ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ


ИЦ OSVITA-PLAZA

Реферати статті публікації

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Реферати та статті » Історія України » Політична історія України

Вибори Президента України 1999 р.
Восени 1999 р. закінчився п'ятирічний термін перебування на посаді Президента Л. Кучми, і, згідно з Конституцією, були призначені чергові президентські вибори.
На цей час Україна утвердилася як повноправна учасниця міжнародного співтовариства, вдалося зупинити гіперінфляцію і запровадити в обіг власну національну валюту — гривню, призупинити падіння виробництва, загальмувати економічну кризу. Однак в країні залишалася напруженою соціально-економічна ситуація, зростало безробіття, знижувався добрут трудящих, гальмувалися необхідні реформи. Восени 1999 р. перед Україною були два можливі шляхи розвитку: або йти шляхом соціально-економічних реформ, стати справді європейською країною, спрямувавши на це всі зусилля й ресурси, або бути відкинутою назад і потрапити на узбіччя історичного процесу.
За цих умов у певної частини громадян, особливо старшого віку, посилилася ностальгія за радянським минулим, чим і намагалися скористатися на президентських виборах представники лівих сил, розгорнувши під час передвиборної кампанії бурхливу пропаганду. Політична боротьба набула особливої гостроти.
На посаду Президента претендувало 13 кандидатів (Л. Кучма, П. Симоненко, О. Мороз, Н. Вітренко, Є. Марчук, Ю. Костенко та ін.). У першому турі голосування, який відбувся 31 жовтня 1999 р., Л. Кучма отримав 36,49% голосів виборців, лідер комуністів П. Симоненко — 22,24%;
лідер соціалістів О. Мороз — 11,29%; лідер прогресивних соціалістів Н. Вітренко — 10,97%; Є. Марчук — 8,13 %, решта претендентів набрала значно менше голосів.
Розбудова Української незалежної держави (1991—2001)
Отже, в другий тур голосування вийшли Л. Кучма і перший секретар ЦК Компартії України П. Симоненко. Переміг 14 листопада 1999 р. Л. Кучма, за якого віддали голоси 56,25% виборців, за П. Симоненка — 37,8%.
Політична ситуація в Україні в 2000 — першій половині 2001 р.
Після виборів Президента політична боротьба в Україні між лівими та правими силами дещо вщухла; центр її перемістився у Верховну Раду. В січні 2000 р. ліві відхилили проект державного бюджету на 2000 р., назвавши його антинародним. Тоді 11 депутатських фракцій і груп право-центристського спрямування та позафракційних депутатів заявили про утворення у Верховній Раді парламентської більшості для співпраці з іншими гілками влади, насамперед Президентом. Більшість мала на меті зняти гостроту політичних проблем, що породжувалася політичними амбіціями лівої частини керівництва Верховної Ради.
З 21 січня по 1 лютого 2000 року парламент працював роздільно: 242 (згодом 265) депутати більшості в Українському домі, а 180 (згодом 157) депутатів лівих фракцій у приміщенні Верховної Ради. Більшість депутатів постановила відкликати з посад Голову Верховної Ради О. Тка-ченка та його першого заступника А. Мартинюка.
Шсля кількох днів консультацій, 1 лютого 2000 р., Головою Верховної Ради було обрано І. Плюща, його першим заступником В. Медведчука, заступником С. Гаври-ша. Ліві зазнали ще однієї поразки. Створення депутатської більшості у Верховній Раді, яка задекларувала прагнення співпрацювати у порозумінні, злагоді, взаємовимо-гливості та взаємодовір'ї з Президентом та його адміністрацією, прем'єр-міністром і його Кабінетом, вселяло оптимізм. Дуже важливо було не збочити з обраного шляху, поставити на чільне місце національно-державницькі інтереси, підтримати ще не до кінця втрачену віру людей у справедливість і можливість повною мірою реалізувати свої здібності заради поліпшення життя у всіх сферах (духовній, культурній, матеріальній тощо), зміцнення віками омріяної незалежної України.
16 квітня 2000 р. відбувся Всеукраїнський референдум за всенародною ініціативою щодо таких питань:
1. Чи має право Президент України достроково припиняти повноваження Верховної Ради України, якщо во-
Суспільно-політичне життя в Україні в 90-ті роки
443
на протягом одного місяця не зможе сформувати постійно діючої парламентської більшості, або протягом трьох місяців не затвердить підготовлений і поданий Кабінетом Міністрів Державний бюджет України?
2. Чи згодні громадяни України з необхідністю обмеження депутатської недоторканності?
3. Чи згодні громадяни України зменшити кількість народних депутатів України з 450 до ЗОО?
4. Чи підтримають громадяни України створення двопалатного парламенту в Україні, одна з палат якого представляла б інтереси регіонів України і сприяла б їх реалізації?
Щодо першого питання «за» проголосувало 84,69% громадян, другого — 89%, третього — 89,91%, четвертого — 81,68% тих, хто взяв участь у голосувані. Усього в референдумі взяло участь 81,15% громадян України.
За вердиктом Конституційного Суду України результати референдуму мають обов'язкову силу, і Верховна Рада була забов'язана прийняти відповідні зміни до Конституції. Однак процес імплементації (реалізації) результатів референдуму затягнувся на невизначений термін. А з 28 листопада 2000 р. у Верховній Раді розгорнувся так званий «касетний скандал», котрий відволік увагу народних депутатів від багатьох важливих законотворчих питань. Йшлося про зникнення у вересні того ж року журналіста Г. Гонгадзе та про записи розмов Президента України з високопосадовими особами. Ситуація в парламенті знову загострилася, ліві сили зробили спробу розколоти парламентську більшість, викликати політичну кризу в країні. Але масової підтримки в українському суспільстві пі дії не знайшли. На початку 2001 р. відбулася зміна уряду. Уряд В. Ющенка пішов у відставку. Новим прем'єр-міністром був обраний Кінах. У червні 2001 р. Україну вперше відвідав Папа Римський. Політичне становище в країні поліпшилося.
Отже, серпневі події 1991 р. призвели до паралічу влади союзного центру, розпаду КПРС, вдруге впродовж XX ст. відкрили можливість для здобуття незалежності Україною. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада прийняла Акт проголошення незалежності, 1 грудня 1991 р. на Всеукраїнському референдумі абсолютна більшість українського народу підтримала цей Акт. Україна стала самостійною державою, СРСР розпався. Українську державу визнали практично всі країни світу. Був обраний Президент незалежної України, а 28 червня 1996 р. — прийнято Конституцію України. У друге п'ятиріччя своєї
444
Розбудова Української незалежної держави (1991—2001)
незалежності країна вступила як демократична, миролюбна і без'ядерна держава.
Разом з тим внутрішньополітична ситуація в Україні залишалася складною. Не було вироблено чіткої концепції державотворення, цілісної програми переходу від планової, командно-адміністративної до ринкової економіки. Економічна криза в країні, обвальне падіння життєвого рівня народу створили реальну загрозу для незалежності. Вибори до Верховної Ради в 1994 і 1998 р., вибори Президента в 1994 та 1999 р. не зняли напруженість в українському суспільстві. Проголошені Президентом Л. Кучмою головні засади економічного та політичного курсу держави, спрямованого на подолання кризи, поки що не дали очікуваних результатів; матеріальний рівень життя населення продовжує знижуватися. Основні причини гальмування реформаційного курсу полягають у недостатньому рівні обґрунтованості реформ, їх неповної відповідності сучасним тенденціям розвитку країни, повільне формування правової бази реформування, гострою політичною боротьбою партій і груп, передусім у Верховній Раді, які з прямо протилежних позицій оцінюють мету, завдання і хід реформ.

Ви переглядаєте статтю (реферат): «Вибори Президента України 1999 р.» з дисципліни «Політична історія України»

Заказать диплом курсовую реферат
Реферати та публікації на інші теми: Визначення вартості капіталу
СТВОРЕННЯ І РОЗВИТОК ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
СВІТОВА ТА МІЖНАРОДНА ВАЛЮТНІ СИСТЕМИ
Основи організації, способи і форми грошових розрахунків у народн...
Спростована теорія Ейнштейна


Категорія: Політична історія України | Додав: koljan (20.01.2013)
Переглядів: 1350 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП