За радянської доби Україна мала міжнародні відносини в 1921-1922 pp. (Так, наприклад, разом з Росією уклала 18 березня 1921 р. Ризький мирний договір з Польщею). Після утворення СРСР Україна втратила право на державні
351
Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ зносини із зовнішнім світом, хоча з 1945 р. була співзасновни-ком ООН. У ті часи вона змушена була йти ідентичним з СРСР зовнішньополітичним курсом. Шлях до самостійної зовнішньої політики відкрився лише після проголошення незалежності й Всеукраїнського референдуму, який став юридичною підставою для міжнародного визнання України. Уже на другий день після референдуму про визнання України заявили Канада й Польща, 3 грудня — Угорщина, 4 грудня — Латвія й Литва, 5 грудня — Аргентина, Болгарія, Болівія, Росія й Хорватія. 25 грудня після відставки М. Горбачова, яка знаменувала остаточний розпад СРСР, і отримання гарантій нерозповсюд-ження ядерної зброї, Україну визнали США. Протягом грудня 1991 p., що став місяцем визнання України, її незалежність визнали загалом 68 держав, а в 1992 р. ще 64. Перед українською зовнішньою політикою постали такі основні завдання: • вибір пріоритетів зовнішньополітичного й стратегічних партнерів; • налагодження дипломатичних відносин з тими 132 державами, які визнали Україну; утворення власного дипломатичного корпусу, розгортання мережі посольств; • активне проведення зовнішньоекономічної діяльності; • вирішення проблеми ядерної зброї. Уряд України й Верховна Рада одразу ж заявили, що зовнішня політика України носить відкритий характер і здійснюється на основі принципів взаємодопомоги, рівноправності та невтручання у внутрішні справи інших країн. Вона не заявляє жодних територіальних претензій до інших країн і не визнає жодних претензій до себе. Засади її зовнішньої політики грунтуються на дотриманні загальновизнаних норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, Гельсінського заключного акта (1975 p.), Паризької хартії для Нової Європи (1990 p.). У липні 1993 р. Верховна Рада України ухвалила «Основи зовнішньої політики України», в яких визначено національні інтереси й завдання держави в зовнішньополітичній сфері: забезпечення стабільності міжнародного становища України, входження господарства країни до світової економічної системи, захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб за кордоном тощо. За межами нашої держави нині мешкають близько 12 млн осіб, з них у Росії — 4,3 млн, Казахстані — 900 тис, Молдавії — 600 тис. У країнах «далекого зарубіжжя» теж мешкає значний загал українців: у США — 1,2 млн, Канаді — 750 тис, Аргентині — 160 тис, Франції — 25 тис, Польщі — 500 тис.
Модуль 3. Новітня історія України Одним із найважливіших напрямків української зовнішньої політики є відносини з тими державами, які виникли на терені колишнього СРСР і зараз Проблеми об'єднуються в СНД. Вони ґрунтуються на спіль- політики ній багатовіковій історії, міжетнічних зв'язках, економічних взаємозв'язках і певній взаємозалежності, яка виникла й багато в чому ще існує в рамках колишнього єдиного народно-господарського комплексу. Деякі політичні сили Росії болюче сприйняли незалежність України, виступають за відновлення «Великої Росії», проводять курс на розпалювання шовіністичних настроїв серед росіян. На території України проживає близько 11 млн росіян, які відчули себе некомфортно, раптово опинившись у ролі національної меншини. У зв'язку з цим відносини між Росією й Україною є досить складними. Російське керівництво намагається використати інститути СНД для відтворення принаймні конфедеративних зв'язків, координації політичної, військової та економічної сфер. З самого початку існування незалежної України російські парламентарі почали дискусії щодо територіальної приналежності Криму. Вони доводили, що Акт 1954 р. про передачу півострова до складу України є неконституційним. У липні 1993 р. російський парламент прийняв безпрецедентне рішення про надання Севастополю, який знаходиться на території України, статусу міста Російської Федерації. Восени 1996 р. мер Москви Ю. Лужков заявив, що Росія може вирішити цю проблему силою. Україна виходить з принципу непорушності кордонів, декларованих Гельсінським заключним актом 1975 р. Рада Безпеки ООН ще в тому ж 1993 р. визнала безпідставними територіальні претензії Росії щодо Криму. Україна чимало зробила для забезпечення переселення в Крим 250 тис. кримських татар. У лютому 1992 р. було відновлено Автономну Республіку Крим. Кримська проблема тісно пов'язана з проблемою Чорноморського флоту. До цього часу Севастополь є головною базою російського Чорноморського флоту (300 кораблів і 70 тис. чол. екіпажу). У 1992 р. було досягнуто домовленості про встановлення подвійного контролю над Чорноморським флотом на 5-річний термін. 30-31 травня 1997 р. під час візиту президента Росії Б. Єльцина до Києва було підписано широкомасштабний політичний договір про дружбу, співробітництво й партнерство між Україною й Росією. Сторони зобов'язалися будувати свої відносини
353
Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
на основі територіальної цілісності, непорушності кордонів. Урегульовано проблему Севастополя й Чорноморського флоту. Основні бухти Севастополя передають в оренду Росії на 20 років за 2,5 млрд. доларів. Ще однією важливою зовнішньоекономічною проблемою України була ядерна. Після розпаду СРСР Україна стала третьою ядерною державою. Ще в 1990 р. в Декларації про державний суверенітет вказувалося, що Україна бажає стати неядерною державою. У жовтні 1993 р. Верховна Рада прийняла воєнну доктрину, в якій проголошувалося, що Україна відмовляється від ядерної зброї, не має військових супротивників, а її Збройні сили призначені лише для гарантування національної безпеки. 16 листопада 1994 р. Верховна Рада ухвалила рішення про приєднання України по Договору про нерозповсюдження ядерної зброї за умови надання гарантій безпеки з боку ядерних держав. 5 грудня 1994 р. в Будапешті президенти Росії та США і прем'єр-міністр Великобританії надали Україні такі гарантії. Улітку 1996 р. ядерне самоозброєння України було завершене — останні ядерні боєголовки були вивезені з території України, а їх пускові шахти поблизу м. Первомайська Миколаївської області — підірвані. Демонструючи своє миролюбство, Україна пішла на значне скорочення своїх Збройних Сил. Якщо в 1991 р. чисельність армії на її території досягла 726 тис. осіб, то в кінці 1995 р. — 450 тис, а до 2005 р. має скоротитись до 220 тис.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Цілі та завдання зовнішної політики» з дисципліни «Історія України»
