У міжчасі на Балканах і на Середземному морі назрівав спір за сфери впливів поміж Австрією, Францією, Росією та Туреччиною, яка хилилася до упадку. Росія намагалася використати слабкість Туреччини й опанувати чорноморські протоки Босфор і Дарданели, що були під пануванням Туреччини, та забезпечити собі вільний вихід до Середземного моря. У 1850 р. в Боснії на Балканах вибухнуло протитурецьке повстання, яке турки криваво задушили, а в 1852 р. захопили князівство Монтенегро. У справу втрутилася Австрія, яка за підтримкою Росії вимагала від Туреччини звільнити Монтенегро. Французи зі свого боку вимагали від султана привілеїв для католиків у святих місцях Єрусалиму, які мали статися коштом православних, а цар Микола І вимагав для себе права патронату над православними, підданими турецького султана. Султан на це не погодився і Микола І постановив змусити його до того, віддавши наказ російським військам 2 липня 1853 р. переправитися через ріку Прут, щоб окупувати румунські князівства, Молдавію і Валахію. Однак російський уряд не врахував того, що в обороні Туреччини стане не тільки її протектор Англія, але приєднаються ще Франція й Австрія, що також шукали за ринками збуту для своїх промислових товарів на Близькому Сході. 1 Дружинина Е. Вказ. праця.- С. 59. 2 Історія Української РСР: у двох томах.- Київ, 1967.- Том перший.- С 424-425. 5 Лугова О. Вказ. праця.- С 16. 125
Цей акт довів до дипломатичних переговорів, які не дали жодних позитивних вислідів, і Росія створила один російсько-турецький фронт над Дунаєм, а другий на Кавказі, загрожуючи Туреччині з північного сходу. Під кінець листопада 1854 р. російський флот несподіваним наскоком знищив турецький флот біля пристані Си-ноп. В Англії це проголошено як "масакру" і, щоб Росія не стала володарем Чорного моря, британський та французький флоти ввійшли до Чорного моря. А 28 березня 1854 р. Англія, Франція й Австрія оголосили Росії війну. Бої продовжувалися на обох фронтах, 14 вересня 1854 р. союзні війська висадилися на берег Криму коло Євпаторії і війна продовжувалася вже у Криму. У боротьбі за Крим обидві сторони понесли великі жертви, але російські були неспівмірно більші. Росія виявилася економічно відсталою кращою порівняно з Англією і Францією через свою фс-одально-кріпосницьку систему. Якщо б війна обмежилася виключно Росією і Туреччиною, то Росія виграла б її, але із економічно розвиненими західноєвропейськими державами вона ніяк не могла рівнятися. Кримська війна жахливо відбилася на економіці Російської імперії, зокрема Південної України, оскільки була прифронтовою зоною і тут проголошено військовий стан. Через Херсонську, Катеринославську й Таврійську губернії просувалися безперервно війська, транспорта зі зброєю та боєприпасами, а також пораненими вояками. У мешканців цих губерній забирали весь скот і люди вмирали від голоду й хворіб1. На населення покладено різні повинності величезних розмірів. Губернатор Таврійської губернії повідомляв, що в одному тільки 1856 р. для військових потреб його губернія виставила 147 560 підвод2. Ціла організація воєнної роботи впала всім своїм тягарем на Україну, що була безпосереднім запіллям фронту. Війна нищила як поміщицькі, так і селянські господарства, з яких для потреб війни мобілізували молодих робітників, збільшено податкові зобов'язання й населення мусіло, крім згадуваних уже підвод, утримувати військо на постої, доставляти скот для військових потреб тощо. Взагалі мілітаризація цілого господарського і суспільного життя, зокрема в Південній Україні, витворювала ненормальне положення й руйнувала Україну3. Народ почав бунтувати, численні громади організували самоврядування й арештовували царських урядовців. Але уряд криваво ліквідував цей рух4. 1 Дружинина Е, Вказ. праця.- С. 205. 2 Там же.- С 204. 3 Оглоблин О. Очерки истории украинской фабрики: предкапиталистическая фабри ка.- Киев, 1925.- С.54. 4 Демкович-Добрянський О. Украшсько-польські стосунки у XIX сторіччі.- Мюнхен, 1969.- С 39.
Великі втрати поніс Крим, зокрема його південна частина, яку сучасники прирівнювали до величезного цвинтарища. Росіяни підозрювали татарів, що вони симпатизують турецько-французько-британській коаліції, і знущалися над мусульманським населенням. Деякі з-посеред вищих російських урядників вславилися своєю жорстокістю над татарами. У той час багато ногайців і татар покинули Крим, але багато з них москалі зловили та мордували без суду1. Ці втечі ще більше обезлюднили Крим, що відповідало політиці Росії, яка намагалася "очистити Крим від некорисного для неї елементу, яким були татари"2. Сильно потерпіли Херсонська і Катеринославська губернії як суміжні з воєнними діями, і тому їхні мешканці також утікали у більш віддалені північні губернії. Взагалі всі російські завоювання над Чорним морем відбувалися в основному коштом українського народу, його людськими й економічними ресурсами. Іронією долі український народ платив не тільки життям своїх синів, але також і хлібом за чужі, російські імперіалістичні інтереси, за перемогу Росії та прославлення російської зброї. У березні 1855 р. помер цар Микола І і на царський трон вступив ліберальний у своїх поглядах цар Олександер II, який, не маючи змоги вести далі безнадійної Кримської війни, закінчив її т.зв. Паризьким договором ЗО березня 1856 р. Договір був великим ударом по престижу Російської імперії. Росія втратила дельту Дунаю, мусіла відмовитися від південної частини Басарабії, тобто від Буд-жака, а також від протекторату над Дунайськими князівствами й південно-західний кордон Росії пересунено на ріку Дністер. Одночасно знейтралізовано Чорне море і як Росії, так і Туреччині заборонено утримувати там військові флоти. У зв'язк>? з Кримською війною виникла ще й цікава постать польського шляхтича з Волині Михайла Чайковського (1804-1886) колишнього учасника Листопадового повстання 1830 p., одного з польських письменників української школи. Після розгрому повстанців Чайковський опинився на еміграції, спершу у Франції, де він написав декілька популярних романтичних повістей з українською тематикою, як "Козацькі оповідання", "Всрнигора", "Ко-шовата" та інші, які були перекладені на інші мови. Пізніше він виїхав до Туреччини, де у 1850 р. прийняв мусульманську віру й турецьке громадянство та став на військову службу. Водночас Чайковський змінив своє прізвище на Магомед Садик і дістав традиційний для козаків на службі турецького султана титул — Мірмі-ран Паша. Його мрією було відновити в Україні козацтво і при його помочі продовжувати боротьбу за визволення Польщі. З ви- ! Kondaiski W. Ch. Pamiejniki z wojny sewastopolskiej (в..т. і г.).- S. 59-60. 2 BomwskiP. Tatarzy krymscy w Rosji //Oboz.- Zima 1991/1992.- Nr. 21.- S.76.
126
127
бухом Кримської війни він зорганізував під протекторатом Туреччини шість козацьких сотень у силі 1400 вояків, з українською командною мовою, які брали активну участь у боях проти Росії. У 1854 р. козацькі сотні допомогли звільнити від російського оточення твердиню Сілістрію над Дунаєм, і перші ввійшли до звільненого від російських військ міста Бухареста. Під кінець 1854 р. Чайковський осягнув зі своїми козаками ріку Прут, якою проходив кордон Російської імперії. Він планував дістатися в Україну і там викликати протиросійське повстання1. У 1873 p. M. Чайковський повернувся в Україну, але без війська і, прийнявши православ'я, там доживав віку. Чайковський мав намір відновити в Україні гетьманство під протекторатом Туреччини, йдучи слідами гетьманів Петра Дорошенка та Пилипа Орлика. Хоча з цих планів М. Чайковського нічого не вийшло, але сам епізод вказує на те, що ще у XIX ст. жива була ідея української козацької держави.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Кримська війна 1853-1856 pp.» з дисципліни «Нарис історії України»
