У 1918 p., скориставшись розпадом Російської та Австро-Угорської імперій, частину українських земель (Ізмаїльський, Акерманський, Хотинський повіти Бессарабії, Північну Буковину) окупувала Румунія. Режим тут був жорстокішим, ніж у Польщі: до 1928 р. на цих територіях тривав воєнний стан. Українців (500 тис. осіб) проголосили «зукраїнізованими румунами» й намагалися насильно їх асимілювати. Українські школи були закриті або румунізовані, українську пресу заборонено. На румунський взірець змінювалися прізвища. У 1927 р. почалася деяка лібералізація режиму, що дало змогу активізувати громадське життя. Як і в Польщі, суспільно-політичний рух розвивався трьома напрямами: 1) легальним; 2) комуністичним; 3) націоналістичним. Найважливішою серед легальних була Українська національна партія (УНП) на чолі з В. Залозецьким. Завдяки її діяльності українці здобули кілька місць у румунському парламенті, в уряді створили відомство в справах національних меншин. Комуністи Буковини приєдналися у 1926 р. до Компартії Румунії та діяли нелегально, виступали за приєднання Буковини до УСРР.
Модуль 3. Новітня історія України
Націоналісти не були організаційно оформлені, використовуючи для своєї діяльності спортивне товариство «Мазепа» й студентське «Залізняк». У 1938 р. в Румунії було встановлено військову диктатуру, партії та організації розігнано.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Українські землі у складі Румунії» з дисципліни «Історія України»
