Одночасно велася боротьба на землях Литовського вел. князівства. Тут при московськім війську був помічний козацький корпус під проводом ніжинського полковника Івана Золотаренка. Українські війська добули низку твердинь, як Гомель, Чичерськ, Новий Бихів, все на білоруській території. Але ці міста піддавалися не на царське імя, а під козацьку владу, всюди поширився козацький устрій, з поділом на сотні, селяни і міщани записувалися до козацького війська і навіть по козацьки голили чуприни. Цар невдоволений таким ходом справи вислав Золотаренка дальше на північ аж на Вильно, Городно, Ковно. Але козаччина на Білій Руси не упала. Після смерти Золотаренка (він поляг при облозі Старого Бихова в листопаді 1655 р.), його наступник Іван Нечай почав титулуватися білоруським полковником і ще тіснішими звязками злучив білоруську займанщину з Україною. Білоруси, яких з українцями лучила культура і спільна оборона православної церкви, воліли бути у політичній єдности з Україною, як підлягати Москві.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Окупація Білоруси» з дисципліни «Велика історія України»