Теорія буржуазного суспільства і класової боротьби
Формування марксизму здійснювалося в умовах революційного піднесення, що охопило західноєвропейські країни у 40-і роки минулого сторіччя. К- Маркс і Ф. Енгельс оцінювали події 1848—1849 рр. крізь призму ідеології соціалістичного руху, називаючи свої погляди на відміну від поглядів інших представників цього напряму «науковим соціалізмом». Однією з головних засад наукового соціалізму виступає теорія класової боротьби між буржуазією і пролетаріатом як рушійної сили суспільного розвитку (слід зазначити, що тезу про класову боротьбу як зміст новітньої європейської історії вперше сформулював Ф. Гізо). На відміну від А. Сен-Сімона і О. Конта, котрі теж зверталися до питання про соціальні наслідки промислового перевороту у західних країнах, фундатори марксизму доводять, що суспільний лад, який формується на «індустріальних» економічних підвалинах, є ладом, далеким від ідеалів прогресу, нестабільним і внутрішньо суперечливим. Вони визнають, що сучасне їм західне суспільство — це суспільство з небувало високим рівнем розвитку продуктивних сил. Однак ті виробничі відносини, що складають основу усіх інститутів цього суспільства, вже не відповідають рівневі розвитку продуктивних сил. Ця невідповідність виявляє себе, зокрема, в суперечності між суспільним характером індустріального виробництва і приватним характером присвоєння матеріальних благ, що дає змогу власникам 219
засобів виробництва (буржуазії) експлуатувати виробників (пролетаріат). К- Маркс назвав капітал, найману працю і земельну власність основними елементами внутрішньої структури буржуазного суспільства, яким відповідають три великі суспільні класи — буржуазія, пролетаріат і селянство. Слід, проте, мати на увазі, що марксистська концепція соціальної структури пов'язана насамперед із аналізом антагоністичних відносин між буржуазією і пролетаріатом як головними класами, тобто грунтується на уявленні про двополюсний, бінарний характер структури буржуазного суспільства (інші елементи соціальної структури, як вважали засновники марксизму, мають схильність тяжіти до того чи іншого з двох полюсів, і їх соціальні функції можна вважати другорядними). Головною структуротворчою ознакою класу у Марксовому розумінні виступає право володіння засобами виробництва або відсутність такого права (володіння лише власною робочою силою). На відміну від Токвіля Маркс вважає, що в буржуазному суспільстві має місце постійна асиміляція проміжних елементів соціальної структури (селянства., дрібної буржуазії, інтелігенції), внаслідок чого конвергенція між антагоністичними класами і формування «середнього класу» тут практично неможливі. Тому загострення соціальних конфліктів і доведення їх до соціального вибуху — пролетарської революції — це, на думку засновників марксизму, об'єктивна тенденція соціального розвитку, протидія якій безглузда, тоді як стимулювання та прискорення, навпаки, цілком доцільні й виправдані. Висновки К- Маркса і Ф. Енгельса стосовно специфіки класової структури буржуазного суспільства грунтувались і на їх особистих спостереженнях за умовами праці та побуту фабричних робітників Великобританії. Результати цих спостережень покладені, зокрема, в основу праці Ф. Енгельса «Становище робітничого класу в Англії», де широко використані статистичні документи (дані переписів і статистичних щорічників) та матеріали періодичної преси. Автор 'ставить за мету дослідити ті зміни в характері праці та способі життя англійських ремісників, які принесла промислова революція. Праця Енгельса містить короткий опис нової економічної інфраструктури Англії, в ній також аналізуються житлові умови населення пролетарських районів великих індустріальних міст, конкуренція між місцевим населенням та ірландськими імігрантами тощо. Значну увагу приділено тут фактам моральної статистики, які свідчать про ріст злочинності та загальний занепад моралі серед тру- 220
дового населення, а також аналізові становища окремих соціально-професійних груп — фабричних робітників легкої промисловості, кустарів, робітників гірничодобувної промисловості та найманих сільськогосподарських робітників. Фактичні дані, як переконаний Енгельс, свідчать про невпинне погіршення матеріальних умов життя пролетаріату, його стрімку пауперизацію і як наслідок різку поляризацію суспільства на два протилежні класи. Тут, пише він, маючи на увазі сучасні йому великі індустріальні міста, «існує лише клас багатих і клас бідних, бо дрібна буржуазія з кожним днем все більше щезає». У даному випадку йдеться про характерне для поглядів засновників марксизму двополюсне уявлення про соціальну структуру, у якій немає місця для інтегралістських тенденцій і їх носія — середнього класу. В цілому дослідження Енгельса пройняте сильним політичним пафосом — ідеєю антибуржуазності, боротьби за комуністичний ідеал суспільного устрою. Він гостро критикує соціальну політику британського уряду і прогнозує близький початок відкритої, безпосередньої війни бідних проти багатих. Таким чином, емпіричні висновки соціографії сусідять у цій пр'аці з ідеологічними тезами про наступну пролетарську революцію, яка ліквідує приватну власність на засоби виробництва. Таким чином, марксистська концепція класів і класової боротьби має чітко визначену політичну спрямованість, виступаючи теоретичним знаряддям у боротьбі за повалення існуючого суспільного ладу і встановлення справедливого «безкласового» устрою. К. Маркс і Ф. Енгельс неодноразово підкреслювали, що предмет їх теоретичного інтересу не суспільство взагалі, а певні історичні типи суспільства — «економічні суспільні формації». Наскрізними для всієї історії суспільного розвитку, як вони вважають, є лише закономірності функціонування матеріальної основи суспільного життя, зміни способів виробництва. Ці зміни, як писав К- Маркс, можна вивчати «з природничо-науковою точністю», оскільки вони являють собою певний «природно-історичний процес».'Способи виробництва від первісного натурального господарства до капіталістичної товарної економіки утворюють неперервну лінію прогресу. Ручний млин, писав Маркс, дає нам суспільство з сюзереном на чолі, а паровий — суспільство на чолі з промисловим капіталістом. Водночас соціальна теорія марксизму практично надає дуже малої ваги значенню таких факторів, як прогрес правових інститутів, забезпечення прав і свобод особистості, рівень моральності, освіти тощо. Адже згідно з теорією базису і надбудови ці інститу- 221
ти та цінності не мають власної історії і не є такими ж рівноцінними чинниками прогресу, як продуктивні сили. Раціональне зерно марксистського «історичного матеріалізму» полягає насамперед у вивченні впливу системи матеріально-виробничих відносин та інтересів на функціонування інших соціальних субсистем — насамперед правової і політичної. Багато нового зробив Маркс і для розуміння впливу матеріальних інтересів класів і груп на їх менталітет, психологію, а також для пояснення конкретних особливостей класових конфліктів, свідком яких він був. Намальована Марксом похмура картина буржуазної цивілізації як світу, де все людське підпорядковується логіці функціонування капіталу і людські стосунки набирають форми «відносин між речами», справила великий вплив не лише на європейську соціальну думку, а й на масову свідомість. Гостра' критика марксистами сучасного їм соціального устрою як несправедливого, антигуманного певною мірою сприяла реформуванню ранньокапіталістичної економічної системи і формуванню соціально орієнтованої державної політики. Водночас критики марксизму звернули увагу на певні однобічності як марксистської економічної моделі капіталізму, так і його радикально-революційної соціальної філософії, що орієнтована передусім на насильницькі методи зміни суспільного ладу. Як відомо, в Росії та деяких країнах Сходу у першій половині XX ст. набула поширення саме пройнята духом на-сильництва і зневаги до громадянських прав і свобод «фун-даменталістська» версія марксизму, в межах якої соціологічні погляди Маркса були значною мірою деформовані і перетворені на різновид нової міфології, яка вчила про «диктатуру пролетаріату» як обов'язкову умову переходу людства до майбутнього райського життя. Такого роду примітивні схеми стали ефективним засобом маскування злочинної практики тоталітарних режимів. Тому реконструкцією автентичного змісту соціального вчення Маркса і звільнення його від фальшивих ідеологічних нашарувань має важливе значення для подолання наслідків тоталітаризму і побудови демократичного суспільства.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Теорія буржуазного суспільства і класової боротьби» з дисципліни «Історія соціології»
