Козацькі війни наприкінці XVI ст. Брестська (1596 р.) церковна унія та її наслідки
Першим керівником великих козацько-селянських повстань, що розпочалися в Україні наприкінці XVI ст., був гетьман Криштоф Косинський. За військові заслуги він дістав від короля маєток і землю. Але один із князів Острозьких, білоцерківський староста, не допустив Косинського до володіння цією нагородою. Тоді Косинський розпочав боротьбу за встановлення справедливості, яка вилилася в козацько-селянське повстання проти польської влади взагалі. Військо повстанців швидко поповнювалося за рахунок запорозьких і реєстрових козаків а також втікачів із панських маєтків: селян та шляхетської челяді. Повстання охопило Київщину, Брацлавщину і Волинь. У грудні 1591 р. повстанці оволоділи фортецею й містом Біла Церква та замком у Богуславі, захопили там артилерію і військові припаси. Ще перед цим запорожці обрали Косинського своїм гетьманом. Відтак повстанці заволоділи Трипіллям і Переяславом. Восени 1592 р. Косинський захопив Київський замок. Це серйозно стурбувало польський уряд. Король оголосив збір шляхти Київщини, Волині та Поділля і долучив до них регулярні війська й угорських найманців. Похід очолив князь Костянтин Острозький, який добре знав козацьке бойове мистецтво. Під містом П’яткою 2-9 лютого 1593 р. відбулася жорстока битва між повстанцями і шляхетським військом. Зазнавши великих втрат, обидві сторони після переговорів покинули поле битви. Повернувшись на Запоріжжя, Косинський почав готувати нові сили для продовження повстання. У травні 1593 р. козацьке військо вирушило із Січі й незабаром узяло в облогу Черкаси. Черкаський староста Олександр Вишневецький розпочав переговори з повстанцями. Косинського запросили до Черкас і там його по-зрадницькому вбили. Козаки змушені були відступити на Запорозьку Січ, на яку, скориставшись обставинами, напала орда Кримського хана. Повстання під керівництвом Северина Наливайка (1594–1596 рр.). Северин (Семерій) Наливайко був родом із м.Гусятина на Поділлі (тепер Тернопільська обл.), його батько був закатований слугами польського магната Калиновського. Мати разом із дітьми перебралася в Острог, де Северин та його брат Дем’ян (згодом відомий філософ і письменник) здобули освіту. Маючи лицарську вдачу та допитливий розум, кмітливий юнак подався на Запоріжжя, де вдосконалювався у військовій майстерності, не раз брав участь у походах на турків і татар. Повернувшись до Острога, вступив на службу до князя К.-В. Острозького сотником надвірних козаків. За свідченням польського хроніста М. Бельського, “це була людина гарна зовні і незвичайних здібностей... до того ж славнозвісний пушкар”. Наливайко сумлінно виконував свої обов’язки сотника і навіть боровся проти Косинського під П’яткою, але згодом став на сторону гноблених мас. Він підібрав собі відчайдушних кіннотників, зорганізував з них добре озброєне військо й у боротьбі з поляками знайшов підтримку запорожців, зокрема, гетьмана Григорія Лободи. Обидва ватажки на заклик Австрії у 1594 р. ходили у похід на турків у наддунайські землі. Повернувшись на Україну, Лобода осів на Київщині, а Наливайко спершу допомагав повсталим білоруським селянам, а потім перейшов на Волинь. Їх війська нищили польські маєтки та католицькі центри. 16 жовтня 1594 р. повстанці при допомозі міщан захопили місто Брацлав, наприкінці року повстанці здобули добре укріплений замок і місто Луцьк. Навесні 1595 р. Наливайко при допомозі білоруських повстанців розгромив литовських феодалів і зайняв міста Слуцьк, Бобруйськ, Могилів; активну діяльність розгорнув також повстанський загін на чолі з козаком Матвієм Шаулою. Для литовсько-польського панування в Білорусі та в Україні утворилася серйозна загроза. Уряд Речі Посполитої кинув на придушення повстання трьохтисячне каральне військо під командуванням коронного гетьмана Станіслава Жолкевського. Поблизу Білої Церкви війська Наливайка, Лободи і Шаули об’єдналися й нараховували приблизно 4 тис. чол. До приходу туди військ Жолкевського вони розгромили гарнізон Білої Церкви й підпалили замок, згодом перейшли на лівий берег Дніпра. У квітні 1596 р. під Гострим Каменем, недалеко від Трипілля, відбулася жорстока битва. Обидві сторони зазнали значних втрат. Поляки відступили до Білої Церкви, а козаки дійшли до Дніпра, переправилися човнами і стали в Переяславі. Тут вони намагалися укріпитися й надіялись, що польські війська облишать їх переслідувати. Але ті також переправилися через Дніпро і козацькому табору прийшлося відступати далі на південний схід. Під Лубнами, над р. Солоницею, козаки укріпилися на високому місці, із виглядом на всі боки. Почалася облога, що тривала два тижні. У таборі не стало пашні для коней та їжі для людей. У тісному місці назбиралося багато трупів, які розкладалися й несли різні пошесті. Серед війська вибухнула незгода. За зрадницькі переговори з ворогом був убитий Лобода , але частина старшини продовжувала переговори з польською стороною. За умовами переговорів повстанці змушені були віддати всі гармати, рушниці і амуніцію, також корогви і срібні труби, за це їм було обіцяно життя і вільний вихід із табору. Але 28 травня, коли Жолкевському були видані Наливайко і Шаула, польське військо накинулося на безборонних повстанців і вчинило над ними криваву розправу. Польський сейм наклав на козаків баніцію, тобто проголосив їх поза законом, конфіскував козацькі маєтки і наказав винищити козацтво взагалі. У квітні 1597 р. після жорстоких тортур Наливайка привселюдно стратили у Варшаві. Брестська (1596 р.) церковна унія та її наслідки. У ХVІ ст. православна церква в Україні вступила у глибоку кризу, натомість із Заходу активно поширювалися католицизм і протестантизм, а у Москві у 1589 р. було проголошено самостійність Московського патріархату; його глава отримав титул патріарха усієї Русі, що не могло не стурбувати українських ієрархів. Зважаючи на слабкість південних патріархів, які потрапили у залежність від турків, в українському середовищі поступово визрівала ідея підпорядкування православної церкви Папі Римському. Отже, основними причинами унії були: занепад дисципліни і порядку у православній церкві і спроби її реорганізації у контексті європейських реформаційних процесів; невпорядкованість стосунків із східними патріархами, які, з одного боку, самі потрапили у залежність до Османської Порти, а з іншого – занадто активно втручалися у діяльність місцевих православних братств, зокрема, у 1586 р. ставропігійні права отримало Львівське братство, що не могло не викликати невдоволення місцевих єпископів. Останні прагнули також зрівнятися у правах із католицьким кліром. У 1596 р. у Бресті зібралися прихильники й противники унії. Православна церква розкололася на дві – традиційну православну та нову уніатську, або як її почали пізніше називати - греко-като-лицьку. Київська митрополія, зберігаючи всі свої обряди, звичаї, права та привілеї, розірвала зв’язки з Константинополем і об’єдна-лася з Римом, підпорядкувавшись папському престолу. У греко-ка-толицькій церкві зберігалися православні обряди і церковно-слов’янська мова богослужінь. Князь В.-К.Острозький та частина знаті виступили проти таємної та односторонньої ініціативи українських єпископів. Фактично у Бресті відбулися два собори, учасники яких взаємно один одного звинуватили у церковній і національній зраді. Король своїм універсалом від 15 грудня 1596 р. проголосив рішення уніатського собору обов‘язковими для всіх віруючих; польський уряд фактично поставив православну церкву поза законом, закріплюючи за прибічниками унії церковні посади, монастирі та їх землі. Саме тому Берестейська унія призвела до сильного протистояння в українському суспільстві, до загострення полемічної і збройної боротьби, стала символом розбрату, ворожнечі і насильства. Православні міщанські братства. У містах православні міщани, шляхта і духовенство об’єднувалися у братства – релігійні та національно-культурні організації, що наповнили новим змістом український опозиційний рух. Найвідомішіми православними братствами були: Львівське Ставропігійне (1586 р.), Київське Богоявленське (1615 р.), Луцьке Чеснохрестське (1617 р.) та ін. Братства діяли у багатьох містах і містечках. Вони захищали інтереси православних у всіх сферах суспільно-політичного та соціально-економічного життя; здійснювали опіку над православною церквою; допомагали зубожілим міщанам; дбали про відкриття українських шкіл, друкарень, бібліотек і т. п. Наприкінці ХVІ – у першій половині ХVІІ ст. в Україні налічувалося близько 30 братських шкіл. Активною громадською діяльністю братства ідейно підготували національно-визвольну боротьбу українського народу середини ХVII ст.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Козацькі війни наприкінці XVI ст. Брестська (1596 р.) церковна унія та її наслідки» з дисципліни «Історія України»
