На прикінці XVI ст. Дніпровий Низ з своєю «столицею» на Запоріжській Січі, був уже доволі сконсолідованим, суспільно-політичним організмом. Козаччина, опанувавши «дикі поля» й прорубавши собі шлях на Чорне Море, залякавши татарський Крим і турецький Царгород, сталася поважною загрозою для Польщі, що її шляхетський устрій почав уже запускати коріння на східньо-українських землях. Всевладна польська шляхта, «відчула, який страшний ворог виростає в неї під боком, готовий звести боротьбу на життя й смерть, з самими основами польсько-шляхотського устрою». (М. Грушівський). Рівночасно з походами в Молдавію, козаки не проминають нагоди, щоби не потурбувати татарських та турецьких земель. Тимчасом козацтво росте в силу, вже не по дням, а по годинам — в його ряди збігаються вже не тільки мешканці міст і сіл українського пограниччя, не тільки «уходники» й цікава на воєнні пригоди й спрагнена слави шляхта. Де далі козацькі сотні й полки поповняються селянами, що тікають на Низ зпід панщизняного ярма; вони, обурені на шляхетські зловживання, несуть з собою на Низ іскри чимраз частіших і бурхливіших конфліктів козаччини з польсько-шляхотським устроєм на українських землях. Все, що було здорове, здатне на воєнні труди й невигоди, все що сміливе й боєздатне в закріпощуваному селянстві, тепер «козачиться». Одні йдуть на Низ, а другі підпомагають козаччину всякий раз, коли приходить до пересправи з «панами». На таку пересправу козаччини з польською шляхтою не треба було довго ждати. Козацько-польські непорозуміння й взаїмні зачіпки, завелися доволі скоро, але першому з протипольських виступів козацтва надав імя і форму — Криштоф Косинський. Вже за січового гетьмана Микошинського згадується Косинський, як заслужений і випробуваний в боях запорожець. Був він, з походження підляський шляхтич, що в 1590 р. разом з кількома козацькими отаманами шляхетського походження, дістав від короля якусь маєтність у Київщині. В умовах життя тогочасного польського пограниччя, мало хто звертав увагу на королівські надання й привілеї — про все рішала тут сила. Білоцерківський староста, Іван Острожський, не дав Косинському обняти подарованої йому маєтности, а цей, зібравши козацьку ватагу, кинувся в 1591 р. на маєтности Острожського. Рівночасно друга ватага обсадила Трипілля. Проти Косинського вислав король комісію, але вона, не вдіявши нічого проти козацьких гармат і рушниць, рішилася на переговори з козаками. Вона домагалася від козаків видачі Косинського, а потім скинення його з проводу козаками, але тимчасом за Дніпром, на Волині й на Поділлі спалахнули селянські бунти. Приборкувані в одному місці, здіймалися вони в другому й не вгавали протягом цілого 1592 р. Вперве мабуть зрозуміли тоді шляхтичі-землевласники, що таке козаччина й чим вона їм погрожує. Змобілізовано шляхту волинського воєвідства, а на її чолі станув не хто інший, а сам князь Константин Острожський. Під містечком Пяткою, поблизу Житомира, прийшло до зустрічі шляхти з козаками і селянами-повстанцями. Було це на початку 1593 р. Козацьке військо побито; на побоєвищі лягло 2000 козаків, у руки переможців попило 26 козацьких гармат і кілька хоругов. Косинський мусів скоритися, розпустити змобілізованих селян й відійти з козаками на Низ. Але на цьому боротьба не скінчилася. Вже весною 1593 р. змобілізував Косинський новий козачий загін у 2000 люда з артилерією й станув під Черкасами. Нахвалявся відомстити князеві Олександрові Вишневенькому за розгром під Пяткою, але тут він, під Черкасами згинув у бою. Козаки й протитурецький союз Римський папа Климент VIII, порозумівшись з німецьким цісарем Рудольфом II рішив використати всі сили на сході Европи для боротьби з загрозливим походом турецького імперіялізму на Европу. Слава козаччини вже добре гомоніла по Европі, коли цісар Рудольф II рішився післати до козаків свого посла Еріха Лясоту, щоби підбити їх на протитурецький похід. Зацікавилися тою справою польські пани на Україні, а в першу чергу латинський біскуп у Києві — Верещинський. Повертаючи козаччину на «бісурмен», вони тимсамим ослаблювали його розгін у боротьбі з шляхетською всевладою на Україні. Осінню 1593 р. приїхав на Україну папський посол Комулович. Він віз козакам 12 000 золотих дукатів, як задаток за участь в протитурецькій кампанії. Але добитися йому на Січ не пощастило. Зустрівши по дорозі козацького ватажка Наливайка, він передав йому гроші, а сам завернув з небезпечного «дикого поля». Сміливішим був цісарський посол Еріх Лясота, що в 1594 р. добився на Січ і пробув тут кілька тижнів. Він привіз козакам 8000 дукатів, але до якоїсь більшої протитурецької кампанії не зумів козаків намовити. Цікавішим аніж Крим і Царгород було тепер для них українське пограниччя, що його обсіла шляхта й чим далі, тим дуще напосідала на його мирне, хліборобське населення. Ідея боротьби з «бісурменом» перейшла тепер у козаків на дальший плян. Перевага втікачів-селян у козацьких рядах повернула козацьку увагу на захід, відкіля надвигала на Україну, гірша від татарщини — панщина.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Криштоф Косинський» з дисципліни «Велика історія України»
