КОНСЕРВАТИЗМ: політична доктрина і реальна політика. Як визнана складова парт. змагань К. існує від поч. 18 ст. У більш ранній період потреби в консервативних доктринах не було, оскільки тоді ще не діяли партії, що сповідують концепції сусп. поступу, які ґрунтуються на ідеях лібералізму й раціоналізму. Власне термін «консервативний» у політ. лексиконі вперше з’явився, очевидно, у Франції, там у 1820-х рр. він використовувався
поміркованими прибічниками реставрації Бурбонів. Однак широковживаним він став лише після того, як його підхопила партія торі в Британії. К. був і є доволі мінливим. Він змінювався і змінюється відповідно до того, до якої політики консерватори стають в опозицію. Водночас для політ. диспутів консерваторів завжди мали і мають принципове значення три наступні гасла. Перше і, можливо, найважливіше — це неприйняття соціальних утопій, що так чи інакше пов’язані з тезою про можливість зміни людської природи. Друге, яке доповнює перше, — це повага до влади. Консерватори заперечують, що освіченість, солідарність і демократія можуть настільки гармонізувати стосунки між людьми, що застосування сили в сусп. справах стане непотрібним. Третє — це захист традиційних звичаїв та інституцій, зокрема сім’ї, патріотичних обов’язків, реліг. та моральних норм. Хоча логіка цих гасел і не суперечить логіці вільного ринку, проте консерватори досить тривалий час були противниками екон. лібералізації та мінімізації обмежень торгівлі. Так, у 1-й пол. 19 ст. партії та групи, що називалися консервативними, всіляко протидіяли перспективам вільного ринку. Певне напруження між прихильниками і противниками ринку притаманне консервативній політиці й досі. Однак між консервативними та класичними ліберальними поглядами існують глибока спорідненість й істор. зв’язки. У серед. 18 ст. шотландський філософ Д.Юм (він вважається одним із основоположників філософії К.) хоча й насміхався над теорією лібералів про соціальні контракти, оскільки вона ігнорувала фундаментальну роль сусп. звичаїв і нераціональних знань, проте сам був вихователем А.Сміта, чия праця «Багатство націй» («Wealth of Nations») стала біблією класичної ліберальної економіки. Цю книгу всіляко вихваляв Е.Бурке, який вважається одним з найвизначніших теоретиків К., а сам А.Сміт визнавав, що Е.Бурке є єдиною в Англії людиною, яка в питаннях економіки мислить так само, як і він. У серед. 19 ст. брит. консерватори відмовилися від своїх попередніх заяв і підтримали вільну
торгівлю, а в Канаді та в деяких землях Німеччини нові партії почали називати себе «ліберальноконсервативними», підкреслюючи цим злиття суспільної консервативної та економічної ліберальної доктрин. Від кін. 1970-х рр. «консервативні партії» в країнах зх. демократії наголошують на послабленні держ. контролю та обмеженні урядових витрат (цю програму часто називають «неоліберальною»). Існує кілька міркувань, які пояснюють об’єднання консерваторів і лібералів. По-перше, консервативні погляди — як засіб посилення персональної відповідальності та самодисципліни — були залучені до ринкової конкуренції. По-друге, стало очевидним, що заклики до перерозподілу багатства послаблюють державу й економіку. По-третє, політики переконалися, що потурання заінтересованим групам відвертає увагу уряду від істотних першочергових питань і підриває його моральний авторитет. Нарешті, у більшості теор. викладок лібералів їхнє попереднє ставлення до ринкових процесів, обставин і пріоритетів великої кількості індивідуумів було доповнене характерним для консерваторів розумінням традицій як форм нагромадження і передавання знань від одного покоління до іншого. При цьому і ліберали, і консерватори враховують той факт, що існують природні обмеження, які не залежать ні від чиєї волі. Наприкінці 20 ст. у Зх. Європі та Пн. Америці консервативні партії не користувалися підтримкою виборців, однак консервативна політика в той час процвітала: саме тоді партії лівого спрямування досягали успіху завдяки прийняттю екон. доктрин консерваторів. У сучасному світі час від часу виникають усе нові й нові прагнення до перебудови сусп. життя. І доки так буде, доти і для консервативних партій, які протидіють цим поривам і захищають здоровий глузд і тверду моральність, знайдеться місце в політиці. За: Дж.-А.Рабкін (Jeremy A. Rabkin) Conservatism. (The Oxford Companion to Politics of the World. Oxford, 2001.) Пер. з англ. О.В. Юркової.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОНСЕРВАТИЗМ» з дисципліни «Нарис історії України»
