Посилення кріпосного гніту призводило до зростання селянського руху. Селянський рух За першу чверть XIX ст. в Україні відбулося 103 виступи кріпаків. Кілька повстань пройшло серед так званих військових поселенців. Життя у військових поселеннях було дуже важким. Усі жителі поселень — чоловіки й жінки — вважалися військовими людьми й підкорялися військовим законам і офіцерам. Формально поселенці повинні були працювати три дні для держави, тобто для забезпечення полку необхідними продуктами. Три дні — на себе, при цьому неділя залишалася вихідним днем. Насправді поселенці працювали на державу весь тиждень, тому що «уроки», тобто робочі дні, були такими значними, що на це йшов увесь тиждень. Вони будували дороги, мости й казарми, займалися муштрою. Усе життя поселенців, у тому числі й порядок у будинку, регулювалися окремими інструкціями, кожна річ повинна була знаходитись на строго певнім місці, що перевірялося щоранку. За кожне відхилення від інструкції карали дуже суворо, найчастіше сікли різками. Узяття шлюбу також суворо регламентувалось, нерідко здійснювалось за допомогою жереба. Унаслідок такого важкого режиму смертність у військових поселеннях була вище середньої по країні на 10 %. Серед поселенців було багато випадків самогубств і психічних захворювань. Військові поселення були найжахливішим видом кріпосництва — гіршим з існуючих в імперії. В Україні військові поселення організовували на Харківщині, Катеринославщині, Київщині й Херсонщині. В Україні було 25 військових поселень, які займали 2,4 млн га землі з 554 тис. населення. У Білорусії й Росії було тільки 17. У 1817 і 1818 p.. повстали бузькі козаки в м. Вознесенсь-ку, які вимагали ліквідувати військові поселення й відновити козацьке військо. Повстання були жорстоко придушені, а 64 найбільш активних учасників присуджені до страти. 150
Модуль 2. Нова історія України Найбільшим було повстання поселенців у Чугуєві влітку 1819 р. Проти повстанців було вислано 2 полки з 12 гарматами, але вони змогли протриматися більше місяця. 363 учасники повстання було віддано під суд, і 273 з них присуджено до страти. Військові поселення проіснували до 1857 р. У 1829 р. почалося повстання в Шебелинській слободі на Харківщині, коли селяни виступили проти нав'язаного їм статусу військових поселенців. Особливо гострий характер мав селянський рух на Поділля, де його очолив Устим Кармелюк (1787-1835). Разом зі своїм загоном Кармелюк нападав на поміщицькі маєтки, захоплював майно й роздавав його бідноті. Владі вдалося заарештувати Кармелюка й вислати його до Сибіру, але він 5 разів тікав і знову повертався до збройної боротьби. Боротьба тривала 23 роки, було здійснено понад 1000 нападів на поміщиків, купців, корчмарів, чиновників, через загін Кармелюка пройшло близько 20 тис. повстанців. У 1835 р. Кармелюк загинув, але владі ще 5 років довелося придушувати повстанський рух. На початку XIX ст. активізується й діяльність масонських організацій. (Масони — релігійно-етичний рух, що виник у XVII cm. і був продовженням цехових організацій. В основі ідеології масонів лежали принципи всесвітнього братерства, удосконалення суспільства, самовдосконалення людей) Звідси опозиційність масонів до церкви, державного ладу Російської імперії. В Україні перша масонська організація виникла ще в 1742 р. у с Впшневцях на Волині, але більшого поширення масонство одержало після закордонних походів російської армії під час війни з Наполеоном. Масонські організації були таємними, зі спеціальною обрядовістю. У 1817 р. у Харкові з'являється масонська ложа «Вмираючий сфінкс», у цьому ж році в Одесі — «Понт Евк-сінський», через рік у Полтаві «Любов до істини», а в Києві — «З'єднаних слов'ян». Членами організацій були Кирило й Петро Розумовські (онуки гетьмана К. Розумовського), поміщики С. Кочубей, В. Лукашевич, письменник І. Котляревський. У діяльності масонів інтернаціональні аспекти (всесвітнє братерство) переважали над національними. Проте київська масонська ложа виступала за єдність слов'янських народів, їхнє національне звільнення; полтавські масони вважали за доцільне об'єднання слов'янських народів у федерацію під егідою України. У 1822 р. царський уряд, побоюючись опозиційності масонства, видав указ про заборону всіх таємних організацій, насам-Перед масонських лож. Це значно послабило, але не припинило масонського руху.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Селянський рух» з дисципліни «Історія України»
