КОНАРСЬКИЙ (Konarski) Шимон (Шимон-Констант-Юзеф-Ігнаци; 05.03(22.02).1808—27(15). 02.1839) — військовик, революціонер, журналіст. Походив зі шляхти протестантського віросповідання. Н. в батьківському маєтку Добкішки (Добкишки) Кальварійського пов. Ломзького департаменту Варшавського князівства. 1825 закінчив школу в м. Ломжа Августовського воєводства (нині місто в Польщі) і добровольцем вступив до стрілец. полку армії Царства Польського. 1827 номінований підофіцером. Прилучився до польського повстання 1830—1831, підвищений в офіцери, зріс до чину капітана, командував батальйоном, не раз відзначався в боях і походах. Перетнувши влітку 1831 із соратниками кордон Прусського королівства поблизу м. Мемель (нині м. Клайпеда, Литва), потрапив до табору інтернованих, звідки 1832 перемістився до Франції. Як емісар емігрантських кіл 1833 намагався розгорнути партизан. дії на своїй рідній землі, що опинилась в Августовській губернії Російської імперії. Затриманий по дорозі туди прусськими властями, скористався фальшивими документами і за два місяці арешту дочекався вислання до Бельгії, у серп. прибув до Антверпена, потім переїхав до Брюсселя. На життя заробляв переважно грою на флейті в сільс. оркестрі.
Восени 1833 у Швейцарії ввійшов до створеної під впливом Дж.Мадзіні громади «Молода Польща» — осередку міжнар. демократ. орг-ції «Спілка прав людини та громадянина». 1 лют. (20 січ.) 1834 під орудою ген. І.Раморіно взяв участь у невдалій «савойській» експедиції карбонаріїв, покликаній каталізувати визвол. боротьбу в Італії. Після залишення інсургентами П’ємонту уник репресій. Працював на годинниковій ф-ці в кантоні Невшатель (Швейцарія). Від січ. до трав. 1835 з Я.Чиньським видавав у Парижі (Франція) двотижневик «P\»noc» («Північ»), чия назва пов’язана з ідеєю досягнення революц. звільнення народів пн. та сх. Європи. Публікував програмні статті радикального спрямування, головно проти кріпацтва та нац. гноблення. Обстоював необхідність респ. держ. ладу, заг. свободи «на засадах релігійної, політичної, громадянської та соціальної рівності». Того ж року депортований до Великої Британії, звідки з чужим паспортом дістався Кракова, зв’язався із заснованою там нелегальною «Спілкою польського люду» («Stowarzyszenia Ludu Polskiego»), щоб за дорученням Й.Лелевеля консолідувати виступи проти царату на всіх теренах колиш. Речі Посполитої (провід цього т-ва, у т. ч. С.Гощинський, невдовзі розташувався у Львові). Восени 1835, таємно перетнувши австро-рос. кордон поблизу м. Броди, перейшов з Галичини на Волинь з метою очолити й поширювати антиурядову конспірацію в Україні, Білорусі та Литві. Мав нелегальну резиденцію в с. Лісове (нині село Маневицько-
го р-ну Волин. обл.), опорні пункти по різних місцевостях, зокрема в Кременці, с. Воютин (нині село Луцького р-ну Волин. обл.). Утверджуючи орієнтацію на волю нар. мас задля щастя кожної особи в «гармонії» станів сусп-ва, об’єднав польс. підпільні гуртки Києва, Житомира, Одеси, Вільно (нині м. Вільнюс), Старокостянтинівського, Кременецького та деяких ін. повітів. Улаштував контрабандне одержання та пропаганду забороненої цензурою літератури. Був схоплений поліцією 1838. Рос. офіцери А.Кузьмин-Караваєв і К.Де-Люсине спробували підготувати втечу К. з-під варти, проте їхню змову було викрито. Після тривалих і жорстоких допитів за рішенням військового суду К. розстріляний у віленському передмісті Погулянка. Тримався в ув’язненні мужньо, проте спец. слідчі комісії у Вільні та Києві після допитів його сподвижників відкрили дізнання про «конарщину», в результаті чого сотні підозрюваних у «заколоті» за цією справою зазнали переслідувань, у т. ч. в Київ., Волин., Подільській губерніях. Десятки з них потрапили на каторжні роботи чи примусове мешкання у віддалених од їхніх країв регіонах, а частину молоді, притягнутої до відповідальності, було віддано в солдати. Серед причетних до акцій К. виявився, зокрема, Броніслав Залєський. Постать К. як незламної духом людини набула популярності в польс. визвол. русі. 18 (6) 1861 масовий похід мешканців Вільна до могили К. намагалися зупинити урядові підрозділи — дві роти солдатів і дві сотні козаків, але зрештою відступили перед демонстрантами, озброєними підручними засобами. Тв.: Dziennik z lat 1831—1834. Wroc»aw—Warszawa—Krak\w—GdaЅsk, 1973. Літ.: Могила Конарского. «Колокол», 1861, 15 сентября; DaszyЅski J. Szymon Konarski: W 60 rocznic“ stracenia. Lw\w, 1902; Szpotanski S. Konarszczyzna. Krak\w, 1906; Zahorski St. Szymon Konarski. Warszawa, 1907; Мошковский К. Рукопись в тюрьме. «Русский архив», 1909, № 4; Sedlaczk\wna J. Szymon Konarski. Lw\w, 1910; Kwiatkowski W. Szymon Konarski na tle swej epoki. Wilno, 1939; єukaszewicz W. Szymon Konarski. Warszawa, 1948; MoСcicki H. Szymon Konarski. Warszawa, 1949; Миллер И.С., Нарский И.С.
Шимон Конарский. В кн.: Избранные произведения прогрессивных польских мыслителей, т. 2. М., 1956; Смирнов А.Ф. Революционные связи народов России и Польши: 30—60-е годы XIX века. М., 1962; Лебедева Г.М. Новые материалы о «Содружестве польского народа» и Шимоне Конарском. В кн.: Из истории общественно-политического движения в России XIX века. М., 1967; Kieniewicz S. Konarski Szymon Konstanty J\zef Ignacy. В кн.: Polski S»ownik Biograficzny, t. 13. Wroc»aw—Warszawa—Krak\w, 1968; Сергієнко Г.Я. Суспільно-політичний рух на Україні після повстання декабристів. 1826—1850. К., 1971; Марахов Г.И. Шимон Конарский и «Содружество польского народа». В кн.: Zwizki rewoluсjonist\w polskich w XIX w. Wroc»aw, 1972; Barszczewska A. Szymon Konarski. Warszawa, 1976; Марахов Г.И. Социально-политическая борьба на Украине в 20—40-е годы ХIХ века. К., 1979; Zdrada J. Welka Emigracja po Powstaniu listopadowym. Warszawa, 1987; Skowronek J. Od konspiracji do kapitulacji. Warszawa, 1989; Усенко П.Г. Т.Г.Шевченко в русско-украинскопольских революционных связях середины ХIХ в. В кн.: Культурные и общественные связи Украины со странами Европы. К., 1990; Савіч Ф. Успаміны. В кн.: Шляхам гадо$. Мінск, 1994; Бовуа Д. Шляхтич, кріпак і ревізор. К., 1996. П.Г. Усенко.
ка десятків тисяч козаків, вернувся на Запорожжя. Подальша його доля невідома. Літ.: Щербак В.О. Антифеодальні рухи на Україні напередодні визвольної війни 1648—1654 рр. К., 1989; Грушевський М. Історія України-Руси, т. 8. К., 1995; Сас П.М. Петро Конашевич-Сагайдачний: Молоді роки. К., 2006. П.М. Сас.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОНАРСЬКИЙ» з дисципліни «Нарис історії України»
