Водночас з розвитком релігійного, політичного та інших організаційних форм життя й інституцій у демократичній країні, якою Канада була, з'явилася також й українська преса. Першим часописом українською мовою в Канаді був тижневик "Канадійський Фармер", що його заснував у 1903 р. Франк Оливер, міністер внутрішніх справ ліберального уряду на чолі з Вілфридом Лор'є. Видання газети фінансувала канадська Ліберальна партія, як свій орган для українських поселенців. Очевидно, головним завданням цього тижневика були канадські справи, а зокрема діяльнісь Ліберальної партії, щоб українці підтримували цю партію в наступних виборах. Першим редактором "Канадійського Фармера" був учитель Іван Негрич. У 1904 р. Консервативна партія, готуючись до нових виборів, також стала видавати часопис для українців під назвою "Слово", якого з'явилося заледве кільканадцять чисел. Іван Бодруг, учитель і пастор Української Євангелицької Церкви, та священики Незалежної Грецької Церкви у 1905 р. започаткували часопис "Ранок". Українці лівих радикальних переконань 1907 р. стали видавати власний часопис під назвою "Червоний Прапор", під редакцією Павла Крата, в 1908 р. переназваний на "Робочий Народ", який редагували Мирослав Стечишин, Павло Крат та інші. Група вчителів народної школи на чолі з Тарасом Ферлеєм з соціалістичними переконаннями 1910 р. заснували у Вінніпегу "Українську Видавничу Спілку" на чолі з Ярославом Арсеничем. Тарас Ферлей став її секретарем. Спілка почала видавати часопис "Український Голос", першим редактором якого був Василь Кудрик. Це були ті часи, коли ще рідко можна було почути слово "укра-їець", "український". З уваги на тс на перших порах газета вживала обидві назви "українець" і "русин", як синоніми, щоб люди звикли до нового терміну і знали, що "русин" це українець. Через деякий час, коли читачі до нової назви звикли, газета вживала лише назви "Україна", "українець" та прикметники "українська", "український"1. "Український Голос" став трибуною української прогресивної інтелігенції і пропагував програму самостійності України. Це був часопис — піонер у процесі перетворювання "австріяків", "рутен-ців", "галичан" і "буковинців" на українців.
У 1911 р. почав виходити тижневик "Канадійський русин", першим редактором якого був Микола Сироїдів. З приїздом єп. Н. Будки "Канадійський русин" став його офіційним органом. Часопис, як вже сама назва вказувала, був консервативного напрямку, тому відбувалася постійна полеміка поміж прогресивним "Українським Голосом" та "Канадійським русином", який у 1919 р. також змінив назву на "Канадійський українець". Серед української громади тривала полемічна війна, головно в питаннях релігії, і не так в її духовному аспекті, як у матеріальному, тобто за інкорпорацію храмів і всього церковного майна на Руську греко-католицьку Церкву в Канаді, яку підпорядковано безпосередньо папі римському. Непохитна постава єпископа Будки викликала завзятий опір української соціалістично настроєної інтелігенції, яка гуртувалася довкола часопису "Український Голос". Хоча українські поселенці в Канаді в жодному випадку не представляли собою одноцілої й ідейно згуртованої громади, вони все ж таки могли похвалитися не тільки культурними й релігійними здобутками, але також і політичними, оскільки вже мали своїх представників в кількох міських радах, а в 1915 р. здобули два місця у провінційних парламентах — Андрій Шандро був обраний в Алберті, а Тарас Ферлей у Манітобі. Іншими словами, українська етнічна група дала про себе знати, що вона є і з нею треба числитися. З вибухом першої світової війни на 26 липня австрійський консул в Оттаві видав заклик про загальну мобілізацію австрійських громадян-резервістів, які повинні голоситися до австрійської армії. Згідно з інструкціями консула, єпископ Будка видав 27 липня пастирський лист до "вірних Канадської Руси-України". Цей лист був друкований у "Канадійському русині" і деякі чоловіки зголосилися на виїзд. Але в міжчасі Великобританія, а з нею і Канада, вступили в війну на боці Росії, а це вже зовсім зміняло ситуацію і тоді єп. Будка видав другий пастирський лист, "До ... вірних канадійських руси-нів-українців", з датою 6 серпня 1914 р., в якому говорив: "Русини, горожани Канади! Се наш великий обов'язок стати в обороні Канади, бо ж се край, що пригорнув нас, дав захист під стягом свободи Бритійської імперії, де ми найшли не лише хліб, але і можність духового розвою. Се наша дорога вітчина, бо тут наша сімя, наші діти, тут майно наше, тут і серце наше ціле, наша ціла будучність. Тому в отсій переважній хвилі пам'ятаймо, що як вірні сини Канади, вірні присязі зложеній Вітчині і нашому королеві і ми маємо гуртуватися під прапор бритійської держави"1.
1 Сирник І.Г. "Український Голос" в перших роках // Календар — альманах для відмічення 50-літгя праці "Українського Голосу", 1910—1960.—Вінніпег, I960.—С. 38. 384
385 ' Канадійський русин (Вінніпег).-1914.- 8 серпня. , В. Ворига
Перший пастирський лист виявляв турботу про українців в Європі, а другий був продиктований життєвими інтересами тих українців, що для них Канада стала вже обраною батьківщиною, в якій вони почувалися краще ніж в Австро-Угорщині. На жаль, кана-дійський уряд не звернув уваги на цей пастирський лист й інтернував всіх тих, які зголосилися на поворот до Галичини чи Буковини, а також і тих, кого підозрівали в симпатіях до Австрії. Всі вони опинилися в таборах інтернованих. В одному тільки Онтаріо в таборі Капускейсінг було понад 1300 українців, а такі табори були в Манітобі, Алберті та Британській Колюмбії. Так тисячі чоловіків, яких єдиною провиною було те, що вони колись були австрійськими громадянами, замкнено в таборах, а на решту накинено строгий контроль, обмежено свободу слова, сходин і т.п.1. Це все використали також опоненти єпископа Будки, які, по-кликаючись на перший пастирський лист, доказували, що греко-католицька ієрархія не здібна безпечно вести своїх вірних через загрозливі роки війни.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Українська преса в Канаді» з дисципліни «Нарис історії України»
