Наприкінці 80-х років минулого сторіччя в німецькій економічній науці відбулася «дискусія про капіталізм». Певну причетність до її розгортання мав В. Зомбарт, який поставив питання про історичні передумови виникнення капіталістичного способу виробництва та історичну специфіку німецького капіталізму. Водночас представники німецької «історичної школи політекономії» (зокрема В. Шмоллер) роблять спробу розглянути капіталізм у зв'язку із загальним «духом» німецького господарства і культури. Дискусія про капіталізм зафіксувала певну суперечність між загальною теорією капіталізму та конкретно-історичними формами господарського життя тієї чи іншої нації (аналогічне явище мало місце і в історичній науці, котра досліджувала генезис феодалізму). Загальні категорії і концептуальні схеми, як правило, погано піддавалися емпіричній верифікації за допомогою місцевого матеріалу. Історія господарства — у даному випадку німецького — виступала як свого роду загальний виняток із теорії. Оскільки в період дискусії проблема капіталізму та капіталізації стояла перед німецьким суспільством не стільки як теоретична, скільки як практична, то суто наукові суперечки набували неабиякої політичної актуальності. Предметом особливо гострих теоретичних дискусій стали питання об'єктивної обумовленості та суб'єктивних факторів капіталістичного розвитку, специфіки національних форм капіталістичного господарства та глибини їх історичної закоріненості в народному господарстві і т. п. М. Вебер розглядав капіталізм як певну форму економічного раціоналізму — систему, що побудована на розрахунку норми прибутку та раціональному плануванні виробничого процесу, складовим елементом якого є використання найманої праці формально вільного виробника. Вебер не заперечує основних моментів Марксового розуміння капіталізму як системи об'єктивно діючих економічних законів. Однак, як він неодноразово зауважує, його цікавить не об'єктивний аспект економічного раціоналізму, а суб'єктивний, а саме: певні нахили людей до раціональної економічної поведінки. Особливої ваги при цьому мислитель 282
надає емпірично констатованому фактові співвідносності між господарчим статусом і конфесійною приналежністю. Йдеться про результати досліджень колег Вебера, котрі встановили, що більшість тих представників західноєвропейського великого бізнесу, що вважають себе віруючими, належить, як правило, до протестантських конфесій. Це й дало змогу дійти висновку, що саме протестанти виявляють специфічну схильність до економічного раціоналізму, тоді як послідовники католицизму та інших конфесій такої схильності не проявлять. Автор «Протестантської етики» вважає, що даний факт неможливо пояснити ніякими зовнішніми обставинами, наприклад політичною нерівноправністю німецьких католиків і протестантів, що справді мали місце внаслідок біс-марківського «культуркампфу». Йдеться про більш глибинну обставину, а саме: про специфіку особистісних ціннісних орієнтацій тих, хто одержав виховання у протестантському середовищі. Вебер доходить висновку, що своєрідний склад психіки, привитий вихованцям і, зокрема, тим його напрямом, який зумовлений релігійною атмосферою країни і сім'ї, визначає вибір професії і подальший напрямок професійної діяльності. Ціннісне ж ядро протестантської культури складають норми і приписи аскетичного характеру, котрі вимагають від віруючого пуританської поведінки, строго раціонального контролю за способом життя і, зокрема, відмови від гедоністичної життєвої поведінки. Ці вимоги, як вважає соціолог, виражають відношення «вибіркової спорідненості» до вимог економічного раціоналізму. Завдяки цій спорідненості і виникає та «унікальна здатність повністю віддаватися діяльності у рамках своєї професії, яка завжди була однією з найхарактерніших рис нашої капіталістичної культури і яка залишається такою ж і сьогодні».
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Протестантська етика і дух капіталізму» з дисципліни «Історія соціології»
