Полтавська катастрофа потрясла Мазепою до глибини. Вже 22 серпня 1709 р., несповна два місяці по розгромі, помер гетьман, з одчаю. Але смерть гетьмана, не була смертю його діла. Хто з його однодумців зумів впору завернути з небезпечного шляху й покоритися цареві, а хто витривав до смерти. Генеральний обозний Іван Ломиковський, генеральний бунчужний Федір Мирович, генеральний осаул Григорій Герцик, прилуцький полковник Дмитро Горленко й нарешті, найактивніший зпоміж них — генеральний писар Пилип Орлик, оце люди, що їх імена зорітимуть навіки в історії нашої батьківщини. В момент жахливої катастрофи, над домовиною Мазепи, вони не зневірилися й не зрадили; стяг Мазепи підняли високо, його державницькі замисли перекували в гранітну ідеольогію, що вбравши в себе всі позитивні моменти минулого, обняла собою сучасне й сягла ясним промінням у найдальше майбутнє. З їх любови до батьківщини, з їх вірности ідеалам Мазепи, зродилося над могилою гетьмана — «мазепинство», що в устах ворогів стало лайкою й обвинуваченням, але в нашому уявленні залишилося прапором і програмою української Державности.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Кінець Мазепи й народини «мазепинства»» з дисципліни «Велика історія України»
