Покищо, по смерти Мстислава кипить іще завзятий бій за Київ. Мстислав, бажає утримати столицю в руках Мономаховичів, але лякаючись рівночасно ростово-суздальського князя Юрія, він просить киян, щоби вони забезпечили київське князівство його молодшому братові, бездітному, переяславському князеві Ярополкові. У свою чергу Ярополк передає синові Мстислава Всеволодові Переяслав, що й було рівнозначне з назначенням його на київське наслідство. Запротестувала проти того решта князів, що пригадали собі знову знехтоване право старшинства. На його основі припав Київ найстаршому Мономаховичеві Вячеславові. Але Вячеслав був винятково нездарним князем й на київському престолі просидів кілька днів. Дуже скоро проганяє його з Київа син Олега Святославича Всеволод (1139-1146), який ні по батькові ні по старшинстві не мав ніякого права до Київа, але мав силу й відвагу, що тепер починає грати куди важнішу ролю аніж право. Він умів використати непорозуміння князів й, насилаючи одного на другого, заєдно відвертав їх увагу від Києва, яким він не тільки правив до смерти, але й прилучив до нього Володимирську землю. «Незвичайно зручна й облудна була політика Всеволода; його основний спосіб — розділювати й розсварювати князів, вповні досягли наміреної мети, але наслідки тої політики були нетривкі, а в загальному розвою української державности мали дуже шкідливий, руїнний вплив» (М. Грушівський). Забезпечившися з боку братів і братаничів, Всеволод не дбав і про симпатії київської громади. Ще за життя Ярополка він нищив київські околиці, а ставши київським князем викликав ненависть проти себе здирствами й зловживаннями своїх урядовців. Невдоволена була й київська дружина, посварився Всеволод і з митрополитом Михайлом, що виїхав з Києва до Царгороду й мабуть не вернув. Про людське око Всеволод вдавав побожного й побудував Кирилівський манастир у Києві та Юріївську церкву в Каневі. Всеволод посвоячився з польським великим князем Володиславом II, що за його сина Болеслава Високого видав дочку Звениславу. Помагаючи Володиславові проти його молодших братів, Всеволод користувався його допомогою в походах проти Ізяслава і Володимира (1144). Як і його батько, не рвав Всеволод звязків з половцями, яких постійно вживав у боротьбі з своїми братами й наводючи кочовиків на українські землі, цілковито підрізував симпатії громадянства до себе й до родини Олеговичів узагалі.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Всеволод Олегович» з дисципліни «Велика історія України»
