Становлення суспільствознавства. Розвиток емпіричних, демографічних і статистичних досліджень XVII — початку XIX ст. (Р. Мальтус)
Філософія історії відобразила в собі певні суперечності тогочасної соціальної гносеології, яка, орієнтуючись на природничі науки, усвідомлювала необхідність спостереження і точного методу аналізу. Але, поєднавши історико-культурологічний матеріал із традиційно філософськими методами його аналізу, не досягла пізнавального ефекту. Причиною було тяжіння до філософії з її спекулятивними методами. Розвиток капіталізму, товарно-грошових відносин, потреби розширеного виробництва, торгівлі, інтереси держави зумовлювали попит на знання економічного і політичного характеру: про прибутки, робочу силу, народжуваність, смертність населення, джерела багатства і могутності держави тощо. 113
Потреби в різноманітній соціальній інформації примушували шукати шляхи і засоби її забезпечення, що стимулювало появу нових галузей соціального знання. І знову, як і в минулому, розвиток математичного знання створив можливості для появи нових напрямів у суспільствознавстві. У 1654 р. французький математик, фізик і філософ Блез Паскаль (1623—1662) висловив думку про можливість виграшу в азартній грі і зробив певні розрахунки. Це наштовхнуло деяких математиків на математичні пошуки розрахунків вірогідного прогнозу певної події. Швейцарський математик Якоб Бернуллі (1654—1705) в своїй праці «Мистецтво припущень» підійшов до відкриття так званого закону великих чисел і описав один з випадків його прояву. Це відкриття мало велике значення, в тому числі і для соціальної науки. Що ж таке закон великих чисел? У «Большой Советской Знциклопедии» (М., 1970. Т. 3. С. 540) зазначається, що цей закон в економічній науці і соціально-економічній статистиці характеризує прояв закономірностей масових соціально-економічних процесів. У якісно однорідних сукупностях, що складаються з випадкових одиничних явищ, закономірності можуть виявлятися лише на достатньо великому числі одиниць чи випадків. Такі закономірності можна виразити кількісно в формі середніх чисел, причому вони виражатимуть ці узагальнені характеристики тим точніше, чим більша кількість одиниць того чи іншого явища ними охоплюється. Відхилення окремих одиниць у той чи інший бік від характеристики загальної закономірності всього явища, які викликаються випадковими причинами, при досить великій кількості одиниць практично майже взаємопогашу-ються. Проілюструємо цей закон на прикладі, який наводить французький соціолог Фредерік Бон: з точки зору статистики людське суспільство можна порівняти з лантухом квасолі, в якому порівну насипано білих і чорних квасолин. Якщо відсипати ІООквасолин, то згідно з теорією ймовірностей, вони розподіляться 45 : 55. Практика теж покаже такий розподіл білих і чорних квасолин. Отже, дійсне співвідношення їх кількості в лантусі визначено з допустимою помилкою в 10 %. Якщо відсипати 10 000 бобів, то межа помилки скоротиться до 1 %, а якщо 100 000,— то процент помилки становитиме лише 0,1. Тобто, чим більша кількість одиниць цілісної сукупності відбирається, тим вища вірогідність точного описання характеристик сукупності на основі вивчення лише частини її одиниць. 114
В соціології, демографії, статистиці та інших науках цей закон використовується дуже часто, наприклад, при вивченні суспільної думки. У свій час Кондорсе у праці «Спроба застосування математичного методу для одержання вірогідного результату рішень, які приймаються більшістю голосів» висловив думку про можливість прогнозування результатів виборів і передбачення певних соціальних процесів. Е. Ноель наводить цікавий приклад з книги відомої письменниці мадам де Сталь (1766—1817), яка була знайома з припущеннями Кондорсе про можливість прогнозування соціальних явищ і в своїй праці «Про літературу» писала про можливість зіставлення таблиць, що засновуються на статистичних висновках і містять відповіді на всі питання політичного характеру. Розвиток статистики і теорії ймовірностей, на її думку, дає можливість визначати і передбачати поведінку людей. Буквально повторюючи зміст закону великих чисел, підкреслювала, що чим більша досліджувана маса людей, тим точніший розрахунок. Це надзвичайно цікаві і повчальні факти, що свідчать про те, як науковий потенціал однієї науки плідно впливає на розвиток інших, стимулює нові наукові пошуки і як одночасно з різних сторін наукове пізнання приходить до тієї самої ідеї. Про це мова йтиме нижче. Істотним кроком уперед у розвитку пізнання суспільства та його закономірностей був поступ в економічних знаннях. У XVII ст. з'являється нова наука, названа класичною політичною економією. Економічна наука в середні віки розвивалася в лоні так званої камералістики, що являла собою суміш різноманітних елементів знання — економічних, агрономічних, географічних, гірничої справи, сільського господарства, лісівництва і навіть мистецтва ведення домашнього господарства. Але головним завданням камералістики було навчання управлінню великими феодальними маєтками. З камералістики поступово виникає політична економія, попередником якої став меркантилізм. Меркантилізм — це економічна політика, пов'язана з концепціями накопичення грошового балансу країни та концентрації грошової маси державою, що, на думку теоретиків меркантилізму, забезпечує багатство й економічну та політичну могутність. Інші теоретики пізніше проголошували принцип забезпечення активного торгового балансу країни за рахунок того, щоб купити в одній країні дешевше, а продати в іншій дорожче. Одним з перших представників класичної політичної економії, хто показав, що не грошова політика, а виробництво 115
€ основою економічної і політичної могутності держави, був англійський учений Уільям Петті (1623—1687), якого К- Маркс назвав «батьком політичної економії і в певній мірі винахідником статистики». У праці «Політична арифметика» (1683) він вбачає джерело багатства не в грошовому обігу, а в виробництві. Аналізуючи суспільний поділ праці, У. Петті розглядає цей процес як продуктивну силу, оскільки через спеціалізацію досягається вища ефективність у виробництві споживних вартостей — товарів. У. Петті, Адам Сміт (1723—1790), Давід Рікардо (1772— 1823) започаткували основи теорії трудової вартості, розкрили деякі закони капіталістичного виробництва, показали, що вартість товару створюється працею виробника. Це було нове слово в науці про суспільство та його економіку. Ідея закономірності в сфері соціального буття перетворювалася з гіпотези в об'єктивний факт. У цьому був внесок і політичної економії. Про соціальний ефект нового вчення опосередковано засвідчує О. С. Пушкін: описуючи свого героя, він зазначав, що поряд із зовнішнім лоском в арсеналі своїх великосвітських принад той мав і ту, що «читав Ада-ма Сміта і був глибокий економ». Де ж тут встояти світським красуням? Наука піднімалася на новий щабель свого розвитку. Відбувається все тісніше поєднання емпіричного і теоретичного рівнів знання, яке дедалі глибше проникає в сутність досліджуваних явищ. Поряд із суто економічними процесами, предметна сфера яких відносно чітко визначилася з появою політичної економії, в ряді країн Західної Європи інтенсивно вивчаються демографічні процеси. Вперше в історії науки поряд з економічними закономірностями виявляються емпіричні соціальні закономірності. Наука досліджує масові соціальні факти, між якими математично точно констатуються постійні взаємозалежності і зв'язки. На новому етапі розвитку соціального пізнання математика знаходить широке прикладне застосування в сфері соціальних досліджень, які стали основою формування таких нових галузей соціального знання, як демографія та соціальна статистика. У 1662 р. англійський комерсант Джон Граунт у праці «Спостереження над. записами померлих» на основі аналізу записів померлих громадян міста Лондона встановлює закономірність співвідношення новонароджених і померлих. Д. Граунт показав, що на основі кількості померлого населення можна встановити чисельність живих. 116
Відомий вже Уільям Петті далі розвивав пошуки Д. Гра-унта. На основі вивчення відповідних статистичних і демографічних матеріалів він установив середню тривалість життя англійців (70—80 років). Петті належить перша спроба визначити темпи зростання населення міста Лондона і намагання передбачити термін, коли чисельність його населення подвоїться. З творчістю У. Петті та Д. Граунта багато вчених пов'язують виникнення соціальної статистики та демографії. Емпіричні дослідження й обслідування Д. Граунта й У. Петті започаткували англійську школу в розвитку статистичних і демографічних досліджень, яка була названа «школою політичних арифметиків». Відповідні дослідження розвивались і в Німеччині. Най-відомішими дослідниками були й. П. Зюссмільх та Г. Ахен-валь. ■ Вперше поняття «статистика» зустрічається в лекціях німецького вченого Германа Конрінга (1606—1682) «Соїіе-£іит РоІШсаІ зіаіізіісшп», в яких розглядаються проблеми державного права, матеріали про склад населення, економічні ресурси держави тощо. У 1749 р. німецький учений Готфрід Ахенваль (1749— 1772) обґрунтовує предмет статистики і вводить це поняття до широкого вжитку. (Поняття «статистика» походить від пізньолатинського терміна «зіаіиз»,— держава та італійського «зхаіізіа» — державний муж, діяч). Цим терміном він позначав ту частину політики, яка полягає в практичному ознайомленні з усіїма політичними устроями сучасних держав. Визначаючи в своїй праці «Нариси новітнього державознавства передових європейських держав та республік» головні завдання і цілі статистики, він окреслив коло її проблем, звівши їх фактично до державознавства. Цей напрям — державознавство — одержав назву «описової школи статистики». З нею пов'язали свою діяльність Г. Кон-рінг, М. Шмейцель, А. Шлецер та ін. Особливо яскравою фігурою в статистичних дослідженнях демографічних процесів є армійський священик Йоганн Петер Зюссмільх (1707—1769). У 1741 р. виходить в світ перше видання його праці «Роздуми про божественний порядок у змінах людського роду на підставі народжень, смерті та розмноження людей». На основі аналізу та систематизації-масового емпіричного матеріалу він відкриває закономірності у співвідношенні новонароджених дітей чоловічої та жіночої статі, співвідношенні чоловіків та жінок у шлюбному віці, в постійності числа смертності як загальної, так і за віком, у тому числі і внаслідок вбивства та са- 117
могубства. Зюссмільх констатує наявність постійної більшості новонароджених над померлими. Математично обчисливши ряд матеріалів і провівши їх систематизацію за групами, Зюссмільх відзначає можливість впливу зовнішніх умов на зміну «порядку» (закономірності) . Так, на основі відповідних даних він виявляє, що в середньому в місті помирає одна людина з 25—32 осіб, тоді як у селі — одна з 40—45 осіб. Свої таблиці він називає «Про дивовижний порядок смертей залежно від віку» й ілюструє їх відповідним статистичним матеріалом. Як глибоковіруюча людина Зюссмільх гадав, що відкриті ним закономірності в перевазі народжень над смертністю суть божественні закони, дані Всевишнім у його заповіді Адаму та Єві — «плодітесь і розмножуйтесь, і наповнюйте землю і володійте нею» (Буття, гл. 1, вірш 28). У другому виданні своєї праці (1761) автор виступає за звільнення селян від кріпосників-феодалів, закликає да знищення панщини, за розвиток господарства без особистої залежності виробника від господаря, оскільки всі ці фактори порушують «божественний порядок» і істотно впливають на зростання смертності населення. И. П. Зюссмільх різко критикує війни, засуджує надмірну розкіш, протестує проти злиденності, вбачаючи в них соціально негативні процеси, що гальмують зростання народонаселення. Він був переконаний, що за випадковими явищами соціальної дійсності, при умові, коли «ми будемо здатні вдивитись і тут в усі дрібні явища з обставинами, що їх супроводжують, то ми можемо плекати надію, що будемо спроможні одержати правильні уявлення про сферу моральних явищ і відкрити взаємну залежність між ними». Це було чітке розуміння соціального прогнозування. В Російській імперії початку XVIII ст. економічні, політичні та суто військові потреби зумовили проведення перших переписів населення. 12 лютого 1710 р. Петро І поставив вимогу провести перепис людей, селянських дворів і дворових людей для забезпечення подушного збору та рекрутських повинностей. За відмову загрожувала смертна кара. Проте перший перепис завершився невдачею. За цим переписом стояла потреба в здійсненні реформ, пов'язаних із введенням губернського управління, організації губернського господарства, реорганізації армії, вдосконаленні системи обліку прибутків та витрат і т. п. Перепис вперше охоплював нижчі верстви службового люду. Уряд сподівався, що перепис дасть значне збільшення дворів, але насправді в деяких регіонах, наприклад у Санкт-Петербурзькій, Смоленській, Архангельській та інших гу- 118
берніях, виявилося багато «пустот» — кількість дворів зменшилася настільки, що існуючі були нездатні компенсувати попередні суми поборів. Серед причин такого занепаду в описах зазначали «солдатські набори», «хліба великого недороду», «пожежні розорення» та ін. «Вікно в Європу» дорого обходилося народам Росії. Правда, також виявилося, що поряд з «пустотою правдивою» є «пустота неправдива» завдяки утаюванню справжньої кількості дворів. І це при тому, що за подання неправильної інформації загрожувала смертна кара. Перепис не виправдав сподівань. У 1724 р. Петро І замінює подвірний податок подушним. Ним оподатковуються чоловіки всіх податних верств населення імперії (селяни, купці, посадські люди, ямщики, боби-лііт. д.). Невдача перепису 1710 р. не зупинила царя. Через вісім років він знову повертається до свого задуму. Бажаючи зберегти регулярну армію, 26 листопада 1718 р. він видає указ «взяти казання у всіх, дати на рік строку, щоб правдиві принесли, оголосивши їм про те, що коли хто щось утаїть, то віддано буде тому, хто заявить про це; розписати, на скільки душ солдат рядовий з долею на нього роти і полкового штабу, поклавши середній оклад» '. Дворянство повинне було утримувати армію, розквартировану в маєтках. У 1718—1719 рр. розпочався подушний перепис чоловічого населення, так звана «ревізія», перші результати якої стали надходити в кінці 1719 р. Записи велися на основі усних повідомлень («сказьіва-ний»), звідки походить термін «ревізькі сказки», а записані в «сказки» йменувалися «ревізькими душами». У ревізькій сказці занотовувалися стать, вік, національність, соціальний та сімейний стан ревізьких душ та ін. В «сказки» записувалися селяни, робітні, посадські та ясашні люди, бурлаки, ямщики та ін. «Ревізька душа» була одиницею обліку чоловічого населення Російської імперії. Це поняття ввійшло в обіг у 1724 р., коли проводився перший перепис і замість подвірного обкладання була введена подушна подать. Кожна «ревізька душа» вважалася наявною до наступної ревізії навіть у випадку її смерті. Звідси — «мертві душі», на яких побудував свій сюжет автор однойменного твору М. В. Гоголь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Становлення суспільствознавства. Розвиток емпіричних, демографічних і статистичних досліджень XVII — початку XIX ст. (Р. Мальтус)» з дисципліни «Історія соціології»
