Після смерті 2 жовтня 1709 р. І. Мазепи його племінник Андрій Войнаровський відмовився від булави, хоча й успадкував майно покійного. Незважаючи на бажання Карла XII й більшості старшин бачити саме його гетьманом, А. Войнаровський заявив, що не прагне такої честі, бо відчуває себе скоріше польським шляхтичем, ніж українським козаком. 5 квітня 1710 р. з двох кандидатів — прилуцького полковника Дмитра Горленка й генерального писаря П. Орлика — на посаду гетьмана обрали саме другого. Орлик Пилип Степанович (1672—1742) — гетьман України в еміграції 1710—1742 рр. Походив з литовсько-чеського роду. Навчався в єзуїтському колегіумі у Вільносі, а в 1694 р. закінчив Києво-Могилянську колегію. З 1706 р. — генеральний писар, найближчий радник Мазепи. У 1709 р. емігрував, а через рік був обраний гетьманом. Під час процедури обрання було укладено угоду між ним і козацькою старшиною — «Пакти і конституція прав і вольностей Запорозького козацтва» (Конституція П. Орлика). Навесні 1711 р. П. Орлик здійснив військовий похід на Правобережжя України. Посланці П. Орлика налагоджували зв'язки з Запорожжям, Буджацькою та Кубанською ордами, донськими козаками, башкирами, казанськими й астраханськими татарами. Ці дії спонукали російську розвідку розгорнути справжнє полювання за ним та його соратниками: 1719 р. у Вроцлаві П. Орлик ледь не був захоплений місією П. Ягужинського, у Гамбурзі полонили А. Войнаровського, у Варшаві — Григорія Герцика, в 1721 р. у Бреславі було зроблено невдалу спробу захопити сім'ю П. Орлика. Деякий час опальний гетьман проживав у Швеції, Німеччині, Франції, Греції, Молдові. Помер у 1742 р. у м. Яссах. Конституція складається з преамбули та 16 розділів. Попри проголошення загальних декларацій Конституція передбачала відновлення кордонів України відповідно до угод Б. Хмельницького з Польщею, Росією, Туреччиною. У ній вперше на конституційному рівні зроблено спробу розподілу влади. Законодавча влада мала належати Раді у складі полковників, сотників, генеральних Радників полків, послів війська Запорозького. Збиратись повинна вона тричі на рік: на Різдво, Великдень, Покро-иу. В період між зібраннями Ради всі питання мав вирішувати гетьман як голова виконавчої влади, узгоджуючи свої дії з козацькою старшиною. Передбачались Кон- Ліквідація української державності наприкінці XVII — у XVIII ст. ституцією і владні противаги: старшина мала право на Раді публічно висловити докір гетьманові за несправедливі, небезпечні для держави, козацьких вольностей вчинки. Особливі повноваження мав Генеральний суд, який наділявся правом притягати до відповідальності навіть гетьмана, якщо він виявиться винним, через не-чистивий умисел або випадково. Попри те, що Конституція Орлика не була втілена на практиці, вона стала одним з найвидатніших документів української державно-політичної думки, української державотворчої історії. Своїм змістом, демократичністю вона випереджала тогочасні європейські суспільно-політичні концепції. У Конституції визнавались природні права людини, насамперед право на протест проти гноблення. Вона проголошувала незалежність Війська Запорозького, ідею соборності українських земель, козацького (демократичного) устрою суспільства, надавала вищу законодавчу владу своєрідному парламенту — козацькій раді, яка б скликалася тричі на рік: на Різдво, Благовіщення й Покрову. До її складу повинні були входити генеральні старшини (представники Січі) та по одному козакові від кожного полку. Передбачалося, що генеральна старшина, радники, гетьман будуть урочисто присягати на вірність Батьківщині. В статті VI держава Війська Запорозького характеризувалася за сучасною політологічною термінологією як соціальна виборна гетьманська монархія парламентарного типу. Згідно з Конституцією гетьманська казна відокремлювалася від загальнокозацької, а самому гетьману відводився скоріше ранг президента, ніж сатрапа. Якщо він порушував права й вольності козацтва, його зобов'язували звітувати перед радою. Передбачалася і контролююча інстанція, що наглядала б за діяльністю посадових осіб. Загалом Конституція П. Орлика багато в чому передує основним принципам Конституції 11 штатів США, прийнятій у 1787 р. П. Орлик увійшов в історію як останній гетьман, який відкрито домагався створення Української держави. Його син Григорій став генералом французької армії, членом Таємної королівської ради. Він намагався довести, що незалежність України позитивно вплине на міжнародне становище і безпеку Європи: відмежує Оттоман-ську Порту від Московії і зменшить рівень ворожнечі між ними, посилить геополітичну рівновагу в Європі, обмеживши амбіції царизму, небезпечні для свободи на континенті. Продовження процесу інкорпорації України... 145 Хоча діяльність П. Орлика не могла забезпечити Україні самостійного статусу, але його активні дипломатичні зусилля примусили уряд Росії після смерті Петра І вести більш зважену політику щодо неї. Крім того, монархи багатьох країн Європи глибше дізналися про проблеми «козацького народу».
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Гетьман в екзилі. П. Орлик і його Конституція» з дисципліни «Політична історія України»
