Підвищення ролі репресивних органів у політичному житті країни
Оскільки головними методами політичної діяльності компартії у 20-ті роки стали насилля, придушення інакомислення і терор, все більшого значення в політичній си- ] стемі та суспільному житті набували репресивні органи, • передусім ВЧК. Вона, як і її територіальний відділ — Всеукраїнська надзвичайна комісія по боротьбі з контрреволюцією, спекуляцією та службовими злочинами Політична система України в 20-ті роки... 283 /руЧК), була основним важелем репресивної політики компартії, інструментом насильства, утримання в покорі населення, боротьби з опором та опозицією радянському режиму. Органи ЧК не підпорядковувались місцевим органам влади, хоч формально ЧК вважались відділами губвикон-комів. Фактичне підпорядкування здійснювалось тільки по відомчій лінії — до ВЧК включно. Тому вони мали значну самостійність, були державою в державі. Центральне партійне керівництво використовувало їх для паралельного тотального контролю. У 1922 р. було проведене реформування репресивних органів: замість ВУЧК утворено Державне політичне управління УСРР, підпорядковане ДПУ РСФСР. Голова ДПУ УСРР був повноважним представником ДПУ РСФРР в Україні. Однак методи роботи та повноваження цього органу залишилися такими самими, як і раніше. ДПУ використовувало різноманітні засоби контролю за політичною ситуацією, вдаючись до арештів, перлюстрації поштово-телеграфної кореспонденції приватних осіб та установ, виносило позасудові вироки, аж до вищої міри покарання. З утворенням СРСР ДПУ було перетворене у листопаді 1923 р. в Об'єднане державне політичне управління при Раднаркомі СРСР, яке діяло на правах союзного народного комісаріату, керувало ДПУ союзних республік, а також особливими відділами армії. Комісія ОДПУ мала право визначати міри покарання «ворогам народу», що давало змогу використовувати органи ДПУ у внутріпартійній боротьбі з опозиціонерами та інакомислячими. Структури ДПУ тісно взаємодіяли з партійними органами, інколи підмінюючи їх, створюючи навколо себе ореол секретності, органу, що працює винятково у державних інтересах. Використання методів насильства зміцнювало позиції чекістів у суспільно-політичному житті, забезпечувало їм вагомий вплив на прийняття рішень партійно-державними органами. Громадсько-політичні організації в тоталітарній системі 20-х років Формально важливою складовою частиною тодішньої політичної системи в Україні були громадські організації. Наймасовішими з них були профспілки, які у 1922 р. 284 Політичні режими на українських землях у 20—30-ті роки XX ст об'єднували 1300 тис. осіб, у 1931 р. — 2500 тис. у 1920—1921 рр. організаційна структура профспілок зазнала кардинальних змін. До того окремо існували спілки, що об'єднували робітників певної професії незалежно від місця роботи, а також фабрично-заводські комітети на підприємствах і в установах. Відносини між ними були невизначеними. За таких умов встановлення контролю державної партії над профспілками наштовхувалося на труднощі. Тому профспілки було реорганізовано за виробничо-галузевим принципом. Усі працюючі на одному підприємстві або в установі, незалежно від професії, були об'єднані в одну галузеву спілку. До кінця 1921 р. в Україні існувало 24 галузеві спілки — металістів, залізничників, робітників землі й лісу, освіти і культури та ін. Одночасно з галузевими спілками діяли міжгалузеві територіальні органи, а також губернські, повітові й районні ради профспілок. Функції загальнореспубліканського спілкового органу виконувало Південбюро ВЦРПС. З утворенням СРСР Південбюро ВЦРПС перейменували в Укрбюро ВЦРПС (1924). Створення галузевих і міжспілкових органів дало змогу кардинально впливати на все профспілкове життя. Реорганізація профспілкового апарату була спрямована на послаблення впливу у профспілках соціал-демократів (меншовиків), посилення ролі партії у робітничих організаціях. Важливим елементом політичної системи були ради. Спочатку до них обирали і представників інших партій. Більшовицьке керівництво вимагало завоювання рад, висунення на всі радянські пости своїх найстійкіших і відданих членів. З усуненням політичних конкурентів КП(б)У почала повністю контролювати ради, встановивши свою монополію на владу. Формально ради вважалися повновладними органами, але змушені були працювати під постійним наглядом парторганів. ЦК КП(б)У в жовтні 1922 р. видав циркуляр, за яким для керівництва роботою радянських і господарських органів при виконкомах створювались комуністичні фракції, до яких входили всі комуністи — члени виконкомів. Головне їх завдання полягало у впровадженні рішень компартії в діяльність рад. Дещо складніше, ніж у містах, утверджувалася монополія комуністів на селі, що було зумовлено істотними розбіжностями між селянством і більшовицькою ідеологією та політикою. Селяни були власниками, а більшовики виступали проти приватної власності, не допускали утворення селянських організацій. Для утримання конт- Політична система України в 20-ті роки... 285 ролю над селом влада вдавалася до різних політичних маневрів. Серед них — розкол села за майновою ознакою, надання штучних переваг пролетаризованим верствам, маніпуляції з нормами представництва у виборах до рад, багатоступінчастий принцип їх побудови, нещадна боротьба з есерівськими партіями, які претендували на представництво інтересів селян, та ін. Оскільки більшовикам важко було зразу здійснювати контроль над сільськими радами, вони пішли на утворення у 1920 р. альтернативних радам органів — комітетів незаможних селян (КНС). Комнезами проголосили «організаціями державного значення». З їх допомогою партапарат застосовував репресії проти заможних селян («розкуркулювання»), придушував «політичний бандитизм», викачував зерно з голодуючих місцевостей. Для утримання в покорі КНС у них час від часу проводили чистки, перша з яких відбулася наприкінці 1921 р. Під керівництвом партійних організацій комнезами брали активну участь у перевиборах місцевих рад, усуненні з їх складу «і куркульсько-націоналістичних елементів». Вибори до місцевих рад у 1921 р. проходили під гаслом «Комнезаможники, до Рад!». Комнезами брали активну участь в реорганізації кооперації. При вступі в кооперативні об'єднання члени КНС мали переваги над іншими селянами. Після перевиборів керівних органів сільськогосподарської кооперації 1924—1925 рр. незаможники в них становили 43%, а в споживчій кооперації — 50%. З часом, коли комуністи утвердилися на селі, необхідність в КНС відпала. Було вирішено перетворити їх з організацій державного значення в суто громадські, звільнивши від адміністративно-господарських функцій. Після цього значення комнезамів різко зменшилося. Остаточно вони були ліквідовані у 1933 р. Важливі ідеологічні функції компартія покладала на комсомол, особливо щодо завоювання і зміцнення її впливу на молодь. Насамперед КП(б)У дбала про зміцнення керівних органів КСМУ партійними кадрами. Лише з березня 1921 р. по травень 1922 р. на керівну комсомольську роботу було направлено до 1000 комуністів. На початку 20-х років комуністи боролися за молодь у суперництві з іншими партіями та організаціями. Так, Українська комуністична партія (УКП) створила свою молодіжну організацію — Українську комуністичну робітничу юнацьку спілку (УКРЮС). Діяли також Євкомол (ле-гально), а нелегально чи напівлегальне — Російська 286 Політичні режими на українських землях у 20—30-ті роки XX ст соціал-демократична спілка робітничої молоді (РСДСРМ), секції молоді при есерівських парторганізаціях, анархістські групи, спілки сіоністської молоді (Єврейська сіоністська спілка молоді — ЄССМ, «Маккабі», «Паолей—ціон»). Не було єдності й у самому українському комсомолі. У 1921 р. частина його активу вважала необхідним створення, крім комсомолу, масових об'єднань робітничої молоді у формі спеціальних рад, секцій при профспілках, виступаючи проти залучення до комсомолу молоді з середняків та інтелігенції. Цю групу називали «класови-ками». «Масовики» вважали, що треба приймати в комсомол і представників непролетарської молоді, але обов'язково з кандидатським стажем. Унаслідок дискусії «класовики» були кваліфіковані як анархо-синдикаліст-ський ухил, а пропаганда їх ідей визнана несумісною з членством у КСМУ. Для «зміцнення» КСМУ застосовували випробуваний метод — чистку, в результаті якої зі спілки було виключено 17% від загальної кількості членів. Надалі чисельність комсомольських організацій почала різко зростати; за 1921—1925 рр. — у 5 разів. Більшовики намагалися посилити свій вплив і в дитячому середовищі. У 1920—1922 рр. при клубах, дитячих будинках, школах почали створювати перші дитячі об'єднання: «Юні комуністи», «Юнацька трудова армія», «Юні спартаківці» та ін. Одночасно існувала, пристосовуючись до нових умов, скаутська організація, яка суперничала з комсомолом за вплив на дітей. 19 травня 1922 р. II Всеросійська конференція РКСМ прийняла рішення про утворення піонерської організації. Для керівництва нею в січні 1923 р. при ЦК КСМУ було створено Центральне бюро комуністичного дитячого руху. На заводах, фабриках, в установах, клубах створювались загони піонерів: у грудні 1924 р. в республіці вже нараховують 4290 таких загонів, які об'єднували 200470 піонерів. Крім дитячо-юнацьких, існували ще й жіночі, творчі, наукові, інженерно-технічні, спортивні організації. У 20-ті роки діяли Міжнародна організація допомоги борцям революції, Товариство друзів повітряного флоту, «Спілка войовничих безвірників» та ін. У 1925 р. ці організації й товариства об'єднували понад 2,5 млн осіб. Делегатські збори жінок-активісток охоплювали 69 тис. робітниць і селянок. Так більшовики створили цілісну систему ідеологічного контролю за всіма верствами і віковими групами населення. Вони сприяли роботі лише тих організацій, які йшли в фарватері «генеральної лінії» Компартії. Політична система України в 20-ті роки... 287 Поширення адміністративних методів керівництва призвело до зниження ролі громадських організацій у суспільному житті. Профспілки фактично злились з державними органами, перетворилися на слухняний елемент командно-адміністративної системи. Формалізувалась робота й інших організацій. У структурі партії та держави утворилась певна піраміда влади, яка складалася з трьох основних блоків: політичного керівництва, апарату і безпосередніх виконавців. Стрижнем цієї піраміди була посадова ієрархія та вольова вертикаль: наказ — виконання. Партійно-радянська організація суспільства сформувала величезний бюрократичний механізм, який разом із системою надзвичайних органів, що діяли швидко і нерідко протизаконне, гарантував певну стабільність у державі. Відсутність демократичних свобод, гласності, відкритості в політиці забезпечувала високу ефективність пропагандистсько-ідеологічних заходів з обробки свідомості людей. У такому ідейно-політичному, психологічному контексті поступово формувався тоталітарний режим, який почав жорстко контролювати всі аспекти життя суспільства і кожної людини. Монополізація влади, політичне беззаконня фактично усунули трудящих від влади, від власності, поставили їх у підневільне становище перед державою, яка ставала монопольним їх експлуататором.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Підвищення ролі репресивних органів у політичному житті країни» з дисципліни «Політична історія України»
