Передвістником цього руху був славний «доктор» Франціск Скорина, полоцький міщанин, що покінчивши науки в краківському та падуанському університеті, видав у Празі в 1517 р. перекладену на народню мову «Псалтир». З черги Скорина перенісся до Вильна, де в домі «найстаршого бурмістра» Якова Бабича, заложив друкарню, що з неї вийшла ціла низка богослужебних та повчаючих книжок. Скорина задумав був перекласти на народню мову й видати цілу Біблію, але виконати пляну йому не довелося. У передмові до виданої частини Скорина запевняв, що «посполитий чоловік найде в ній не тільки все потрібне до спасення душі але й усі визволені науки». Під впливом друкованих книг Скорини повстають на просторі всеї Білорусі й України рукописні переклади поодиноких книг Біблії, Псалтирі й церковні требники, в яких перекладчики звертають особливу увагу на мову зближену до народньої й можливо доступний для ширшого загалу виклад. Та й самі Скоринині друки переписуються й поширюють у народі. Так прим. з 1569 р. збереглася рукописна копія кількох Скорининих книг, списана «худим чоловіком на імя Лукою, з неславного городу Тернополя». До праць, що повстали під впливом Скорини, але незалежно від його видань, належить і славне своєю роскішною орнаментикою Пересопницьке Євангеліє. Зладив його в 1556-1561 рр. син сяніцького протопопа Михайло Василевич, коштом княгині Заславської. Мова цього памятника дуже близька до тогочасної народньої. Подібною мовою списана ціла низка популярних «учительних євангелій», розкинутих по всьому просторі тогочасної Білорусі й України. Діяльність Скорини та його наслідників випередила в свойому поході «в народ» протестантський рух. Його впливи на білорусько-українську духову культуру помічуються куди пізніше. В дусі протестантів-кальвіністів працює на Білорусі Симеон Будний, що в 1562 р. випускає з ново-основаної печатні в Несвіжі книжку «Оправдання грішного чоловіка перед Богом», а вслід за нею славний «Катехисіс для простих людей язика руського». До тих двох друків обмежується спроба поширення на білорусько-українських землях протестантських ідей. Сучасником Будного був Василь Тяпинський, що задумав видати євангеліє в старословянському тексті й перекладі на народню мову, але мусів обмежитися до видання тільки двох перших євангелій і частини третього. Де жив, в якій друкарні друкував свої переклади Тяпинський, чи був білорусином, чи українцем, православним чи протестантом — невідомо. З передмови до частини видрукованого євангелія довідуємося тільки, що він належав до палких оборонців народньої мови в слові й письмі, які боліли над її занедбанням й закликали земляків-вельмож та духовних єрархів до праці над подвигненням з занепаду. «Хтоб богобоязливий стримався, хтоб не заплакав — пише Тяпинський — дивлючися на таку кару божу — бачучи в таких великих княжат, таких значних панів, таких малих, невинних дітей, мужів з жонами, в такім славнім і то найважніше — в такім, колись талановитім, ученім народі руськім, таке занедбання своєї славної мови — просто зневагу до неї, за котрою їх ясна, природжена мудрість відійшла від них, а на її місце зараз прийшла та оплакана невченість, що вже дехто соромиться й свого письма, особливо у божому слові. А що вже може бути жалісніше, що гірше, як не те, що ті, які між нами звуться духовними й вчителями, найменше те письмо знають, найменше його розуміють, шкіл для його вивчення не закладають і поневолі, на сором, до книжок і шкіл польських та інших самі вдаються і дітей примушують»... Представивши такий сумний стан української мови й культури, звертається Тяпинський до панів, щоби вони вплинули на владик, аби вони з маєтків, наданих їм предками, не витрачували приходів на одяги й роскоші життя, але повертали їх на школи й на науку слова божого в рідній мові. Кінчаючи промову, Тяпинський просить Бога дати йому змогу «або згинути з батьківщиною, коли вона має до решти згинути, або, коли вона буде подвигнена, вибрести разом з нею з недолі»...
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Передвістники відродження» з дисципліни «Велика історія України»
