На противагу старшому консервативному табору, молодше покоління покладалося на власні сили, на сили українського народу і пропагувало єдність з українцями під московською займанщиною. Вони організувалися довкруги літературного тижневика "Вечорниці", що виходив у 1862—1863 pp. під редакцією Федора Заревича. 1 Тесля І. Галицьке москвофільство напередодні Першої світової війни // Новий Шлях.— 1981. -Ч. 37.-12 вересня. 2 Тесля І. Вказ. праця // Новий Шлях.— 1981.— Ч. 38.—19 вересня.
Однак журнал через брак коштів занепадав і знову появлявся під новими назвами: "Мета" за редакцією Ксенофонта Климковича, "Нива" за редакцією Костя Горбаля, "Русалка", за редакцією Володимира Шашкевича, сина Маркіяна. До молодих приєднались і деякі старші діячі такі, як священик Степан Качала, суддя Юліан Лаврівський, правник Іван Борисикевич, колишній заступник голови Головної Руської Ради, письменники Корнило Устиянович та Сидір Воробкевич. З ініціятиви Володимира Барвінського, Юліана Романчука та Анатоля Вахнянина у січні 1880 р. почала з'являтися у Львові нова політична газета, яку на противагу русофільському "Слову" названо "Діло", щоб "ділом, не словом прямувати до кращого майбутнього". За редакцію взялися В. Барвінський, як головний редактор, при співпраці А. Вахнянина, Михайла Подолинського, Івана Белея, Ю. Романчука та Юліана Целевича. По смерті Барвінського газету редагували Антін Горбачевский, І. Белей та ін. "Діло" виходило спочатку два рази на тиждень, а від 1888 р. як щоденник. Газета стала органом народовецького руху й інформувала про всі події, які заторкували українців. Часопис проіснував аж до вересня 1939 p., коли його закрила совєтська влада. "Діло" гуртувало довколо себе найкращі українські політичні й публіцистичні сили і, хоча відстоювало погляди тієї чи іншої політичної партії, ніколи не було партійним органом. Заборона українського слова під Росією ще більше скріпила та пожвавила діяльність народовців, бо східноукраїнські письменники, як О. Кониський, П. Куліш, М. Драгоманов та М. Ста-рицький, почали друкувати свої твори в Галичині. Українські діячі Наддніпрянщини щораз уважливіше приглядалися до галицьких справ, а українські організації почали отримувати щедру допомогу східноукраїнських меценатів, хоч їх можливості далеко не могли дорівнювати російським субвенціям для галицьких москвофілів1. Українсько-польська боротьба в Галичині поважно занепокоїла східноукраїнських провідників — В. Антонович, О. Кониський та інші хотіли зробили з Галичини "український П'ємонт". Замирення українців з поляками в Галичині відповідало також й інтересам австрійської закордонної політики, бо саме тоді Австро-Угорщина мала спір з Росією, за те що Австрія окупувала Боснію. Можливість збройного конфлікту з Росією диктував Австрії, щоб вона на східному кордоні держави запевнила собі мир і спокій. Щоб заспокоїти українців, уряд Австрії, під впливом міністра закордонних справ Кальнокі, пішов на уступки українцям, а одночасно зробив натиск на поляків, щоб вони з його політикою погодилися та 1 Демковігч-Добряііськігй М. Вказ. праця. — С. 68—69.
192
р В. Верига
193
були посередниками між урядом та українцями. Так намісник граф Бадені і крайовий маршалок князь Евстафій Сангушко дістали доручення довести цю справу до успішного кінця. Від українців у переговорах брали участь О. Барвінський і В. Антонович. Переговори велися аж до осені 1890 р. у справі: 1) урядового запровадження фонетичного правопису у шкільних підручниках; 2) заснування нової гімназії в Коломиї; 3) кількості українських кафедр у Львівському університеті; 4) дозволу на заснування товариства обез-печень "Дністер" і 5) певної кількості мандатів при виборах за допомогою уряду й поляків. Остаточно поляки також пішли на деякі уступки, введено фонетичний правопис, в 1892 р. заснували українці товариство обез-печень "Дністер", у 1893 р. була відкрита українська гімназії в Коломиї. Але найціннішим здобутком "Нової Ери" було створення кафедри історії Східної Європи та запрошення з Києва до Львова на викладання Михайла Грушевського. Однак польсько-українське порозуміння не тривало довго, бо граф Казимир Бадені і його партія не думали йти українцям на поважні уступки. Перше розчарування прийшло вже в березневих виборах 1891 p., коли українці здобули всього сім послів на 56 місць до віденського парламенту. У 1895 р. "Нова Ера" була похоронена тим більше, що небезпека війни Австро-Угорщини з Росією минула. Завдяки замиренню з поляками українці переламали русофільство у власному народі. Вирішальне значення з цього погляду мало очищення митрополичої капітули у Львові, популярно званої "Святого Юра", яке провів митрополит Сильвестер Сембратович. "Святий Юр" знов став головною опорою національного руху серед галицьких українців. Оскільки москвофіли захопили під свою управу "Народний Дім" та "Руську Матицю" у Львові, народовці заснували в 1861 р. свій власний клуб "Руська Бесіда", а згодом при ньому зорганізували український театр. Це був перший професійний український театр взагалі, а не тільки в Галичині. Першу свою виставу він дав 1864 р. у переповненому "Народному Домі" Львова. Була це п'єса "Маруся" Григорія Квітки-Основ'яненка, адаптована Олександром Голембиовским, під дирекцією Омеляна Бачинського. Однак, через брак достатньої кількості українців у Львові та через конкуренцію польського міського театру, театр "Руської Бесіди" мандрував з місця на місце протягом цілого півстоліття і перевозив свої декорації, костюми та музичні інструменти. Водночас існування польського театру забезпечувалось міським бюджетом і він ставив у Львові драми, опери й комедії цілий рік1. 1 Нижанковський 3. Тінями забутих предків українського театру // Свобода. — 1975.— Ч. 122.—26 червня. 194
Щоб піднести освіту серед населення Галичини і протиставитися москвофільській пропаганді, народовці, серед яких були священики, заснували 8 грудня 1868 р. товариство "Просвіта", якого статут говорив: "Спомагати народну просвіту в напрямах моральнім, матеріальнім і політичнім". Заснування "Просвіти" було переломовим актом у житті галицьких русинів-українців, "а до того актом свого роду революційним, бо мало за завдання зробити з етнографічної селянської маси націю, свідому своїх цілей і завдань". 11 лютого управа, чи як це тоді називалося, "виділ" "Просвіти" видав відозву, в якій визнав потребу "цілий нарід, цілу масу простого люду, котрий нещасливою долею більше як в інших народів підупав, двигнути і до пізнання привести і на тім люді, котрий вже дав докази своєї твердости, заложили будучність нашої народности". "В підкреслених словах замкнене національне вірую і національна програма "Просвіти",— стверджував відомий національний і політичний діяч Галичини Василь Мудрий1. Першим головою "Просвіти" був обраний Анатоль Вахнянин, педагог, журналіст і композитор. Завданням "Просвіти" було ширити освіту серед дорослих при помочі організації читалень по українських селах та видаванням популярних книжок з різних ділянок народного господарства, творів красного письменства тощо. По всіх повітових містах організувалися Філії Товариства "Просвіти", які займалися організацією читалень у своїх повітах та різних культурно-освітніх імпрез. На тих же зборах, пам'ятного 8 грудня 1868 p., студент Андрій Січинський сказав, що "кожний нарід, що хоче добитися самостійності!, мусить передусім дбати про те, щоб нижчі верстви суспільносте, народні маси, піднести до тої степені просвіти, щоб народна маса почула себе членом народного організму, відчула своє горожанське і національне достоїнство й узнала потребу існування нації, як окремішної народної індивідуальности, бо ніхто інший, як маса народу підставою усього"2. Але цс власне було те, чого поляки побоювалися й тому, маючи більшість у Галицькому сой-мі, відмовлялися дати субсидії на діяльність "Просвіти". Оскільки "Просвіта" ширила освіту серед народних мас, то один із послів твердив, що вона підбурює селян проти панів. У відповідь на те третій з черги голова "Просвіти" український шляхтич-землевласник Володислав Федорович (1845—1917) заявив, що "Просвіта" є товариство ні від кого незалежне. Коли прийняла вона на себе труд видавати шкільні книжки, то робить це тільки для добра народу... Щоб 1 Мудрий В. Роля "Просвіти" в українському житті; з приводу шістдесятиліття "Просвіти".— Львів, 1928.— С 5. 7 Ялів В. Всенародність "Просвіти" // Українське Слово (Париж).—1969.— Ч. 1435.— 1 червня. 195
увільнити Просвіту на будуче від закидів ... неприхильних людей, я дарую Просвіті 12 000 голландських гульденів"1. Обговорюючи незалежність "Просвіти", Федорович підкреслив, що вона працює для 20-мільйонного народу, "для якого вона є осередком народного життя, якого є вона серцем і головою. Лиш цей нарід, а не хто інший, є наш суддя!"2. До 1914 р. товариство "Просвіта" у Львові було найважливішою масовою українською організацією в Галичині, що довгий час охоплювала своєю діяльністю майже всі ділянки національного життя. Вона була матір'ю організацій і товариств, які згодом усамостій-нювалися, по селах організували кооперативи, дитячі садки, гуртки товариства "Сільський Господар" тощо. Товариство "Просвіта" відіграло величезну роль в культурно-освітньому й національному розвитку не тільки Галичини, але й українства поза нею. До 1912 р. "Просвіта" видала 445 назв книжок загальним тиражем 3 115 295 штук й налічувала 77 філій та 2944 читальні, 504 читальняні доми, і всі разом мали 197 035 членів, 2364 бібліотеки. Кілька сотень аматорських гуртків, стільки ж хорів і кільканадцять духових оркестрів. Кожний член "Просвіти" діставав ще кілька книжок на рік, що їх "Просвіта" видала 374 назви спеціально призначених для широкого вжитку3. Крім того, "Просвіта" уділяла також стипендії для студентів, чим допомагала й заохочувала селянську молодь до вищих студій. Товариство "Просвіта" докладало великих зусиль до піднесення економічної освіти й розбудови економічних організацій та установ: сільськогосподарська школа в Милованю, Товмацького повіту, господарська школа для дівчат в Угерцях Винявських, а в 1911 р. засновано Торговельну школу у Львові4. Від 1906 по 1912 р. "Просвіта" організувала 15 кооперативних курсів, які закінчило 427 осіб. У 1912 р. при читальнях "Просвіти" існувало ще 540 крамниць і 236 позичкових кас. "Просвіта" повела вперту і відкриту боротьбу з пияцтвом. У 1909 р., за постановою першого з'їзду "Просвіти", засновано у Львові протиалкогольне і протинікотинове товариство "Відродження", яке влаштовувало протиалкогольні курси, виклади, ба навіть віча, на яких роз'яснювали, які шкоди наносить нікотин й алкоголь для здоровля і господарства. Товариство "Відродження" відновило свою діяльнісь і після першої світової війни, від 1928 р. видавало свій місячний журнал "Відродження", який появлявся аж до приходу большевиків у 1939 р. 1 Там же. 2 Там же. 3 Мудрий В. Вказ. праця.— С 13. 4 Там же.- С 12-13. 196
Побіч культурно-освітної і видавничої діяльності, у 1870—80-х pp. "Просвіта" відігравала також керівну роль у громадському й політичному житті, завдяки тому, що членами її Головної Управи були тодішні українські галицькі політичні діячі. Вони шщіювали і співдіяли в намаганнях погодження українців з поляками, народовців з москвофілами, висилали петиції у справі заснування українських шкіл і викладання української мови в школах. У 1873 p., з ініціативи громадських та культурних діячів Галичини, у Львові засновано "Товариство ім. Шевченка", на чолі якого став видатний педагог та історик Олександер Барвінський, рішучий противник москвофільства. Цей почин належно оцінили українські культурні діячі Наддніпрянщини і приєдналися до зусиль галицьких українців. Заходом Олександра Кониського й Володимира Антоновича Товариство переорганізовано на "Наукове Товариство ім. Шевченка" (НТШ) і створено три науково-дослідні секції: історично-філософічну, філологічну та математично-при-родописно-лікарську. У 1897 р. М.Грушевського обрали головою НТШ і на тому пості він залишився аж до 1913 р. Під його впливом 1899 р. змінено статут і членство поділено на дійсних членів, які вибирали секції, і звичайних, які не мали вирішального голосу. За головування Михайла Грушевського Товариство досягло найбільшого розвитку і перетворилося у справжню українську академію наук. Але такої назви офіційно йому не признано тільки завдяки впливам польської адміністрації в Галичині, яка не хотіла конкуренції Польській Академії Наук у Кракові. Для здійснення намічених наукових завдань у великій мірі спричинилися украшці-фундатори з Наддніпрянщини. Завдяки їм НТШ видало понад 300 томів наукових праць. Провідне місце займали тут "Записки НТШ", які почали з'являтися в 1892 р. й перетворені М. Грушевським на квартальник, а пізніше двомісячник. До 1914 р. з'явилося 120 томів "Записок", які були репрезентативним органом усієї української науки. Широку видавничу діяльність розгорнула історично-філософічна секція, очолювана Грушевським. Вона видавала декілька серійних видань, у т. числі "Збірник ІФС". Важливу наукову роль виконувала філологічна секція, яку очолював Іван Франко, та етнографічна комісія, очолювана Володимиром Гнатюком. Математично-природописно-лікарська секція видавала свій власний "Збірник", в якому друкувалися праці видатних українських і чужинецьких учених. Для ширшого загалу української інтелігенції важливе значення мав місячник "Літературно-Науковий Вістник", що служив об'єднуючим чинником усіх культурних сил України, поділеної поміж двох ворожих імперій. Наукове Товариство ім. Шевченка перетривало першу світову війну, хоча було закрите в часі московської окупації в 1914—1915 p., 197
продовжувало свою корисну діяльність і за польської окупації в 1919—1939 pp. аж до січня 1940 p., коли його діяльність припинила совєтська окупаційна влада. При допомозі цих організацій народовці здобували чимраз то більше послідовників і прихильників як серед інтелігенції, так і серед селянських мас. Ріст сили народовців збігався з занепадом москвофільства, яке тратило грунт, помимо фінансової допомоги від російського уряду і протегування польською адміністрацією в Галичині. Під впливом зросту національної свідомості взагалі, прийшла черга й на Українське жіноцтво, чий рух очолили Наталія Коб-ринська та Євгенія Ярошинська. Він, одначе, не знайшов загальної підтримки серед українських суспільно-громадських і політичних діячів. Незважаючи на те, Наталія Кобринська при допомозі Євгенії Ярошинської зуміла зорганізувати у Стрию 1-го вересня 1891 р. перше віче "руських женщин". Віче не було велелюдним, бо на нього прибуло заледве 40 жінок, зате з різних сторін Галичини й Буковини, на яке чоловіки не мали доступу. Воно тривало близько двох годин і під час нарад наспіли привітальні телеграми від Товариства "Січ" у Відні, від письменниці Клименты Попович-Боярської та від дружини проф. М. Грушевського. Крім того, буковинські українки прислали заяву, що вони солідаризуються з нарадами збору1. Головною темою віча було допущення жінок до університетських студій та відкриття жіночої гімназії, або доповнення т.зв. виділо-вих шкіл навчанням латинської і грецької мов. У тій справі вислано до уряду окрему петицію, в якій порушено також загальнокра-єві відносини, зокрема недостаток промислового руху в Галичині. Про потребу жіночого видавництва говорила Євгенія Ярошинська й вирішено організувати фонди на видання жіночого альманаху або й періодичної газети2. Товариство "Пласт" у Галичині зорганізували педагоги Олексан-дер Тисовський, Тарас Франко та Іван Чмола у 1912 р. Він розпочав діяльність у Львові у нелегальній формі. За прикладом Львова почали поставати пластові гуртки в середніх школах інших міст Галичини. Збільшена політична активність поляків у Галичині насторожувала українців і заставляла молодих ентузіастів до посиленої виховно-організаційної праці по лінії змагань до національної самостійності. Тільки два роки мала змогу пластова молодь проводити свої пластові зайняття. Вибух першої світової війни 1914 p., мобілізація до війська професорів, виховників тощо, перервали його роботу. Важливо підкреслити, що як Сокіл", так "Січ" і "Пласт" 1 Книш І. Смолоскип у темряві, Наталія Кобринська й український жіночий рух (З передмовою Олени Кисілевської).— Вінніпег, 1957.— С. 168. 2 Там же.- С 171. 198
постали у противагу до подібних польських молодечих організацій, які на своєму організаційному шляху перешкод зі сторони адміні-страційних чинників не мали1. Розуміючи вагу виховання молоді у національно-свідомому дусі, у 1863 р. громадський діяч і публіцист, священик Данило Танячке-вич (1842—1906) та педагог Омелян Партацький (1840—1895) зорганізували у Львові таємну громаду "Молода Україна", на взір київської "Громади", до якої належали студенти університету. Управа тої громади на чолі з Остапом Грабовським, до речі, римо-католиком з Поділля, творили дев'ять найвизначніших та найрухливіших студентів, а саме, Володимир Старосольський, Євген Косевич, Сень Горук, Михайло Галущинський, Антін Крушельницький, Лонгин Цегельсь-кий, Володимир Темницький, Роман Стефанович, Теофіль Мелень. Всі вони пізніше визначилися, як передові культурні, політичні чи військові діячі2. У 1899 р. "Молода Україна" нав'язала таємні зв'язки з Революційною Українською Партією (РУП) на східній Україні й колпортувала її однойменний орган, що почав з'являтися в 1900 р. та інші видання РУП. У липні 1900 р. "Молода Україна" організувала у Львові велике віче студентів-українців усіх високих шкіл Австрії, на якому організувала велику демонстрацію за відкриття українського університету у Львові3. Пізніше такі таємні громади були організовані по середніх школах різних галицьких міст (Тернополі, Коломиї, Станіславові, Перемишлі, Дрогобичі, Бережанах тощо), вони проводили культурно-національну роботу серед молоді. У Бережанах такий гурток прийняв назву "Молода Україна", до нього належали Богдан Лепкий, Зенон Кузеля, Григорій Качала. Цей гурток вважав своїм обов'язком відзначати кожнорічно день знесення панщини у Галичині. Бережанська "Молода Україна" мала моральну й матеріальну підтримку з боку старшого громадянства, й на окрему згадку заслуговує відомий письменник у Галичині, Андрій Чайковський4. У травні 1903 р. відбувся у Львові потаємний з'їзд усіх гуртків Галичини, на якому зроблено підсумки праці серед галицької молоді. Для виховування молоді в 1894 р. у Львові засновано руханко-во-спортове товариство "Сокіл", статут якого базувався на статуті чеського "Сокола". Першим його головою був Василь Нагірний, а справником — Володимир Лаврівський, обидва піонери сокільсь-кого руху в Галичині й Буковині, який по селах був також і рухан-ково-пожежною організацією. Всі пізніші організації входили до центральної у Львові, відомої під назвою "Сокіл-Батько". Великі 1 Гординський O.K. 70-річчя українського Пласту, 1912—1982 // Наша мета (Торон то).— 1982.— Ч. 35.—15 вересня. 2 Молода Україна (альманах).— С. 12—13. 3 Там же.- С. 13—14. 4 Там же. - С 63-64. 199
заслуги в розбудові "Сокола" педагога Івана Боберського (1873— 1947), який був його головою від 1908 по 1914 р. За його головства товариство поширило свою діяльність на всю Галичину, зокрема у Львівському повіті та на Поділлі. У 1900 р. Кирило Трильовський заснував у селі Завалля Сня-тинського повіту перший гурток руханково-протипожежного товариства "Січ", яке скоро поширилося по цілій Галичині, а зокрема на Покутті й Буковині. Ця молодеча організація була здебільшого під впливом Радикальної Партії. Всі локальні організації об'єднувалися в Головному Січовому Комітеті, який у 1912 р. перейменовано на "Український Січовий Союз", на чолі якого стояв генеральний отаман Кирило Трильовський. Перед вибухом першої світової війни "Січ" і "Сокіл" влаштували на площі "Сокола-Батька" у Львові великий крайовий здвиг молоді для відзначення 100-річ-чя народим Тараса Шевченка. Обидві ці організації, призначені для тіловиховання молоді, були масовими організаціями, які мобілізували й виховували молодь й налічували бл. 12 000 членів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Народовці» з дисципліни «Нарис історії України»
