КОНЄВ Іван Степанович (28(16). 12.1897—21.05.1973) — військ. діяч. Маршал Рад. Союзу (1944). Двічі Герой Рад. Союзу (1944, 1945), Герой Чехословац. Соціаліст. Республіки (1970), Герой Монгол. Нар. Республіки (1971). Н. в с. Лодейно (нині село Кіровської обл., РФ). Учасник Першої світової війни та громадян. війни 1918—20. У Червоній армії (див. Радянська армія) — від 1918: комісар бронепоїзда, бригади, стрілец. д-зії. 1934 закінчив Військ. акад. ім. М.Фрунзе. 1934—40 — командир стрілец. д-зії, корпусу, команд. армії. 1940—41 — командуючий військами Забайкальського та Північнокавказ. військ. округів. На початку Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 командував 19-ю армією, згодом — військами Зх., Калінінського, Пн.-Зх. фронтів, Степового фронту, Першого Українського фронту та Другого Українського фронту. Війська під його командуванням брали участь у битві за Москву 1941— 1942, Курській битві 1943, визволенні Харкова, Полтави, битві за Дніпро 1943, Корсунь-Шевченків-
24 КОНИК
Атестат, виданий префектом Київської академії ієромонахом Георгієм (Кониським) учневі школи філософії Якиму Стефановичу про складання присяги на вірність всеросійській імператриці Єлизаветі Петрівні та спадкоємцю престолу великому князю Петру Федоровичу (майбутньому російському імператорові Петру III). 1749, 2 вересня.
ській операції 1944, визволенні Правобереж. та Зх. України, у Східнокарпатській наступальній операції 1944, Вісло-Одерській наступальній операції 1945, Берлінській наступальній операції 1945 та Празькій наступальній операції 1945. 1945—46 — головнокоманд. Центр. групи рад. військ і верховний комісар по Австрії, 1946—50 — головнокомандуючий Сухопутними військами, 1950—51 — гол. інспектор Рад. армії — заст. військ. міністра СРСР, 1951—55 — командуючий військами Прикарпатського військового округу. 1955—56 — 1-й заст. міністра оборони СРСР і головнокомандуючий Сухопутними військами, 1956—60 — 1-й заст. міністра оборони СРСР і одночасно головнокомандуючий Об’єднаними збройними силами країн-учасниць Варшавського договору (1955—60; див. Варшавський договір 1955), 1961—62 — головнокомандуючий Групою рад. військ у Німеччині. Від квіт. 1962 — ген. інспектор групи ген. інспекторів Мін-ва оборони СРСР. Депутат ВР СРСР 1—8-го скликань. 1939—52 — кандидат у чл. ЦК ВКП(б), від 1952 — чл. ЦК КПРС. Нагороджений 7-ма орденами Леніна, вищим рад. військ. орденом «Перемога», ін. рад. та іноз. орденами, медалями. П. у м. Москва. Похований на Красній площі біля Кремлівської стіни. Тв.: Сорок пятый. М., 1970; Записки командующего фронтом: 1943— 1945. М., 1985. Літ.: Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь, т. 1. М., 1987; Солдаты ХХ века. Многотомное издание, вып. 1. М., 2000. Л.В. Легасова, Н.О. Шевченко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОНЄВ» з дисципліни «Нарис історії України»
