Початок нового, XX століття, позначився в нас — символічним для дальшого розвитку подій явищем: «В 1900 році, на двох протилежних кінцях української землі, українська молодь заманіфестувала своє признання до самостійної України, як національного ідеалу: в Харкові й Полтаві Микола Міхновський виголосив реферат на цю тему й гасло самостійної України було приняте з ентузіязмом; а у Львові, на публичному вічу українського студентства, після реферату Льонгіна Цегельського, при загальному одушевленню воно приняло резолюцію, що його ідеалом є створення Української Самостійної Держави» (Д. Дорошенко). Як тут у Галичині, так і там за Збручем, як для льояльних галицьких патріотів так і для більшости зазбручанських «культурників» видавалося це гасло чимсь неможливим до здійснення, утопією, але більше далекозорі уми поміж старішім громадянством зрозуміли, що наближується «слушний час» для здійснення цеї «утопії». Підтримав це гасло в своїй публіцистичній праці Іван Франко, а змагання до його здійснення оспівав у безсмертному «Мойсею». Правда, «життєва дійсність була дуже далека від такого ідеалу, і в щоденному життю треба було боротися за речі часом дуже дрібні й елєментарні, але проголошення високого ідеалу власної самостійної держави було тим світочем, що присвічував серед цієї щоденної боротьби й широко розсував межі політичного обрію» (Д. Дорошенко).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Гасло Самостійної України» з дисципліни «Велика історія України»
