Емпіричні обслідування. Переписи на Русі. Козацькі реєстри в. Україні
Найбільш цікаві досягнення в період феодалізму пов'язані з епохою пізнього середньовіччя, коли в ряді європейських країн починають формуватись елементи капіталістичних відносин, заснованих на товарному виробництві. У цей час зрідка практикувалися переписи населення, один з яких було проведено в 1338 р. у Венеції. Проте вони ■ мали вузькообмежений утилітарний характер. Пожвавлення соціального пізнання з розвитком капіталістичних елементів характерно для регіонів, у яких формуються елементи нових економічних відносин. Товарне виробництво, торговельні відносини між країнами породжували потребу в точних розрахунках, змушували аналізувати соціальні явища в умовах первинного накопичення капіталу з точки зору їх економічної доцільності. Відомий випадок такого економічного розрахунку мав місце в 1421 р. в Італії. Венеція планувала створити союз з Флоренцією для того, щоб вести війну проти Ломбардії. Член Венеціансько'!' ради дож — дон Моченіго виступив проти такого союзу. Оперуючи економічними даними, він довів недоцільність війни проти Ломбардії, яка щороку купувала у Венеції велику кількість товарів. Тому війна виробника проти споживача негативно відбилася б на прибутках Венеції. Аргументи дожа були настільки переконливими, що війну не оголосили. В Іспанії в 1575 р. чи не вперше в Європі епохи середньб-віччя використовувався питальник з 57 питань для вивчення соціально-економічннх явищ. Питальник розсилався на місця, і на основі результатів опитування для короля Філіпа II був складений багатотомний статистичний збірник. Емпіричні обслідування, як уже зазначалося, не типові для доби феодалізму, а ті, що мали місце, .нічого принципово нового не внесли в державну та пізнавальну практику у 71
порівнянні з аналогічними обслідуваннями в Стародавній Греції та Римі. Переписи на Русі. Розвиток феодалізму у східних слов'ян пов'язаний з існуванням великої і могутньої держави — Київської Русі. Об'єднання східнослов'янських племен відбулося в IX ст. навколо політичного і культурно-економічного центру, яким став Київ і Середнє Придніпров'я. У цих пле-'мен, які сформувалися в давньоруську народність, державність розпочинається з Київської Русі. Ранньофеодальну державу очолював київський князь. Князь, його дружина та численна адміністрація існували за рахунок «полюддя» — данини та складної системи господарства і податей. Вільні общинники-землероби та закріпачена частина сільських виробників, що залежали від феодала, теж утримували державний апарат. Соціальна й економічна нерівність людей дуже чітко відображена в одному з найдавніших документів Київської Русі:— «Правді Роській» (руській) —збірці законів, написаних приблизно в XI ст., де за однаковий злочин різним категоріям населення визначалася неоднакова кара і розміри штрафів. У 1132 р. Київська Русь розпалась, а назву «Русь», «Руська земля», що пішла від першопочаткового значення — Київська Русь, почали використовувати не лише для східних слов'янських племен, а й для північно-східних територій — Ростово-Суздальського, Новгородського та інших князівств. У середині XIV ст. утворюється Московське велике князівство, яке поступово приєднує до себе сусідські землі, в тому числі й Новгород, знищивши елементи демократичного правління Новгородської феодальної республіки. З розпадом Київської Русі формуються російська, українська, білоруська народності та їх власні державності. Татаро-монгольська навала загальмувала природний історичний процес розвитку економіки та державності трьох народів, які ще зберігали стару назву — Русь. На Русі перший перепис населення був проведений за часів татаро-монгольського паЧіування в 1257 р., а за часів князювання Новгородського великого князя Василя Ярославовича (1272—1276) «чиновники монгольські зробили другий загальний перепис людям в усіх російських областях для сплати данини, і народ, вже почавши звикати до рабства, зносив терпеливо своє зневаження». У російських князівствах державна влада також почала . здійснювати майнові переписи, в які згодом включались і дані про податне населення. Ця система переписів і обліку населення дістала назву «сошне письмо» та «писцеві книги». 75
На Русі з XIII ст. збирання податків визначалося «сохою». Соха — умовна одиниця оподаткування, з якої збирався податок, так зване посошне. Спочатку соха визначалася кількістю одиниць робочої сили (у ХНІ—XV ст. одна соха складалася з двох-трьох працюючих селян). Для інших податних суб'єктів при збиранні податей до сохи прирівнювалися кузня, невід, лавка, кожум'яцький чан та ін. У різних регіонах були свої умовні одиниці оподаткування. Наприклад, у Новгородських землях наприкінці XV ст. одиницею поземельного оподаткування була «обжа». Подать в одну обжу платив селянин, що мав одного коня або в середньому 15 десятин землі. Щоправда, кількість десятин, що складали обжу, визначалася залежно від родючості землі, наявності угідь і т. д. У цей час новгородська соха була еквівалентною трьом обжам, а московська соха рівнялася десяти новгородським. Із середини XVI ст. в Московії сохи були замінені на «велику соху», що складалася з відповідної кількості четвертей землі, а на посадах — з певної кількості дворів. Опис земельних угідь проводився на основі так званого «сошного письма», де матеріали опису переводилися в сохи, на основі чого визначалися розміри податку. «Сошне письмо» (перепис) здійснювалося комісіями з Москви на чолі з уповноваженим писцем і його помічниками — піддячими. Перепис включав опис населеного пункту, уїзду чи волості, платників податей та кількості оброблюваних ними земель із визначенням прибутків і витрат. Ці дані заносилися в «писцеві книги», що складалися на основі результатів діяльності комісій переписувачів і були узагальнюючими документами з проведених описів. На цій підставі визначалася податкова політика держави. Найдавніші «писцеві книги» XV ст. збереглися по Новгородському регіону, а останні з них, які залишилися незавершеними, були складені в 1684—1685 рр. «Писцеві книги» поділяються на «чорнові» («черньї») — що складалися на місці опису, та «білові» («бельї») — відредаговані, остаточні. Писцеві книги та сошне переслідували не лише економічні цілі. З розвитком держави та її потреб, пов'язаних з наборами в військо, будівельними і дорожними роботами тощо, залежно від сохи здійснювалась і так звана «посошна служба», суб'єкти якої називалися «посошними людьми». Спочатку до них зараховувалися рекрути, які поповнювали військо або використовувалися на фортифікаційних роботах, обслуговуванні армії, особливо артилерії. Вони склада- 76
ли «посошну рать». Пізніше «посошні люди» і в мирний час почали залучатися до будівельних, дорожних та інших робіт. З подальшим розвитком виробничої та господарчої діяльності, її спеціалізацією, поширенням промислів, пожвавленням торгівлі й обміну в 1679 р. посошне замінюється подвірним оподаткуванням. До книг почали вносити всіх, хто мав власний двір і господарство незалежно від їх розміру. У зв'язку з цим виникає повніша й досконаліша форма реєстрації населення, яка започаткувала так звані «переписні книги». Ці документи містили значно більшу кількість да-них^про населення. «Переписні книги» фіксували насамперед «тяглове населення» — осіб, що платили податки. Крім того, час від часу в окремих районах почали проводитися локалізовані переписи, якими охоплювались окремі категорії населення. Загальні (валові) переписи «тяглового» населення були проведені в 1646—1648, 1676—1678, 1710 і 1716 роках. З 1646 р. на основі переписних книг почалося закріплення селян за власниками та введення нових податків. У XVII ст. при описові тяглового двора в переписну книгу заносилось усе населення чоловічої статі, а з XVIII ст.— й жіноче. Тут є дані про вік, родинні стосунки, фіксуються втікачі тощо. Останній перепис з метою оподаткування здійснено в 1678 р. З 1679 р. і до першої «ревізії» в Росії переписні книги були єдиним документом подвірного оподаткування. На їх основі здійснювалися натуральні та грошові побори, набиралися ратники, забезпечувався гужовий транспорт, поставлялися майстри та інші робітні люди. Після 1679 р. на території Росії більше ЗО років не проводилися переписи, і в державних документах за цей час зазначалася та сама кількість дворів і населення. У 1710 р. при Петрі І була здійснена спроба перепису, дворів у дещо модифікованій формі, але вона закінчилася невдачею. На зміну попереднім формам державного обліку в Росії прийшли «ревізькі переписи», про що йтиметься далі. Козацькі реєстри в Україні (XVI—XVII ст.). В Україні переписи населення пов'язані з історією козацтва. Одна з перших згадок про українських козаків міститься в грамоті великого князя литовського Олександра від 1499 р. у зв'язку з необхідністю збирання податків: «Которі козаки з верху Дніпра і з інших сторон ходять водою на низ, до Черкас і далі, а що там здобудуть, з того воєводі десяте мають давати». У 1552 р. в м. Черкаси проходить ревізія, в результаті якої до списку занесено прихожих козаків кількістю «о полтретьяста» (близько 250 чоловік). 77
У 1541 р. король польський і великий князь литовський Сигізмунд послав свого уповноваженого переписати київських, канівських та черкаських козаків, але ця спроба виявилася марною. В 1570 р. наступник Сигізмунда — король польський і великий князь литовський Сигізмунд II Август включив до реєстру загін козаків у 300 чоловік. Цей реєстр по суті започаткував формування особливої соціальної верстви, що мала певні привілеї та пільги й утримувалася за рахунок казни. Згідно з королівським універсалом було створено військо реєстрових козаків для охорони південних і східних кордонів королівства. Між істориками немає єдиної думки відносно точної дати виникнення реєстрового козацтва. Проте всі визнають велике значення реформи польського короля Стефана Ба-торія (десь з 1576 до 1583 р.), яка надала реєстровому козацтву соціальний статус вільного стану. Українські козаки розділялися відтоді на городових («реєстрових») та низових — запорозьких. Згідно з грамотою (універсалом) С. Баторія до реєстрового списку було внесено 6000 козаків — представників вільного стану. Вони утворили шість полків: Білоцерківський, Канівський, Кбрсунський, Переяславський, Черкаський та Чигиринський. Полк мав земельну власність. Місто Терех-темирів разом із землею, монастирем та шпиталем передавалося козакам як їх центр, а в Батурині вони мали власний судовий трибунал. М. С. Грушевський дещо інакше описує деталі цих подій і також зазначає, що з цього часу козацтво являє собою соціальний стан, до якого під впливом наданих короною привілеїв зараховують себе інші соціальні елементи, і козацтво починає швидко зростати, збільшившись до десятків тисяч за рахунок нереєстрованого козацтва. Під тиском цієї великої маси козаків, що не потрапили до реєстру, польський уряд час від часу змушений був збільшувати кількість реєстрового козацтва. Вже в 30-х роках XVII ст. вона становила від шести до восьми тисяч. Королівська корона намагалася таким чином поставити собі на службу частину козацтва, зробити його вірними короні і використовувати як силу, що протистоїть туркам і татарам на південних і східних кордонах, а також у боротьбі проти решти козацької вольниці, що не ввійшла до реєстру і своїми вторгненнями в турецькі володіння підтримувала напружені відносини між Річчю Посполитою та Туреччиною і Кримом.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Емпіричні обслідування. Переписи на Русі. Козацькі реєстри в. Україні» з дисципліни «Історія соціології»
