У 1820 р. появилися перші цукроварні та розвинувся горілчаний промисел. З розвитком хліборобства зростала також промисловість і торгівля. Але все це було в руках поміщиків, які мали і гроші й ро-бітників-кріпаків. Згодом у промисловості почали з'являтися люди, які мали гроші, але не були аристократичного роду. Цс були в основному росіяни, але траплялися також й українці, наприклад Си-миренки, Терещенки та Яхненки. Брати Яхненки і зять одного з них, Федір Симирснко, були кріпаками, але добившись майна на оренді баштанів і шкіряній промисловості, викупилися на волю, орендували млини, вели торгівлю збіжжям і значно збагатились. Згодом у їх руки дісталися різні види промисловості: мотузяна, суконна, скляна, а також млини, цукроварні й тютюнництво. У 1840 р. Ях-ненко і Симирснко побудували у Млієві на Черкащині велику цукроварню, а також фабрику, що продукувала сільськогосподарські машини, пароплави та ін. капіталісти не мали кріпаків, які б працювали для них безплатно й тому мусіли наймати робітників і платити їм за роботу. У скорому часі виявилось, що селяни на панських фабриках і заводах працювали неохоче й недбало, натомість вільнонаймані робітниюї на підприємствах капіталістів краще опановували техніку й давали кращу продукцію. Через це панські заводи підупадали і їх відкуповували капіталісти, які вже у половині XIX ст. зосередили у своїх руках понад 90% заводів4.
1 Гуржій І. Боротьба селян і робітників України проти феодально-кріпосницького гніту (з 80-х років XVIII ст. до 1861 p.). — Київ, 1958.— С 132. 2 Шамрай С. Київська козаччина 1855 року (до історії селянських рухів на Київщи ні).- Київ, 1928.- С.96. 94
1 Радянська енциклопедія історії України.— Київ, 1970.— Т. 2.— С. 346. 2 Дорошенко Д. Вказ. праця.- Т. 2.— С 286-287. 3 Слабчсігко І. Вказ. праця.— С. 169. 4 Холмський І. Історія України.— Мюнхен, 1949.— С 305. 95
Велике значення в економіці України мали цукрова, гірнича та металургійна промисловості, де Україна випереджувала Росію. У 1848-1849 pp. в Україні було 62% цукроварень. Україна перетворювалася на центр цукрової промисловості, хоч з боку уряду були спроби затримати цей процес шляхом штучної підтримки цукро-варництва російських центральних губерній1. У Таврійській губернії розвинулися, крім дуже важливої соляної промисловості та риболовлі, також і виноградна промисловість, шовкопрядство, виправлювання шкіри. Виробництво базувалося на вільнонайманій праці і брало верх над виробництвом, базованим на праці кріпаків в інших губерніях. У Херсоні 1852 р. швейцарець Філімберт зорганізував доволі велику фабрику шкір на базі уділів. Він сам мав тоді 18 000 десятин землі і 120 тис. орендованої, яку використовував для плекання до 90 тис. штук овець. Крім того, Філімберт збудував шерстомийню і шкіряний завод, на якому виробляли цінні види шкіри, замшу, лайку, саф'ян, а з відходів шкір виробляли клей2. Під кінець 1830-х і на початку 1840-х pp. Україну відвідали дві геологічні експедиції, спершу французька на чолі з проф. Ле-Пле, а потім англійська на чолі з геологом Р.Й. Мерчісоном, які виявили великі поклади високоякісного кам'яного вугілля в Донецькому кряжі, що своїм розміром дорівнювали усім покладам вугілля Західної Європи. Завдяки тому Південна Україна стала об'єктом за-інтересування геологів. У скорому часі відкрито також поклади залізної руди в околицях міста Кривого Рога, що, в парі з вугіллям Донбасу, стало підставою гірничо-металургійної промисловості Кри-ворізько-Донецького басейну. Україна почала ставати напівпромисловою країною. Почали з'являтися заводи й фабрики. Машини стали витісняти рукодільний промисел. Поширене у Криму тонкорунне вівчарство сприяло розвиткові суконного виробництва. Для скріплення цієї ділянки виробництва уряд роздав 1 250 000 десятин для випасу тонкорунних овець. Так, ще від кінця XVIII ст. існувала в Катеринославі державна суконна фабрика, що в той час була найбільшим підприємством на півдні України. Це було ціле фабричне містечко, в якому 1833 р. розміщалося 197 промислових і житлових будинків з близько 3 000 населення3. Вона забезпечувала армію у військовому обмундируванні. У першій половині XIX ст. кількість суконних підприємств швидко зростала. В Україні 1805 р. було 27 суконних закладів, а в 1823-24 pp. їх налічува- 1 Праці семінару для виучування народного господарства України. Документи українського комунізму.— Нью-Йорк, 1962.— С. 174. 2 Дружинина Е. Южная Украина в период кризиса феодализма, 1825-1861 гг.— Мос ква, 1981. - С. 154. 3 Там же.— С. 105-109. 96
лося вже 99. Понад 65% усього сукна, що вироблялося в українських фабриках, припадало на мануфактури Волинської, Київської та Чернігівської губерній. У 1859 р. в Україні числилося 160 суконних підприємств, що розміщалися здебільшого на Правобережній Україні, які виробляли понад два і чверть мільйона аршинів сукна. До 20 суконних фабрик капіталістичного типу було в Україні 1861 р.1. Паперове виробництво ще в середині XVIII ст. зародилося в Україні, а у 80-х роках були вже відомі паперові заводи Києво-Печерської Лаври, Троїцького монастиря, поміщика Михайла Мило-радовича. У 1832 р. в Україні налічувалося заледве вісім паперових заводів, сім з них належало поміщикам, а один купцям. Напередодні скасування кріпацтва в Україні працювало 18 фабрик паперу, але вони користувалися відсталою технологією й через те були мало продуктивні2. Слід підкреслити, що промисловість і торгівля України перебувала здебільшого в руках росіян. Серед власників фабрик росіяни становили 44,6%, українці — 28,7%, жиди — 17,4%, а решта інші національності3. Серед купців відсоток росіян був ще більший, аж 52,6%, тоді як українці становили тільки 22,2%, жиди — 20,9%, інші — 4,3%4. У першій чверті XIX ст. промисловість в Україні базувалася головним чином на примусовій кріпацькій праці. З 13 960 робітників у 1828 р. — 10 385 (74,4%) були кріпаками і тільки 3 575 (25,6%) вільнонайманими5. Фабриканти Київської губернії через своїх агентів наймали у поміщиків Полтавщини кріпосних селян на фабричні роботи, їх гнали цілими партіями і вони, прийшовши на місце праці, перемучені різними хворобами, вмирали десятками, тужили за своїми родинами й утікали з робіт гуртами, що спричиняло простої фабрик6. Скоро виявилося, що наймана праця, за яку платили грішми, була більш доходова й вигідніша, ніж дармова панщизняна, й тому почав відчуватися попит на вільнонайманого робітника. Гірше було з виробом мануфактури, в якої складалася широка перспектива розвитку цієї ділянки промислу. Водночас імперський уряд сприяв розбудові т.зв. Центрального промислового району не на базі місцевих доступних природних ресурсів, тобто на багатстві сировини і палива, бо цього там було дуже мало. Ця промисло- 1 ГуржійІ. Зародження робітничого класу України (кінець XVlII-перша половина XIX ст.).— Київ, 1958.- С 28-29. 2 Там же.— С 26-27. 3 Оглоблщт О. Очерки истории украинской фабрики: мануфактура в Гетманщине. — Киев, 1922.- С.47. 4 Там же.-С. 106-107. 5 Ястребов Ф. Україна в першій половині XIX ст. // Нариси з історії України.— Київ, 1939.— Вип. 8.- С 68. 97 6 Оглоблин О. Очерки истории украинской фабрики: предкапиталистическая фабри ка.— Киев, 1925.- С. 120-121. - В. Верига
вість розраховувала на довізні паливо та сировину. Але установлені урядом різні тарифи на українські продукти доводили до того, що вони мусіли продаватися дорожче як московські, тому не могли витримати московської конкуренції. Через ці обставини українська текстильна промисловість, хоча й мала добру перспективу на успішний розвиток, занепала.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Розбудова промисловості в Україні» з дисципліни «Нарис історії України»
