З початком січня 1919 р. польські частини, що дотепер обмежувалися до вдержання й закріплення здобутих позицій, перехопили ініціятиву в свої руки. В околицях Рави Руської, Угнова, Белза, Угринова зявилася нова польська «Група Буг» під проводом ген. Ромера, що хоч і не могла основне змінити ситуації, всеж таки була осторогою для української Начальної Команди, мовляв період у якому корінна Польща не могла підкріпити свіжими, силами східньо-галицького фронту, проминув. В днях 6—7 січня відділи групи «Буг» продерлися через Жовкву й Куликів до Львова, але частини І корпусу УГА, під знаменитим проводом підполк. Курмановича, завдали їм при тому маневрі дуже тяжкі втрати. З тяжкими втратами му сіли поляки залишити наступ на Угринів, заломився теж випад львівської залоги в напрямі підльвівських Кожич і Домажира. Не вспівши опанувати залізничої лінії Рава Руська — Львів, не змогли поляки відтягнути українських частин зпід Львова. Назначену на день 14 січня польську офензиву випередив уже 11 січня новий український наступ на Львів. Тогож дня II курінь Українських Січових Стрільців, під проводом сотн. Білинкевича здобув Лапаївку, 3 бережанська бригада — Сигнівку, в решта курінів УСС, під командою сотн. Носковського — Скнилів. Безпримірне геройство 2 коломийської бригади, що заатакувала польські позиції на лінії Перзенківка — Пасіки Міські заломилося в артілєрійному й крісовому огні противника. Не мав теж успіху наступ 4 золочівської бригади на східні периферії Львова. Зате поляки, вдаривши на окопи 7 львівської бригади, заняли Бартатів. На цю позицію, боронену криваво й по геройськи ледви двома українськими сотнями, зужив противник силу двох курінів, що наступали з півночі й сходу рівночасно. Під вечір відзискав противник Сигнівку а ранком 12 січня заатакував позиції 2 бригади. Поява команданта бригади от. Микитки в окопах, надхнула захитану бригаду до бравурного протинаступу, в якому вона дійшла аж до Перзенківки й переходове її заняла. Без великого труду відбив І полк УСС-ів польський наступ на Сигнівку дня 13 січня. В результаті другий український наступ на Львів у днях 11-13 січня зліквідував можливість польської офензиви, назначеної на день 14 січня, а рівночасно переконав українську Начальну Команду, що Львів можна здобути тільки тоді, коли буде остаточно й тривало перерваний його звязок з заходом і корінною Польщею взагалі. В цьому напрямі пішли теж дальші зусилля Начальної Команди, українських військ.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Друга офензива на Львів» з дисципліни «Велика історія України»
