Кияни спалахнули обуренням й відповіли свому князеві: «Радіємо, що Бог тебе вирятував, брата нашого, від великої зради. Підемо всі за тобою, з дітьми, як ти собі бажаєш». Але заки кияни зібралися в похід, хтось пригадав їм, що в манастирі Федора сидить пострижений князь Ігор. «Подумаймо про те — говорив чийсь голос, що то воно зробили лихі люди за Ізяслава Ярославича з увязненим Всеславом. Добули його з «поруба» й поставили собі князем і багато було потім біди нашому місту. Убиймо вперед Ігоря, а потім підемо на Чернигів, кінчати з іншими ворогами нашого князя!» І ще один злочин ляг на карти української історії... Даремне стримував розпалених киян Ізяславів брат Володимир. «То вже ми знаємо — відповіли йому, — що по доброму не скінчимо з тим племенем. Ні ми, ні ви». Кинулися до манастиря, та виволікли Ігоря з церкви. Тут наспів на допомогу Ігореві Володимир й накрив нещасного князя плащем, але це не помогло; люди почали бити Ігоря й били аж до втрати притомности. Потім потягли його півнагого й непритомного на «бабин торжок» й тут добили. Потім узяли трупа й вивезли на торговвицю на Подолі й там покинули. Злочин стався напевне без вини й проти волі Ізяслава, але це не перешкодило потім Святославові Олеговичеві називати Ізяслава «убивником брата»... Тимчасом кияни, доконавши злочину на безборонному, не поспішили з допомогою Ізяславові. Йому прийшлося воювати без них. Кількома походами примусив Ізяслав своїх противників до переговорів. «Так було за наших дідів і батьків наших. Мир починає війну, а війна мир. А тепер не май до нас жалю, що ми пішли проти тебе війною. Жаль нам було нашого брата Ігоря й ми змагали до того, аби ти його випустив. Але, що його вже немає в живих, то докиж будемо губити українську землю? Чи не кращеб нам помиритися?» І справді помирилися. В 1148 р. стануло поміж братами на тому, що вони мають забути справу Ігоря й не ворогувати проти Ізяслава. Зчерги відбувся в Городку під Києвом зїзд, що на нього прибули, крім Ізяслава, Давидовичі та син Юрія Ростислав. На зїзді старався Ізяслав примирити до себе синів Юрія й тому дав Ростиславові волость на Побожу, а коли сам мусів іти в похід проти Юрія, то його синові дав «стерегти української землі». Але в похід проти Юрія не ставилися Святославичі й Ізяслав з братом Ростиславом мусіли обмежитися до наїзду на верхнє Поволжа. Колиж він вернувся з походу, довідався, що Ростислав Юрієвич, якому він дав берегти української землі... почав проти нього бунтувати й набірати поміж киянами приклонників для свого батька, непримиреного ворога Ізяслава. Ізяслав відібрав Ростиславові Юрієвичеві подаровану волость і виправив його з неславою до батька. Тут він підбехтав батька, щоб той підняв свої претензії до київського престола.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Смерть князя Ігоря» з дисципліни «Велика історія України»