У народному господарстві України, зокрема південної, важливою ділянкою була продукція і торгівля сіллю. Степова зона налічувала велику кількість соляних озер, які тягнулися ланцюгом вздовж морських берегів. У Буджаку найбільшими такими озерами були Сасик і Шагани, далі на схід, за Дністром, — соляні озера в околиці Одеси, Кінбурні й Перекопі, а також між ріками Берда й Молочні Води. У Криму вони знаходилися в околицях Євпаторії та Керчі. Ці озера дали почин до надзвичайно важливої соляної промисловості й пов'язаного з цим т.зв. чумацтва, яке транспортувало сіль до торговельних центрів України й Росії. Поруч з тим розвішався й цілий ряд інших зайнять, пов'язаних із хліборобством, випасом худоби чи рибальством. У 1834 р. недалеко від Маріуполя було створене перше степове державне Велико-Анадольське лісництво. Велико-Анадольський ліс став живим пам'ятником піонерам степового лісорозведення. До цього часу відносяться і перші спроби заліснення ярів, балок й озеленення т.зв. Олешківських пісків, а також велике Бердянське лісництво1. З сорокових років XIX ст. на південній Україні появилися заводи, що випускали сільськогосподарські машини. У Катеринославській губернії вирізнялися підприємства купця Заславського та ротмістра Шумана, основані на вільнонайманій праці. Дуже погано стояла справа з транспортом, бо не було добрих доріг. Перевозом збіжжя до морських портів займалися чумаки, які в поворотній дорозі привозили сіль з над морських берегів. Власниками чумацького промислу були багаті селяни, які мали волів і вози, але роботу виконували наймані робітники. У 1823 р. на Дніпрі появився перший пароплав, а в другій половині XIX ст. почалася будова залізничних шляхів. Важливу роль в економічному розвитку відігравали ріки, які перетинали Україну. Вони не тільки сприяли риболовству й давали населенню очерет, який використовували на опалення, але й слу- Шкабура П, Ліс на шляху смерчів // Літературна Україна.— 1969.— N 64 (2657).— 12 серпня.
жили також шляхами комунікації. На початку XIX ст., коли загрозу турецьких чи татарських нападів усунено, Дністер і Буг знову з'єднали Україну з Чорним морем, а зокрема Дніпро, відомий ще в ранній історії, як "шлях варягів у греки". Завдяки цьому швидким темпом виросли такі міста як Миколаїв на Бузькому лимані, Херсон на Дніпрі та Одеса над Чорним морем. Ріки служили водним шляхом для перевозу людей і товарів до Чорного моря і далі у світ, тобто сприяли розвитку міжнародної торгівлі, яка давала Росії великі зиски1. У Миколаєві, Херсоні й Одесі уряд дозволив приватним фабрикантам організувати заводи для будови кораблів, яких заохочував великими державними субсидіями, і вже в 1820 р. в Миколаєві спущено на воду перший новозбудований корабель. Від найдавніших часів Україна завдяки природним умовам була хліборобською країною і такою підпала під російське панування. Політика Росії зводилася увесь час до послаблення України під господарським оглядом. Цар Петро І після битви під Полтавою в 1709 p., щоб ослабити Україну економічно, казав направляти товари, що йшли з України за кордон, не ближчим шляхом через Україну, Польщу й Литву, а через новозбудований Петербург, а то й Архангельськ над Білим морем, щоб таким способом творити в цих містах торговельні центри й купецький стан та давати працю москалям, а не українцям. Вже у другій половині XVIII ст. російські купці вимагали від свого уряду скасування митних кордонів поміж Росією й Україною, бо вони їм заважали. Українські купці, майстри-ремісники, міщани були змушені через те шукати праці в Московщині, або кидати торгівлю й ремесло та ставати хліборобами. Так Україна економічно занепадала, а Московщина розвивалася, бо там зосереджувалися майже всі фабрики. Україна мусіла купувати товари в Московщині і через те гріш з України плив у Московщину. Купувати дешевий і якісно кращий товар у Західній Європі заборонено2. У парі з упадком українського купецтва й ремесла українські міста пустіли й денаціоналізувалися. На Лівобережжі місце українських купців і ремісників займали московські. На Правобережжі, що належало до Польщі, у торгівлі та промислі головну роль відігравали жиди, які дуже часто підпадали під впливи польської культури і ставали захисниками, ба навіть інструментом польського панування в Україні5. Крім того, розвиток сільського господарства й торгівлі гальмували різні митні тарифи, які накладалися на українські продукти, як також великі податки. Взагалі фінансова політика Росії доводила Україну до економічної руїни. 1 Дружинина Е. Вказ. праця.— С. 56-67. 2 Киевская старина.— 1882.— Кн. 1.— С. 426. 3 Зореславнч М. Українське робітництво і боротьба за національну і державігу само стійність // Народна воля. — 1951.— 4.48.— 20 грудня.
98
99
Наприкінці XVIII ст. по містах і містечках України було вже багато крамниць з різноманітним товаром. Протягом першої половини XIX ст. кількість купців постійно збільшувалася, а в парі з тим зростали міста, але найшвидше зростала Одеса. її купецтво від 1787 до 1857 року зросло у 42 рази й Одеса вже тоді славилася своїм космополітизмом. Серед купецтва Одеси переважали греки, вірмени, жиди, італійці, в Херсоні — греки, вірмени, поляки і французи. У Єлисаветграді переважали росіяни, в Маріуполі — греки, а в Нахічевані — вірмени. У 1830 pp. з наказу Миколи І переведено з Росії до Києва купців із великими капіталами, які відразу зайняли важливе місце серед купецтва України1. Йдучи назустріч інтересам російського купецтва, царський уряд окремим указом від 20 грудня 1753 p., тобто ще задовго до скасування гетьманства, ліквідував внутрішній митний кордон, а в 1782 р. дозволив селитися в Києві "інородним людям Великої і Малої Росії". Через кілька десятків років на Подолі і Печорську жило вже багато російських купців, які завзято конкурували з місцевими купцями і ця конкуренція закінчилася перемогою росіян, місцеві купці зберегли свій стан у рибальстві, хлібопеченні, городництві та шевському ремеслі2. У половині 1840 р. російський уряд скасував Київську міську самоуправу, яка там діяла на основі т.зв. магдебурзького права, насильно виселив з центру Києва сотні міщанських родин, а на їх місце спровадив москалів. Українське населення поселено в передмістях Куренівці, Преварці й Дсмієвці, де вони зберегли свій національний характер й опозиційні настрої до Московщини5. У середині XIX ст. російське купецтво переважало у більшості українських губерній. У Чернігові воно становило майже дві третини росіян і жидів, і лише одна третя — українці. Те саме явище було в Катеринославській губернії, де українці становили переважну більшість, але купці росіяни переважали в усіх містах губернії. У Херсонській губернії російські купці були "фундаментальними", а українські переважно чумакували, вели дрібну торгівлю рибою, птицею тощо4. У XIX ст. потреби великих землевласників, які переходили на капіталістичну систему господарювання, як і зростаючого середнього класу — буржуазії, дістатися на нові ринки збуту, спричинилися до повної ліквідації політичної незалежності України. Завдяки розвиткові хліборобства та промисловості в Україні поширилася торгівля у формі т.зв. ярмарків у таких великих центрах
як Київ, Бердичів, Ромни, Харків тощо. Там, звичайно, московські купці вимінювали свої промислові вироби на українські харчові продукти, причому жахливо використовували й ошукували українське населення. Ярмарки відігравали важливу роль у торгівлі й деякі з них розвинулися до величезних розмірів. І власне на тих ярмарках ішла сильна конкуренція поміж напливовим російським і місцевим українським купецтвом, яка звичайно закінчувалася перемогою росіян. Тут займали важливе місце російські бавовняні вироби, які на українських ярмарках зударялися з польськими виробами. У 1850 р. російські бавовняні товари здобули перевагу на одеському "Хресто-воздвиженському" ярмарку. Німець Йоган Георг Коль, подорожуючи по Україні, відвідав у 1840 р. харківський Хрещенський ярмарок, де зауважив перевагу російського купецтва в українській торгівлі. Згідно з його спостереженнями, головну роль як у виробництві, так і посередництві належить росіянам. Значна більшість товарів, писав він, походить з великих російських фабрик і більше половини гуртових купців на ярмарку становили власне росіяни. "Вони беруться за всі товари без винятку, й важко назвати хоча б один предмет, де б не переважали росіяни"1. Промисловий розвиток Західної Європи у XIX ст. створив потребу в харчових продуктах, зокрема хлібі, цукрі та м'ясі. Це мало великий вплив також на економіку України. Велике значення мала міжнародна торгівля, зокрема експорт через чорноморські й азовські порти, через які в 1825 р. вивезено товарів на суму 6,7 млн. рублів, що становило 11% загальноросійського експорту, а в 1860 р. — на суму 57,6 млн, або 32,2%, тобто майже третину загальноросійського експорту2. Раніше український родючий чорнозем не представляв собою нічого особливого, але з відкриттям чорноморської торгівлі, чорнозем набрав великої вартості, бо головним товаром експорту став хліб і сільськогосподарські вироби. У 1860 р. на 32,3% загального російського експорту пшениця становила — 78,2%. Напередодні Кримської війни, у 1853 р. експорт пшениці через чорноморсько-азовські порти досягнув небувалого розміру — 6,2 мільйона четвертей (тобто 1 302 000 тонн), а в 1854 p., тобто в часі воєнних дій на Чорному морі, він упав до 0,7 мільйона, у 1855 р. — 0,1 мільйона четвертей (21 тисяча тонн) товарів3.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Торгівля у народному господарстві України» з дисципліни «Нарис історії України»
