамперед заарештовували осіб, запідозрених у москвофільстві, священиків, учителів, окремих селян. Як правило, слідства ніхто не вів, а судді виносили суворі вироки. Як писав М.Лозинський, тільки суддя Згурський "видав понад 100 присудів смерті на українців і сам був присутній при їх виконанні". Тисячі українців направляли в австрійські табори. Символом знущань став табір Талергоф біля Граца. Органи влади виявили недовіру до українського політичного керівництва, яке, однак, зі стратегічних міркувань продовжувало робити ставку на держави Центрального блоку. А тим часом, на початку вересня 1914р. російські війська блокували фортецю Перемишль. Російська кіннота вийшла на річку Віслока за 80 км від Кракова. Внаслідок Галицької битви російські війська зайняли всю Східну Галичину, частину Західної і майже всю Буковину. В Галицькій битві обидві сторони зазнали величезних втрат: 230 тис.чол. втратила російська армія і 325 тис.чол.- австро-угорська (у т.ч. біля 100 тис.полоненими). В ході боїв значних руйнувань зазнали міста і села Галичини, було чимало жертв серед мирного населення. У своїх спогадах генерал О.Брусилов з цього приводу писав:"…повинен визнати, що особливо спочатку, при переході через кордон Східної Галичини кілька міст було спалено, а будівлі маєтків, що попадалися по дорозі, у більшій частині були спалені або розграбовані. Винуватцями цих безпорядків була головним чином наша кіннота, яка йшла впереді, а часто й тилові обозні частини". Верховний головнокомандуючий російськими військами, великий князь Микола Миколайович, видав маніфест, у якому висловлював радість, що "російський народ об'єднався і що завершена справа Івана Калити". Ново призначений генерал-губернатор Галичини й Буковини генерал-лейтенант, граф Григорій Бобринський почав на практиці впроваджувати ці думки:"Галиция и лемковщина,- оголосив він,- исконно коренная часть единой великой Руси… все устройство должно быть основано на русских началах. Я буду вводить здесь русский язык, закон и устройство". Слова в генерал-губернатора не розходилися з ділом. Почалося впровадження чисто "російських начал": новий адміністративний поділ, зявилися гродоначальства, поліція, жандармські управління. Життя жителів регламентувалося обовязковими для виконання постановами генерал-губернатора. Його розпорядження зобороняли вживання української мови в адміністрації, суді. Обмежувалось право на вільне пересування, в'їзд і виїзд з краю. Були заборонені місцеві українські періодичні видання, громадські організації. Згодом почалися депортації інтелігенції, церковних діячів у Росію. Зі Львова до Суздаля був вивезений митрополит греко-католицької церкви А.Шептицький. В цих умовах навіть П.Мілюков, лідер російської партії кадетів, людина консервативних поглядів з національного питання, змушений був визнати, що політика царського уряду в Галичині це "європейський скандал". Наступ російської адміністрації на все українське в Галичині активно підтримали москвофіли. Такі їхні лідери, як В.Дудиневич, С.Бандасюк, Ю.Яворський видавали українських діячів, яких заарештували і вивозили вглиб Росії. Антиукраїнську політику царський уряд проводив і в Наддніпрянщині. У перші дні війни була закрита українська газета "Рада", у 1915р. - "Дзівн", "Рідний край". У Києві був заарештований і висланий за межі України М.Грушевський. Наприкінці 1914р., як на західному, так і на східному фронтах почалася позиційна війна. В цих умовах німецьке командування вирішило перекинути на Східний фронт великі військові сили, розгромити російські війська і вивести Росію з війни. Головний удар намічалося здійснити в Галичині. Для цього була створена із перекинутих з Заходу військових частин нова, 11-а німецька армія. Разом з нею діяла 4-а австрійська армія. Створивши перевагу в живій силі та техніці німецькі і австрійські армії у квітні 1915р. перейшли у наступ. Російські війська спочатку відступили до річки Сян, а 9 червня залишили Львів. У підсумку літніх боїв 1915р. австро-німецькі війська здобули Холмщину, Підляшшя, частину Полісся та Західну Волинь. Крім територіальних, російська армія зазнала і великих людських втрат. Під час літньої кампанії 1915р. російська армія в середньому за місяць втрачала 235 тис. вбитими і пораненими та 160 тис.полоненими, що набагато перевищувало середні показники втрат протягом всієї війни. Багато вояків українців з цієї кількості потрапили у табори військовополонених на території Австрії та Німеччини - Раштат, Вецляр, Фрайштадт та ін. Відхід російської армії від Карпат ніс нову катастрофу для місцевого населення: почалося масове висилення українців, яких російський уряд вважав за шпигунів, або "неблагонадійних осіб". Ті ж, що перейшли на православ'я, виїздили добровільно, побоючись австро-угорської помсти. З осені 1915 року почалася евакуація міст Правобережної України. Київський університет переведено до Саратова, політехнічний інститут - до Воронежа. До різних міст Росії переводили школи, музеї та державні установи. Порушено було навіть питання про евакуацію Києво-Печерської Лаври з її святинями. Трагічні події 1915р. викликали перелом у ставленні українців Наддніпрянщини до російського уряду. Зник той "патріотичний" запал, який переживали багато з них на початку війни. Рада ТУП, яка стала єдиним об'єднуючим політични осередком, зайняла нейтральне становище щодо війни. На цій підставі ТУП не погодилося з діяльністю СВУ, який закликав боротися спільно з австрійською армією. Внаслідок поразки у 1915 році російський уряд став "мякшим" у відношенні до українців-наддніпрянців. Визнаючи, що головна причина поразки у поганій підготовці, уряд погодився на громадську допомогу. Внаслідок цього виникли організації:"Військово-промисловий союз", "Союз міст", "Земський союз". Уряд надав їм кошти для організації і спорядження санітарних потягів, допомоги біженцям. У кінці 1915р. російське військове командування з метою залучення на свій бік у війні Румунії, вдалося до енергійного масованого наступу на Буковині. У грудні 1915р. на р.Дністер у районі сіл Топорівці - Раранче - Бояни спалахнули так звані "Різдвяні бої", які переросли у "Новорічну битву", що тривала до 15 січня 1916р. У цих боях росіяни втратили понад 70 тис.бійців вбитими і пораненими, не здобувши успіху, такі великі втрати пояснюються тим, що тут вперше на Східному фронті австро-угорськими військами було застосовано отруйні гази. Як відомо, хімічна зброя на Західному фронті вперше була використана німцями у квітні 1915р. в районі Іпра. Навесні 1916р. російські війська Південно-Західного фронту, під керівництвом генерала Олексія Брусилова, розпочали наступ і прорвали австрійську оборону. 25 травня, розгромивши 4-ту австрійську армію, 8-ма російська армія зайняла Луцьк. На лівому фланзі 9-а російська армія в червні зайняла Чернівці. На початку вересня російські позиції в Галичині проходило по лінії Золочів-Бережани-Галич-Станіслав. За такої ситуації німецьке командування змушене було припинити наступ на Верден і перекинути з Заходу кілька дивізій на Схід. Наприкінці 1916р. на Південно-Західному фронті знову почалася позиційна війна.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Воєнні дії на українських землях у 1914-1916рр.» з дисципліни «Новітня історія України»
