По словам візантійського історика Прокопія, анти жили в дебелих «хижах», що їх будували з хворосту й обмазували глиною. На різьбах кольони цісаря Траяна в Римі, де зображено оселі даків, мешканців долішнього Дунаю, бачимо поверхові доми серед обширних подвір, обведених частоколом. На обісті стояли господарські будинки — стайні, стодоли, шпихлірі, тощо. Напевне подібні до будинків даків були й будинки наших найстарших предків. Будинки багатих, як і тепер, різнилися від будинків убогих. Останні вдоволялися одною «клітю» або «зрубом», що в ньому не було комина ні вікон. Світло входило й дим виходив дверми. Заможніші будували по дві «кліти» — теплу з печею й «холодну» без печі, де жили літом. Будинки багатіїв звалися «палатами» або «хоромами». В партері таких «хоромів» були «підкліти» або «клітини» (комори), над ними була властива домівка — одрина, або спальня. Нерідко бувало й відкрите «крильце» на поверсі, в роді нинішнього ганку чи балькону. Траплявся й другий поверх з «теремом» або світлицею, а над цілим будинком підіймалася сторожева башта. При таких будинках можна вже говорити про первопочини архітектурного мистецтва на Україні. Багацькі доми були будовані не тільки з увагою на потребу й вигоду, але й на красу, на естетичне вражіння. Для цього особливо чепурилися покрівлі будинків. Звичайно ставили покрівлі на два гострі спади, при чому хребет покрівлі закінчувався мальованим гребенем, що його звали «кнезьком». Кінці «кнезька» украшували різьбленими орнаментами на подобу сонць та кінських голов. Крім деревляних будинків ставили й муровані, хоч рідше. Літопис згадує мурований «Ольгин двір», а поблизу Десятинної церкви в Києві розкопано фундаменти якоїсь старшої мурованої будівлі, що була мабуть княжим теремом. Тут таки найдено останки мармурової узористої долівки. Стіни теремів покривали матерійними опонами та килимами, а стелі розмальовували в різні фантастичні взори. В деяких місцевостях, замість деревляних хат будували землянки, що їх нам описує арабський подорожник ібн-Дуст: «В землі словян буває такий великий холод, що кожен із них викопує собі щось в роді пивниці, покриває її деревляною, гостроконечною покрівлею, що то їх бачимо на християнських церквах, а на цю покрівлю нагортає землю. У такі пивниці пересолюються словяни з усією сімєю й узявши дров та каміння, розжарюють його до червоного. Колиж каміння розжариться, поливають його водою, з чого витворюється пара, яка нагріває землянку до того, що всі в ній скидають одежу. Ібн-Дуст не каже, які це українські племена користувалися такими землянками. Мабуть належали до них деревляни, що літом жили в лісах під отвертим небом, а на зиму ховалися до землянок.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Будівництво» з дисципліни «Велика історія України»
