Експансія Росії на Далекому Сході зіштовхнулася з інтересами Японії, яка намагалася поширити свої володіння на Манчжурію, Корею, Монголію аж до Забайкалля, а також і на острів Сахалін. У 1891 р. Росія побудувала залізницю через весь азійський простір аж до Владивостока, причому частина залізниці проходила через китайську територію, а в 1898 р. взяла від Китаю в оренду Порт-Артур, що довело остаточно до російсько-японської війни. Японія готувалася до такої війни й мала за собою США, Англію, яка також поширювала свої впливи в Китаю, й почасти також і Францію. Росія залишилася не тільки ізольованою від будь-яких союз-ників, але також і сама не була належно приготовлена до такої війни. 1 Пріцак О. Вказ. пращ // Свобода.— Ч. 5.-9 січня. 330
Коли заходи японців поладнати ту проблему мирним способом не увінчалися успіхом, 8 лютого 1904 р. вони несподівано вдарили на російську ескадру в Порт-Артурі, знищили її й розпочали війну, яка тривала до вересня 1905 р. Росія не мала ані доволі війська на Далекому Сході, ані відповідних укріплень, не було організоване й постачання, бо єдина залізнична лінія через Сибір не могла пропустити всього транспорту. Кораблями вона також не могла доставити військо й воєнний матеріал, бо Чорноморський флот згідно з договором від липня 1841 р. не мав права проходити Босфор й Дарданели, а Балтійський флот мусів би обходити довкола Європи, Африки й Азії, що забирало б дуже багато часу. Внаслідок того Росія понесла великі матеріальні втрати, головно в людях, що зовсім підірвало довір'я народу до уряду. Важкі умови на фронті відбилися суттєво й на економічному стані суспільства Російської імперії. В парі з браком політичної свободи вони підсилювали революційний рух. Робітництво стало вимагати кращих прав для себе, щоб поліпшити свої життєві умови. Земські діячі організували з'їзди і збори в ряді міст Росії, в тому числі в Україні (Харкові, Одесі, Полтаві, Чернігові та інших), на яких схвалювали петиції-прохання до царя надати більші права народові. Студенти вимагали свободи освіти, свободи внутрішнього університетського життя, як це було в Західній Європі, а що найголовніше — домагалися введення конституційного ладу в Росії. Від рук терориста 26 липня 1904 р. загинув жорстокий, але здібний міністр внутрішніх справ російського уряду В'ячеслав Плеве, який репресивними засобами намагався утримати лад і порядок у державі. Плеве переслідував лібералів, заповнив ними тюрми й потурав погромам жидів. Міністром внутрішніх справ був призначений князь Святополк Мірський, який зм'якшив цензуру й повернув зі заслання чимало земських діячів. Мірський, намагаючись викликати довір'я до свого уряду в Україні, дозволив у листопаді 1904 р. скликати земський з'їзд трьох лівобережних губерній, Чернігівської, Полтавської й Харківської, який домагався скликання репрезентативного законодавчого органу. Для здійснення тої вимоги земські діячі заснували "Союз Визволення". У 1904 р. в Україні урядово відзначали 250-ліття Переяславського договору гетьмана Богдана Хмельницького з московським царем Олексієм. І того ж самого року ліберальний міністр внутрішніх справ князь Мірський заявив, що фінляндцям будуть дані національні концесії для заспокоєння окраїн. Українцям не треба давати нічого, бо вони не роблять ніякого клопоту державі й тому нема потреби їх заспокоювати. Неначе у відповідь на ту заяву вночі 31 жовтня 1904 р. у Харкові була спроба підмінувати пам'ятник Пушкінові, який у своїх писаннях, зокрема в поемі "Полтава", 331
нарушив честь України. Сталося це саме в час відвідин Харкова міністром освіти імперського уряду ген. Глазовим. Після того з'явилася відозва від імені організації "Оборона України", в якій зазначалося, що поставлений пам'ятник Пушкінові зруйнований, бо для нього, як для московського поета, нема більше місця у нас на Україні. На Україні має бути пам'ятник Шевченка, національного українського поета, але російський уряд забороняє його поставити. Україна тепер безмовна і безправна, а її населення посилають на Далекий Схід боронити інтереси московських капіталістів і високопоставлених здирщиків1. Царський наказ про поступове зрівняння селян у правах з іншими станами, про заведення державного забезпечення робітників від нещасливих випадків, поширення прав земських і міських установ як також про перегляд законів про старообрядців та жидів видано 12 грудня 1904 р.2. Саме в цьому часі Рада Міністрів обмірковувала справу скасування Емського Указу3. У січні 1905 р. у Петербурзі вибух страйк, в якому взяло участь понад 100 000 робітників із 382 підприємств. Петербург залишився без води, світла та часописів. У неділю 9 січня 1905 р. лояльне до режиму робітництво влаштувало під проводом свого провідника священика Юрія Гапона велику, але мирну маніфестацію до царських палат з наміром вручити цареві петицію у справі поліпшення умов праці. Незважаючи на мирні заміри маніфестації, цар потрактував її як бунт і, коли вона наближалася до Зимового палацу, він наказав стріляти у маніфестантів. Унаслідок цього, згідно з урядовими даними, 96 маніфестантів загинуло, а 133 було поранених. Деякі інші джерела подають, що під час самої маніфестації 9 січня, як і окремих випадків впродовж 10 і 11 січня, вбитих нараховувано 150— 200 осіб, а поранених від 400 до 8004. Знову ж група петербурзьких журналістів, яка перевіряла кількість жертв і склала поіменний список убитих і ранених, начислила 4600 жертв5. Так нещасливо закінчилася мирна робітнича маніфестація, що ввійшла в історію Росії під назвою "кривава неділя". Священика Гапона, який зорганізував цю маніфестацію, соціалістичні партії звинуватили в провокації. Масакра мирних робітників викликала революційні виступи по цілій імперії, які спершу вилилися у загальний страйк залізничників і промислових робітників. Бурхливі демонстрації звинувачували московське самодержав'я в економічних негараздах, політичних переслідуваннях та невмілому веденні війни на Далекому Сході. 1 Літолисець, Замах на пам'ятник Пушкіна в Харкові і Микола Міхновський // Са- мостина Україна.— 1957.— Ч. З (99).— С 16. 2 Полонська-Васіиіенко Н. Історія України.— Т. 2.—С. 413—414. 3 Там же. * Кішш 3. Піп Гапон.— Торонто, 1977.— С 284. 5 Там же.— С 286. 332
Під впливом революційних подій цар почав робити незначні уступки, але вони ще більше роз'юшували поневолені народи імперії, серед яких вперто продовжалася русифікаціна політика. Бунти почалися також і в армії та на кораблях. У червні збунтувалися моряки на кораблі "Потьомкін" в Одесі, а в жовтні у морській фортеці — Кронштадт. Оголошений 20 жовтня робітничий страйк на промислових фабриках і залізниці спаралізував цілу імперію.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Російсько-японська війна і революція 1905 року» з дисципліни «Нарис історії України»
