В 1339 р. заключив польський король Казимир з угорським Карлом Робертом договір у Вишеграді про те, що на випадок, колиб у Казимира не було синів, польське наслідство перейде на угорського королевича Людвика, сина Карла й сестри Казимира Єлисавети. За те мала Угорщина допомогти Казимирові в майбутньому приєднанні до Польщі галицько-волинського наслідства по Болеславі-Юрію. Як знаємо, Угорщина вже від кінця XI ст. зазіхала на Галичину й Волинь, кількакратно захоплювала у ній владу, а від смерти Романа Мстиславича угорські королі вважають себе зверхниками Галицько-волинської Держави й навіть титулуються постійно її «королями». Тепер, коли Болеслав-Юрій не мав уже виглядів на мужеського нащадка й наблизився до Литви, старі мадярські апетити на галицько-волинські волости віджили з новою силою. Розумів це Казимир і тому, зазіхаючи на Галичину й Володимирію, рішив заспокоїти мадярські претенсії на неї аж такою високою ціною, як королівська корона Польщі. Осягнувши згоду угорського короля. Казимир почав тепер свою акцію на галицько-волинському грунті. Як відомо, Болеслава-Юрія покликали на престіл самі бояри. Зробили це в надії, що він, як володар з чужої династій, не насмілиться виступати проти їхньої самоволі й буде тільки куклою в руках боярської верхівки. Але перечислилися. Болеслав-Юрій показався куди самостійнішим і енергічнішим, як того сподівалися по ньому внутрішні й зовнішні вороги. Він, не тільки титулував себе, але й хотів бути володарем з божої, а не з боярської ласки. Правда, він не відтручував бояр від ради й репрезентації, але старався тримати їх подальше від керми державними справами. Це, очевидно, було першим зерном незгоди поміж ним і боярством. Як уроджений католик і людина західньої культури, Болеслав-Юрій поневолі тяготів у бік заходу. Його протекцією тішилися в першу чергу чужинці та духовники латинського обряду. Алеж та прихильність до західньої культури й латинського обряду не примусила його покинути східньої віри й відхилити своєї політичної лінії в бік від українських державно-творчих інтересів. Зрештою, в своїй наглядній прихильности до західньо-европейської культури, не був Болеслав-Юрій особливим піоніром. На захід повертав заєдно очі Роман Мстиславич, людиною західньо-европейської культури був Данило Романович, й нарешті Лев Данилович, під впливом своєї дружини Константії, теж підсилював розвиток західньо-европейської культури й діяльність латинських чернечих місій на українських землях. Але, за браком інших закидів, ворожа князеві агітація могла користуватися й тими, які найшлися під рукою. Тим більше, що агітацію підтримували зовні держави чорні духи Казимира.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Вишеградський договір» з дисципліни «Велика історія України»
