Огюст Конт (1798—1857) "увійшов в історію науки як основоположник філософського позитивізму та соціології. Основні праці — «Курс позитивної філософії» (1899—1901) та «Дух позитивної філософії» (1910). В молоді роки був учнем і секретарем Сен-Сімона, але не сприйняв його вчення, хоча запозичив деякі ідеї. Контівська «позитивна філософія» — це своєрідна перехідна система між метафізикою XVIII ст. і методологією науки XIX ст. За формою його «позитивна філософія» близька до метафізики, а соціологія — до філософії історії, та за загальною-орієнтацією обидві відтворюють проблеми науки XIX ст. Вже самим терміном «позитивний» («позитивізм») О. Конт протиставляє свою філософію і соціологію старим («негативним») уявленням. Якщо проаналізувати значення поняття «позитивний» у системі менталітету французької філософської думки XVII—XVIII ст., то в конкретних контекстах поняття «позитивного» протиставляється «негативному» як антинауковому. Вже Монтеск'є, характеризуючи об'єктивний характер законів, підкреслює їх «позитивність». У Сен-Сімона це поняття однозначно пов'язане з науковим способом пізнання, що спирається на спостереження і точні дослідницькі методи. Є всі підстави вважати, що О. Конт, який добре знав творчий доробок Сен-Сімона, запозичив цей термін саме у нього. А якщо це й не так, то'достатньо провести своєрідний контент-аналіз.де одиницею його буде слово «позитивний» у різних комбінаціях-словосполученнях. «Позитивна» філософія, наука, соціологія протиставляються «негативній» (метафізиці, науці про природу та суспільство), над якою перші мають такі переваги, як точність, теоретична і практична ефективність, достовірність, конструктивність тощо. Інакше кажучи, поняття «позитивне» знання (пізнання) є строго наукове, на відміну від спекулятивного, метафізичного, абстрактного, аморфного, неконструктивного і т. д. Це важливо для розуміння системи О. Конта, тим більше що пізніше у зв'язку з її критикою поняття «позитивізм» набуло переважно негативного значення. Тому для 148
адекватного сприйняття вчення Конта необхідно розуміти даний термін у тому значенні, якого надавав йому автор. У О. Конта, як і у Сен-Сімона, виявляється чітка й однозначна орієнтація на природознавчі науки з їх конкретними •об'єктами та явищами (феноменами) і достовірними, точними методами. Ця природнича орієнтація чітко простежується в системі класифікації наук. Конт вводить так звану лінійну систему класифікації форм наукового знання. Він розміщує науки у відповідності з історією їх виникнення і розвитку і у зв'язку із залежністю одна від одної, коли знання попередньої науки є необхідною умовою для розвитку і знання наступної. Крім того, система класифікації наук Конта будується таким чином, що розташування наук одна за одною йде по мірі зменшення їх простоти й абстрактності: математика — астрономія — фізика — хімія — фізіологія (біологія) — соціальна фізика (соціологія). Математика як найбільш проста й абстрактна наука започатковує, а соціологія (соціальна фізика) як найскладніша й конкретна завершує систему класифікації наук. У цій системі О. Конт поєднує історичне та логічне в розвитку науки. Аналізуючи науки, Конт поділяє їх на дві категорії — теоретичні та конкретні. Теоретичні науки мають своїм предметом вивчення загальних законів, які поширюються на певні групи явищ і діють там. Ці науки — абстрактні і найбільш загальні. Так, загальна біологія (фізіологія за Контом)—це абстрактна наука, теоретична, а зоологія та біологія — конкретні науки, оскільки вони вивчають на специфічних об'єктах прояв загальних, біологічних закономірностей. Окремі — конкретні — науки застосовують матеріали загальної теорії для виявлення їх дії в конкретних сферах спеціального наукового знання у відповідності до своїх об'єктів, що становлять предмет конкретної науки. Вони — мовби прикладна галузь загальної теорії щодо конкретних історично визначених у просторі і часі існуючих предметів та об'єктів. Чим загальніше явище, тим простішим є його вивчення і тим скоріше науки, що його вивчають, стають «позитивними», тобто перетворюються в строго наукові теорії і, навпаки, окремі конкретні явища виявляються більш складними, що стає перешкодою на шляху їх вивчення, менш абстрактними науками (в контовській системі — класифікації). Ця залежність однієї науки від іншої зумовила пізню появу соціальної фізики — соціології. Соціологія теж 149
абстрактна наука, що не має прикладного характеру; вона одна з найскладніших у контовській системі, оскільки вивчає конкретний об'єкт — суспільство, людину, які є найбільш складними явищами. Сама соціологія, на думку О. Конта, набуває свого обгрунтування в біології (фізіології). Це показує, що О. Конт, по суті, зводив соціологію до суспільствознавства, яке в його час ще не було чітко спеціалізоване на галузі соціального знання, на окремі науки. Крім того, орієнтація соціології на біологію, як ми побачимо пізніше, відіграла дуже негативну роль у подальшому розвитку соціології, що стала на хибний шлях натуралізації соціального, хоча Конт неодноразово висловлював думку про відмінність між біологічним та соціальним і достатньо чітко виділив соціологію як самостійну науку про людину. Тривалий час О. Конт називав соціальну науку «соціальною фізикою». Але в 47-й лекції «Курсу позитивної філософії» він замінює попередній термін на «соціологію»-Це він робить неохоче і свідомо, щоб протиставити і термінологічно, і змістовно своє вчення про суспільство А. Кет-лє — статисту і демографу, який теж використав термін «соціальна фізика» в назві своєї праці «Про людину і розвиток її здібностей, або Досвід соціальної фізики». Поряд з терміном «соціологія» Конт вживає як синонімічні поняття «політична філософія» та «соціальна філософія». Конт не лише вводить новий термін, а й розробляє досить повну систему соціологічного знання, окреслює предмет, структуру, визначає пізнавальні засоби і можливості нової науки. Як і Сен-Сімон, він критикує спогля'дальність попередніх соціальних концепцій і виступає за необхідність створення «позитивної соціології» як науки, що спирається на дані спостереження, експерименту, порівняльного та історичного методів. Виходячи з досвіду природознавства, яке вивчало певні системи явищ, Конт за аналогією доходить висновку, що і соціальна фізика має вивчати суспільство як систему. Це означало, що в процесі досліджень необхідно розрізняти вивчення умов існування суспільства, явищ, пов'язаних із збереженням факторів суспільного порядку (соціальна статика), і закони еволюції, розвитку супільства та його зміни (соціальна динаміка). Таким чином, у системі соціології О. Конт виділяє два розділи — соціальну статику та соціальну динаміку..Ці поняття він запозичує з біології й уподібнює першу анатомії, а другу — фізіології. Подібно до того, як анатомія вивчає «організацію», основу — фізіологію — процеси життя організму, так і соці- 150
альна статика має чітко розмежовувати'Стосовно кожного політичного предмета основи існування суспільства, не ототожнюючись із соціальною динамікою, спрямованою на «вивчення законів його безперервного розвитку». Проблеми соціальної статики викладені в другій половині четвертого тому, а соціальної динаміки — в двох останніх томах «Курсу позитивної філософії». ; Соціальній статиці відповідає поняття «порядок» (вона вивчає будову суспільства, його структурні компоненти), тоді як соціальній динаміці — поняття «прогрес» (вона займається дослідженням процесу соціальної життєдіяльності, вивчає її «технологію» і наслідки того процесу, що відбуваються в соціальному організмі). Соціальна, статика аналізується Контом досить поверхово, її предметом є сталі «природні» умови існування соціальної системи, і вона виконує в структурі соціології Конта роль теорії рівноваги. Завданням соціальної статики є вивчення природного порядку (організації) людського суспільства, в якому між його різними сторонами і складовими частинами мусять існувати порядок, консенсус (узгодження), які забезпечують рівновагу, стабільність та гармонію між елементами системи. Тут Конт підходить до розуміння соціальних інститутів як особливих об'єктів дослідження в соціології. Він виділяє такі явища, як сім'я, власність, держава, релігія, мова, суспільний поділ праці, й розглядає їх як-взаємозв'язані між собою елементи системи, завдяки яким існує соціальний консенсус, причому багато уваги він приділяє сім'ї як найбільш стабільному елементу' суспільства. Суспільний поділ праці Конт теж розглядає як істотний фактор соціальної статики, оскільки завдяки йому відбувається внутрішня диференціація суспільства на різноманітні професійні групи та класи, а водночас це сприяє процесу кооперації людей, їх взаємодії між собою й утворює передумови для існування суспільства як організованої системи відносин між її елементами, без чого об'єднання людей було б «простою агломерацією». Поряд із сім'єю та державою як політичною організацією для забезпечення порядку й консенсусу з використанням примусу найбільше значення в суспільстві має релігія. Завдяки єдності чуттів і мові релігія здатна найефективніше забезпечувати консолідацію суспільства, і тому кожен уряд зацікавлений у ній як у додатковому засобі для підтримки власних наказів і розпоряджень. Конт показує, що ізольовані соціальні явища вивчати немає рації, лише їх взаємозв'язок і взаємодія — шлях до 151
пізнання соціальних явищ. Тому соціологія має вивчати соціальне життя в усіх формах його прояву та ваємодії різноманітних елементів. Соціальна динаміка відіграє в системі Конта роль теорії суспільного прогресу. За своїм змістом вона більше нагадує концепції філософії історії, ніж соціологічну теорію, і в соціологічній системі Конта посідає чільне місце. Головним завданням соціології є вивчення послідовності розвитку соціальних явищ, бо в постійності прогресу людства та вивченні його законів полягає основна мета соціальної динаміки. В дослідженні законів розвитку суспільства О. Конт використовує думку Кондорсе про можливість уявити «єдиний народ» (абстракцію), до якого можна було б теоретично, в абстракції, віднести всі послідовні зміни, що спостерігаються у різних народів. Часто О. Конта, і не без підстав, критикують за абстрактність аналізу. В цілому так воно і є. Але що стосується даного випадку, то в літературі, присвяченій аналізу творчого доробку соціолога, майже ніхта не звернув увагу на раціональну сторону цього підходу. Адже, по суті, О. Конт вводить у соціологію принцип ідеалізації. Не усвідомлюючи цього, він у соціальній динаміці розробляє ідеалізований абстрактний об'єкт. Інша справа, як і наскільки йому це вдалося зробити. Проте заради історичної справедливості, йому слід віддати належне за новації, оскільки в його соціології є те, за що ми цінуємо і віддаємо належне таким ученим-соціологам, як Г. Зімм'ель, Ф. Тьонніс, К. Маркс, М. Вебер та ін., які ввели ідеалізацію як спосіб логічного моделювання об'єктів у «чистому вигляді». Але ці вчені в ідеалізації виходили від емпіричних об'єктів, тоді як О. Конт, всупереч власному принципу спостереження, аналізував абстрактне суспільство й абстрактний закон стадій. В основу соціального прогресу Конт поклав принцип інтелектуального розвитку людства, який він відобразив у «великому основному законі трьох стадій» і вважав його своїм найбільшим відкриттям. У 1822 р. Сен-Сімон і Конт розробили «План наукових робіт, необхідних для реорганізації суспільства», в якому висловили спільну ідею про те, що в своєму розвиткові кожна наука проходить три стадії: теологічну, метафізичну і позитивну. Проте спільність висловленої ідеї не означає, що вона належить О. Конту. У Сен-Сімона «верховний закон» прогресу людського розуму виражений у «трьох фазисах», тоді як у Конта він же виступає як «великий основний закон трьох стадій».
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Соціологія Огюста Конта» з дисципліни «Історія соціології»
