Той сам літописець, що бачився з Васильком підчас його перебування у володимирській тюрмі, залишив для потомности сповідь нещасного князя, який говорив: «І це я чую, що Давид хоче мене віддати ляхам. Ще мало напився моєї крови, хоче її ще більше, коли віддає мене ворогам. Бож я їм заподіяв чимало лиха й ще думав заподіяти та помститися за українську землю. А як віддасть мене ляхам, то я не злякаюся смерти, а тільки те скажу тобі поправді: «Це Бог покарав мене за мої горді думки. Як прийшла до мене вістка, що до мене йдуть берендичі, печеніги й торки, то я так собі подумав: коли будуть у мене берендичі, печеніги й торки, я скажу своїм братам Володареві й Давидові: «Дайте мені свою молодшу дружину, а самі пийте й веселіться!» І думав я, що за зиму й літо я опаную ляцьку землю й помщуся за нашу батьківщину. А потім хотів я набрати наддунайських болгар і поселити їх у себе. Потім хотів я у Святополка й Володимира проситися на половців — або добуду собі слави, або голову свою покладу за українську землю. Іншої гадки не було в мене ні на Святополка ні на Давида. На це клянуся Богом і його приходом, що не подумав я нічого злого проти моїх братів».
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Сповідь Василька» з дисципліни «Велика історія України»
