Швидке й тривке становлення церкви на українських землях
Українське православ’я з самих своїх початків не мало жодних слідів колоніалізму, тобто насаджування його ззовні з причин, які були б поза інтересами української громади. Православ’я розвивається якби зсередини, розвиваючи ідею й опановуючи нею український етнічний і географічний простір, йде двома паралельними шляхами: визрівання осіб та поставання інституцій. Як зазначає о. А. Великий, «на першому шляху треба відзначити такі етапи: духовенство – чернецтво – ієрархія – митрополит» [9, с. 26]. Справа в тому, що в місійно-колоніальній системі поширення релігії, як свідчить історія християнських місій, спочатку постають інституції й лише згодом визрівають люди для певних релігійних функцій. В українських землях же поставання інституцій ішло за визріванням православних людей, а не навпаки. Тому й формація місцевої церковної самобутності була виявом формування руської нації. І таке явище було важливою прикметою старого українського православ’я і його церкви. А тому не буде перебільшенням припущення, що розвиток церкви в Руси йшов навпаки, тобто – від голови церкви до її структури. В такому разі, дана тенденція проявляє процес саме відновлення церкви за княжої доби, а не її постання шляхом прозелітизму. Звідки ж узялася церква в Руси до княжої доби? Треба дивитися місію Якова (V ст.). Не випадково деякі арабські середньовічні автори фіксують наявність яковитів на наших землях. Але Яков теж церкву відновлював. Значить, корені ще давніші. Отож, до св. Климента, до св. ап. Андрія треба йти. Там корені й належить шукати.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Швидке й тривке становлення церкви на українських землях» з дисципліни «Релігійний чинник у геополітичних устремліннях еліт України в добу Середньовіччя»
