Органістична школа в соціології (Г. Спенсер, П. Ф. Лілієнфельд, О. І. Стронін, А. Шеффлє, А. Фулье, А. Еспінас, Р. Вормс та ін.)
Започаткування органістичної школи в історії соціології пов'язано з науковою діяльністю англійського філософа та соціолога, одного з основоположників позитивізму Г. Спенсера. Герберт Спенсер (1820—1903)—плідний і різнобічний учений, який досить глибоко був ознайомлений із сучасними йому науковими досягненнями в галузях математики та природознавства, працював деякий час інженером і техніком на залізниці. Не маючи за станом здоров'я середньої освіти, завдяки самостійній наполегливій праці здобув вищу технічну освіту, зміг піднятися до рівня вченого-енци-клопедиста і залишити значний слід у науці, особливо в соціології. За своїм значенням фігура Спенсера може бути зі' ставлена з роллю О. Конта в історії соціології XIX ст.,. незважаючи на деякі більш пізні скептичні оцінки його творчості. Він — автор численних наукових праць із соціології,, найзначнішими з яких є «Соціологія як предмет вивчення»^ «Основні начала», «Основи соціології». Є два видання його творів. Соціологічна система Спенсера грунтується на трьох основних елементах: еволюційній теорії, органіцизмі та вченні про соціальні організації — інститути. Еволюційна теорія Г. Спенсера була однією з найпопу-лярніших у XIX ст. Він на сім років раніше за Ч. Дарвіна на основі вивчення розвитку органічного світу приходить До ідеї існування еволюції в біологічному світі і формулює принципи природного відбору та боротьби за існування у світі природи. Після виходу праць Ч. Дарвіна Г. Спенсер стає його активним прихильником, а сам Дарвін називає ім'я Спенсера серед своїх попередників. Ідея еволюції Г. Спенсера спиралася на науковий природничий матеріал, а свій еволюціонізм він поширив на 162
всі, без винятку, явища природи та суспільства — космічні, хімічні, біологічні, соціальні. Спенсер вважав, що навіть такі феномени, як психологія та культура, природні за своїм походженням і тому, як усе природниче і природне, розвиваються за законами природи, а отже, й еволюції. Г. Спенсер у системі соціології розглядає еволюцію як єдність двох взаємопов'язаних процесів — інтеграції, коли об'єкти переходять від стану гомогенності (однорідності) до гетерогенності (різнорідності), коли об'єкт включає в себе різноманітні, але неоднорідні елементи. Еволюція — це поступовий процес безперервної інтеграції матерії, що перетворює її з невизначеної і непов'я-заної однорідності (маси елементів) у визначену різнорідність. Так, Сонячна система виникає з розсіяної і безладної матерії та утворює взаємопов'язану компактну систему планет. Суспільство виникає як об'єднання людей у зв'язку із зростанням їх чисельності чи поступовим злиттям маленьких володінь у великі феодальні, з яких виростають провінції, королівства та імперії. Можливий інший тип подібної інтеграції, коли, наприклад, внаслідок розростання міста відбувається його злиття зі своїми приміськими районами. Еволюція проходить повсюдно однаково, але вона має три різні фази: неорганічну, органічну та надорганічну (суперорганічну). Ці фази становлять основні етапи еволюції, що послідовно змінюють одна одну, проте кожна з них однакова за своїм механізмом. Зміни космічних систем є прикладом розвитку неорганічних еволюцій, виникнення рослинного та тваринного світу відбувається внаслідок органічної еволюції, тоді як поява і розвиток людини та суспільства — наслідок надорганічної еволюції. Г. Спенсер розрізняє два типи еволюції: просту, сутність якої полягає в кількісній інтеграції елементів, і складну — коли відбуваються різноманітні зміни, внаслідок чого інтегровані елементи породжують нові якості і зумовлюють перехід від однорідності до різнорідності й багатоманітності, ускладнюється структура, диференціюються функції, зростають і збагачуються процеси взаємодії між елементами і т. п. Всі еволюційні процеси відбуваються на основі законів еволюції, головні з яких Спенсер описує в «Основних началах». Згідно із «законом нетривалості однорідного» однорідна маса елементів перебуває в стані нестійкої рівноваги і під впливом зовнішніх чинників окремі складові частини змінюються неоднаково. Наприклад, маси людей у різних ре-
6*
163
гіонах під впливом географічних умов займаються найдоцільнішими формами сільськогосподарської діяльності, пов'язаними з кліматом, грунтами, рослинністю,— скотарством, хліборобством, вирощуванням хмелю чи добуванням корисних копалин. «Закон групування» розкриває, яким чином еволюція зумовлює перехід від однорідності до більш стабільно пов'язаної різнорідності, коли різнорідні елементи групуються й утворюють більш чи менш однорідні. Наприклад, на березі моря хвилі групують пісок і гальку, в суспільстві люди групуються в касти, союзи, партії тощо. «Закон скерованого^)уху» полягає в розумінні розвитку еволюції як процесу, 'спрямованого до центру «тяжіння» і найменшого опору. Наприклад, люди прямують до мети згідно зі своїм бажанням, і це слід розуміти як доцільний рух, в процесі якого особа намагається уникнути можливих перепон на своєму шляху до мети. «Закон примноження наслідків» в процесі еволюційного розвитку полягає у тому, що взаємодія фізичних чи соціальних явищ породжує нові процеси, явища, наслідки. Так, поява локомотивів зумовила розвиток торгівлі, торгівля сприяє спеціалізації виробництва в різних регіонах країни, що стимулює розвиток товарного виробництва, впливає на ціни і т. д. Спенсер говорить і про «закон перетворення й еквівалентності сил», який дуже нагадує закони збереження та перетворення матерії й енергії, та про процес розкладу як закономірність еволюції. Але штучність усіх цих «законів еволюції», яких можна було б створити скільки завгодно, дає підстави не розглядати їх детально, оскільки вони не мають практичного значення. Найцікавіші елементи еволюційної теорії Г. Спенсера пов'язані з аналізом «иадорганічної еволюції» і стосуються суспільства. Еволюція, перетворюючи «однорідне» в «неоднорідне», зумовлює, як уже зазначалося, появу Сонячної системи, планет, зокрема Землі; вона ж лежить в основі органічної еволюції, з якої виростає суспільство, коли органічна еволюція досягає стадії иадорганічної з появою людини. Суспільству як продукту еволюції в найбільшій мірі притаманна диференціація маси та координація взаємодії між його складовими елементами. Кожен наступний етап еволюції немовби «знімає» найістотніші риси попереднього й у видозміненій формі зберігає в собі. Тому в соціальному організмі-суспільстві є елементи неорганічного, біологічного, психологічного характе- 164
ру. Первісне суспільство — продукт неорганічних, біологічних та психологічних факторів еволюції; воно виникає внаслідок нових процесів диференціації та інтеграції. Це суспільство відносно просте й однорідне, без усіляких соціальних відмінностей, однак і існуючі поступово зростають, виникають нові соціальні функції, насамперед у зв'язку з поділом праці. Це в свою чергу сприяє подальшій диференціації структури і функцій суспільства у зв'язку зі зростанням чисельності населення і т. д. Істотним недоліком подібного розуміння Спенсером соціальної еволюції є виключення історичного суб'єкта як творчої суспільної сили. Він не бачить різниці між еволюцією та її механізмами в природі і її особливостями в суспільстві. Для Спенсера — це абсолютно детермінований автоматичний процес, який нагадує невблаганний детермінізм Демокріта, що не визнає випадковості чи ролі суб'єктивного фактора в історії. У праці «Соціологія як предмет вивчення» Г. Спенсер підкреслює, що процес соціального розвитку настільки зумовлюється загальним характером еволюції, що його послідовні ступені не можна визначити наперед, і тому жодне вчення, жодна політика не в змозі прискорити його більше певної норми, яка обмежена швидкістю органічних змін у людських істотах. Проте, на думку Спенсера, сам цей еволюційний процес можна розладнати, уповільнити чи порушити, але ні в якому разі неможливо його вдосконалити штучно, шляхом зовнішнього впливу. Виходячи з цього, він категорично виступає проти соціальних революцій і навіть радикальних реформ, які неодмінно порушують і руйнують природний процес еволюційного розвитку, що призводить до занепаду суспільства, сприяє зростанню конфліктів, безладдя та зубожіння. Спенсер розглядає соціальні революції як історичні патології і порівнює їх з тими наслідками для організму, які викликаються захворюваннями шлунка. В аналізі суспільства та соціальних явищ спенсерів-ська соціологічна система спирається на принципи орга-ніцизму, оскільки в ній соціальна система уподібнюється живому організмові. Г. Спенсер дає високу оцінку ідеям О. Конта про зв'язок соціології (соціальної фізики) з біологією і її залежність від останньої. Тому невипадково поняття «соціального організму» є одним з ключових у понятійно-категоріальному апараті соціологічної теорії Г. Спенсера. Спенсера можна назвати поміркованим органіцистом, оскільки він уподібнював соціальний організм біологічно- 165
му, протестував проти приписуваних йому спроб їх ототожнення, проте сам у своїх працях давав привід для подібних звинувачень. Польський учений Єжи Шацкі слушно зауважує, що Спенсер «порівнював не лише суспільство з біологічним організмом, а й біологічні організми із суспільними: в його біології є також багато соціологічних аналогій, як аналогій біологічних в його соціології». У праці «Основи соціології» Спенсер, обґрунтовуючи правомірність проведення аналогій між суспільством і біологічним організмом, виділяє кілька подібностей між ними: 1) соціальний та біологічний організми в процесі розвитку збільшують масу та обсяг; 2) з їх розвитком відбувається ускладнення внутрішньої структури (за рахунок внутрішньої диференціації складових елементів); 3) ускладнення структури зумовлює диференціацію функцій в обох типах організмів; 4) в біологічному та соціальному організмах різноманітні елементи соціальної та біологічної структури взаємозалежні між собою і перебувають у постійній взаємодії, де функціювання одного з -елементів системи неможливе без взаємодії із системою решти структурних елементів; 5) існування обох типів організмів пов'язане з обов'язковим виконанням відповідних функцій, і тому цілісний організм існує довше за свої складові елементи, хоч і останні можуть певний час існувати при порушенні життєдіяльності цілого. Проте між біологічним та соціальним організмами є істотні відмінності: суспільство не має чітко окресленої форми, яка утворюється відносно локальними групами елементів, що розсіяні в просторі, тоді як біологічний організм є певною цілісністю тісно пов'язаних між собою елементів; дискретність цілісного суспільного організму, його «нестала цілісність», розміщена в просторі, вимагає кооперації, взаємодії різних структурних елементів, яка здійснюється за допомогою символічної комунікації (мова, звичаї, обряди тощо), чого не має біологічний організм; у біологічному організмі почуття та свідомість концентруються в окремих спеціалізованих органах, тоді як здатність відчувати й мислити притаманна всім складовим елементам суспільства, суспільна радість чи горе більш чи менш адекватно переживається і відчувається кожним членом суспільства; окремі елементи суспільства досить динамічні, рухливі і не пов'язані строго з певним простором, кожен індивід відносно автономний у системі цілісного суспільства, на відміну від структурних елементів біологічного організму, частини якого чітко локалізовані в «просторі» організму і позбавлені рухливості; в організмі його складові елемен- 166
ти підпорядковані цілому й існують заради нього, тоді як у суспільстві не індивіди існують заради суспільства, а суспільство існує заради блага своїх окремих членів. Розглянуті вище питання, пов'язані з аналізом спільного та відмінного між соціальним і біологічним організмами, мають принципове значення для оцінки соціологічної системи Г. Спенсера, оскільки подальший розвиток започаткованої ним органістичної школи призвів до повного ототожнення цих двох різнорідних систем, а отже, і закономірностей і специфіки їх розвитку. Поміркований органіцизм Спенсера полягає у спробі відкрити в системі органічного світу певні раціональні елементи, які можна було б використати в процесі пізнання суспільства. Оцінка ефективності такого підходу не може бути однозначно негативною чи позитивною. З одного боку, використання аналогії між соціальним та біологічним було неефективним з точки зору можливостей подальшого розвитку пізнання суто соціальних процесів і закономірностей, оскільки так чи інакше цей шлях вів до паралелізму у розгляді біологічних і соціальних явищ і до ототожнення соціальних та природничих закономірностей. Що нового в пізнанні суспільних явищ давало уподібнення Спенсером засобів комунікації судинній системі, товарообміну — системі живлення організму, уряду, капіталістів, організаторів виробництва — нервовій системі, а армії — епідермі? Що зміниться, якщо ми уподібнимо якийсь уряд раковій пухлині, а армію чи каральні органи — імунній системі чи, навпаки, порівняємо їх зі СНІДом, якщо в тоталітарно-фашистській системі вони служать сліпим знаряддям кривавої диктатури, що знищує всі громадянські свободи і їх носіїв, кидає в концентраційні табори мільйони своїх кращих синів і дочок, замість житла будує підземні шахти для ракет, нагромаджує таку кількість зброї, яка викликає жах у нормальних людей, а суспільство приречує на злидні, безправ'я і життя в стані постійного страху? Хіба подібні порівняння допоможуть нам розкрити сутність політичних режимів Гітлера, Сталіна чи Пол-Пота? Тим більше, що між ними є не лише спільне, а й відмінне. Такі засоби належать не до наукових, а до художніх; вони можуть впливати емоційно, але нічого не дають для розуміння причинно-наслідкрвих залежностей. З іншого боку, при відносній недостатності знань про людину та суспільство аналогія між біологічним та соціальним в окремих випадках давала змогу не стільки вирішувати, скільки ставити ряд проблем, розв'язання яких стимулювало подальший розвиток соціологічного пізнан- 167
ня. Саме аналогія при всій її пізнавальній неефективності стала для Спенсера досить вдало використаним знаряддям для розкриття ролі соціальних інститутів у житті суспільства. Виходячи зі свого еволюційного вчення, зокрема «закону групування», Г. Спенсер показує, що на фазі надорга-нічної еволюції виникають і розвиваються спеціалізовані «соціальні органи», які він назвав «соціальними інститутами». Сукупність взаємодіючих інститутів утворює цілісну соціальну організацію — суспільство. Зростання чисельності населення вимагає поліпшення організації величезної людської маси, спеціалізації її діяльності, встановлення взаємодії різнорідних диференційованих елементів, які утворювали б соціальний організм. Це зумовлює появу різноманітних типів організації людей, спеціалізованих за видами діяльності, відмінними за формами, функціями і нормами, за допомогою яких кожна «диференційована» й «однорідна» організація регулює, контролює, заохочує чи примушує до відповідних форм взаємодії людей і груп. Ці особливі «органи», чи типи організацій Спенсер називає соціальними інститутами. Він досить детально їх розглядає, висловлює багато раціональних думок, але не дає чіткого й однозначного визначення соціального інституту. У сучасній соціологічній теорії соціальний інститут визначається як «сталі форми організації сумісної діяльності людей», як «форма закріплення і спосіб здійснення спеціалізованої діяльності по забезпеченню стабільного функціювання суспільних відносин», а також «спеціальні установи, системи норм, соціальних ролей, що забезпечують реалізацію функцій, необхідних для існування і розвитку соціальних спільностей чи суспільства в цілому». Спенсер у своїй соціологічній системі в тій чи іншій формі аналізує або ставить питання про функції і роль соціальних інститутів, які перегукуються із сучасним їх розумінням. Розвинений соціальний організм у процесі надорганіч-ної еволюції поступово виробляє систему органів, що забезпечують можливості взаємного пристосування, кооперації та взаємодопомоги між людьми, перетворювання несу-спільної за своєю внутрішньою природою людини в учасника кооперованої, спільної діяльності, в суб'єкт суспільних відносин. Інакше кажучи, соціальний інститут формується як система забезпечення всіх суспільних форм соціальної діяльності.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Органістична школа в соціології (Г. Спенсер, П. Ф. Лілієнфельд, О. І. Стронін, А. Шеффлє, А. Фулье, А. Еспінас, Р. Вормс та ін.)» з дисципліни «Історія соціології»
