Слобідська Україна знаходилася на схід від Гетьманщини й до її складу входили сучасна Харківщина, схід Сумщини, північна частина нинішніх Луганської та Донецької областей, південна — Бєлгородської, Курської, Воронезької. Ця територія була знелюднена після монголо-татарської навали й саме через неї проходили головні шляхи, через які татари йшли на Московщину: Муравський та Ізюмський. З XIV ст. цей регіон називався «Дике поле». Перша українська колонізація цього краю розпочалася після поразки селянсько-козацького повстання 1637-1638 pp., коли козацький ватажок Острянин і з ним ще близько 1 тис. осіб оселилися біля Чугуєва. Нова хвиля переселенського руху українців на Слобожанщину почалася під час Національної революції та Визвольної війни. Українські селяни, міщани втікали від гніту польських феодалів, нападів татар і страхіть воєн. Поселялись тут також російські селяни та старообрядці. Від назви поселень — слобод — ця територія почала називатися Слобожанщиною або Слобідською Україною. Одночасно з селянськими переселенцями з'являються на Слобожанщині і монастирі: у 1624 р. Святогірський, у 1652 р. — Острогозький. У 1652 р. було засновано місто Суми, у 1654 р-осадчий Іван Каркач з 37 родинами заснував Харків, у цьому ж році була заселена поселенцями Охтирка.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Колонізація» з дисципліни «Історія України»
