Розпад античного суспільства в Європі і формування нової системи суспільних відносин, нового світосприйняття і способу життя являють собою унікальний процес з точки зору як розуміння його внутрішніх рушійних механізмів, так і логіки розвитку соціального пізнання. Справа в тому, що самҐперехід від рабовласницького до феодального ладу, який, здавалося б, давно пояснений філософією діалектичного та історичного матеріалізму, ставить ряд проблем, що не вкладаються в межі традиційної схеми спадкоємності розвитку матеріальної і духовної культури між попередньою і наступною історичною епохою./ Здеідеологізоване застосування Марксового принципу матеріалістичного розуміння історії, викладене у відомій «Передмові «До критики політичної економії», щодо механізмів переходу до феодального суспільства виявляє ряд суперечностей між схемою К. Маркса і об'єктивною логікою переходу від рабовласницької до феодальної формації. Так/на цьому переході не нові продуктивні сили, а традиційні для рабовласництва виробничі відносини були провідним елементом. Продуктивні сили розвинутого родового і рабовласницького суспільства, з одного боку, і феодального — з іншого, в своїй основі базувалися на однотипних знаряддях праці і технології виробництва в землеробстві, скотарстві, ремеслі, будівництві та ін. Про якийсь «якісний стрибок» у їхньому розвиткові тут можна говорити лише з великим перебільшенням, оскільки ніяких технічних чи технологічних революцій у ті часи не відбувалось. ( Історичні дослідження свідчать, що більш динамічним елементом були не продуктивні сили, а, навпаки, виробничі відносини, які змінювали свої історичні форми за тих самих засобів виробництва. Так, патріархальне рабство іс- 57
нує за часів родового устрою, «нові» відносини феодального типу впродовж століть існували в рабовласницькому суспільстві як законодавчо визнаний інститут (спартанські ілоти, фесалійські пенести, крітські клароти, які на відміну від рабів володіли засобами обробки землі, вели своє господарство, землевласник не мав права продати чи вбити їх, бо вони були власністю держави і платили їй натуральний оброк-чинш). Система колонату — типова форма виробничих "відносин між землевласниками і колонами-орендаторами земельних ділянок-парцелл — існувала в Римській імперії з II ст. до н. є. по V ст. н. є. Колон був особисто незалежною від землевласника особою, вільним громадянином, який теж міг використовувати рабську працю, і лише з II ст. н. є. відбувається його закріпачення. Ф. Енгельс розглядав колонів як «попередників середньовічних кріпаків», хоча кріпацтво — це крок назад у порівнянні із становищем колона в Римській імперії. Не коло-нат передував кріпацтву, а, навпаки, його криза зумовила появу кріпацтва. Це — типовий економічний уклад рабовласницького устрою, який співіснував з іншими, і саме вони, а не рабська праця становили економічну основу рабовласницької держави. Про це вже давно дискутували радянські історики. Основні види виробництва і їх суб'єк-ти-виробники — вільні громадяни — використовували рабів, і тому описувати класичну рабовласницьку державу як засновану на рабській праці означає відхід від історичних реалій. Таким чином, можна констатувати, що в системі продуктивних сил — засобів виробництва і виробників — не сталося якісних зрушень у їх розвиткові так само, як і не виникла система нових виробничих відносин на етапі феодалізму як заперечення старих рабовласницьких, які нібито були гальмом на шляху прогресу. Можна припустити, що причинами переходу від рабовласницького ладу до феодального були не стільки економічні детермінанти, не розвиток економіки, які і там і там майже однакові (переважно натуральне виробництво, схожі техніка і технологія), а подальші зміни, пов'язані з кризою політичної системи (Римської імперії), її ідеологій/ Те саме можна сказати і про «епохи соціальних революцій», які виникають як наслідок суперечностей між новими продуктивними силами і старими виробничими відносинами, що перетворюються в пута для продуктивних сил. Оскільки марксизм-ленінізм однозначно твердить, що основним питанням соціальної революції є питання про державну владу і перехід її до нового класу — носія нових 58
виробничих відносин, виникає інша проблема: хто уособлює цей клас, або які конкретні революції в історії привели до приходу феодалів шляхом насильницького захоплення влади? При всьому бажанні і багатстві історичних матеріалів важко знайти наявність усіх ознак революційної ситуації, «соціальну революцію» при переході від античності до середньовіччя, тим паче що цей процес відбувається в більшості народів без класичних рабовласницьких відносин, а в тій же Римській імперії це був тривалий еволюційний процес, що починався з кризи імперії і тривав з III до V ст. н. є. Та й панівна державна ідеологія християнства перейшла у феодальне суспільство від імперського рабовласницького Риму. Подібна ситуація виникає і при аналізі переходу від первісного суспільства до рабовласницького, де проблеми діалектики продуктивних сил і виробничих відносин та соціальної революції ставлять більше питань, ніж дають відповідей, особливо у зв'язку із захопленням державної влади за умови, коли держави зовсім не існувало і вона перебувала в ембріональному стані формування. Пізніші спроби доповнення марксизму-ленінізму тим, що перехід від первісного суспільства до рабовласницького і від нього до феодального були революціями, але не політичними революціями, суперечить духу вчення про соціальну революцію. Якщо ж розглядати появу цих формацій в еволюційному плані через так звану «вузлову лінію мір» як єдності безперервності і перервності («вузлів») завдяки переходові кількості в якість, тоді залишається під знаком запитання, що таке кількість і що таке якість в історичному процесі і що таке революція і соціальна революція стосовно реальної історії? Викладене вище не слід розуміти як абсолютне ігнорування марксизму. Справді, в цьому вченні, як і в інших теоріях, є свої досягнення, зокрема про значення матеріально-виробничих факторів в історії. Проте спрямованість його на насильницькі засоби захоплення державної влади, абсолютизація суто економічного і перетворення духовного в другорядне, похідне, припасування дійсності під схему і перетворення в догму в умовах держави диктатури пролетаріату, протиставлення іншим теоріям як «єдиного вірного» зумовлює необхідність його критичного розгляду з тих проблем, які вважалися вирішеними марксизмом. Саме до них і належить проблема розуміння переходу від одного типухуспільства до іншого.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Зміна світоглядної парадигми» з дисципліни «Історія соціології»
