У ринковій економіці розподіл національного доходу відбувається в процесі функціонування ринків різних факторів виробництва, зокрема основних: праці і капіталу, а рівень доходів визначається продуктивністю цих факторів. Але факторні доходи, що утворюються в результаті дії ринкових сил, коригуються дією суспільних сил, це, головним чином, профспілки, а також вплив державного сектору завдяки сплаті податків і надання соціальних трансферів. Разом із тим, саме факторні доходи формують додану вартість на етапі виробництва. Згідно з традиційним підходом ефективність економіки у цілому ототожнюється із темпами економічного зростання на довгострокових часових інтервалах, при цьому питання розподілу і 48
1.4. Суперечності розподілу факторних доходів
перерозподілу ВВП між факторами, кількісним виміром якого є майнове розшарування і поляризація, залишаються поза увагою. Науково обґрунтована, з точки зору умов і цілей економічного зростання, система економічних оцінок є необхідною умовою оптимального використання виробничих ресурсів, раціонального вибору варіантів економічної політики на макрорівні і господарських ринків на мікрорівні [74, c. 107-109]. Диспропорції у розподілі доходів між факторами, недооцінка одного з них призводять до розбалансування економічної системи, завищеність вартості капіталу створює економічні стимули для інвестицій, підриваючи стимули до праці і навпаки. За умов занижених оцінок фактора праці завищуються оцінки такого фактора, як капітал (високий рівень процентної ставки). Проведений у попередніх параграфах аналіз показав, що заниженість вартості робочої сили і завищеність вартості капіталу (проценту) є кількісним проявом недоліків інституціональної системи України, зокрема, слабкості ринкових механізмів. Наслідком неадекватної оцінки факторів виробництва стає складність реалізації загальноекономічної стратегії ("випереджаючого" розвитку) на практиці. Одним із основних аспектів інституціонального механізму регулювання процесу суспільного відтворення є економічні оцінки, з одного боку, результатів суспільного виробництва (продукції, послуг), а з іншого - основних факторів і ресурсів виробництва: це ціни на продукцію, послуги, матеріальні ресурси виробництва та споживання, елементи основних й оборотних фондів; зарплата як ціна такого фактора виробництва, як робоча сила; ціна землі і рента як форми економічної оцінки землі та ефективності її використання; процентна ставка як ціна користування коштами; валютний курс як ціна іноземної валюти тощо. Економічні оцінки результатів і ресурсів (їх витрат) у ринковій економіці визначаються на відповідних ринках у результаті співвідношення попиту та пропозиції. Крім того, на них великою мірою впливають регулятори грошового обігу, тобто знецінення, або, навпаки, зміцнення національної грошової одиниці, зокрема, її знецінення в результаті інфляції або девальвації. Розподіл факторних доходів здійснюється між найманими працівниками (заробітна плата), власниками капіталу (прибуток) і державою (податки). Держава як інститут виступає у даному 49
Розділ І. Формування сучасного інституціонального середовища в економіці
трикутнику посередником, оскільки кінцевими отримувачами вилучених податків є знов-таки наймані працівники і власники капіталу. Але таке посередництво може значно змінювати первинні доходи від праці і капіталу на етапі створення ВВП. Тому, розглядаючи питання встановлення справедливих економічних оцінок факторів виробництва з позицій інституціоналізму, не можна ігнорувати, по-перше, роль держави як суб’єкта цього процесу, по-друге, конкретно історичні характеристики інституту даної держави. При встановленні таких оцінок існує не двополюсна суперечність інтересів – між максимізацією приватних доходів від капіталу і максимізацією добробуту найманих працівників, а триполюсна – максимізація приватних доходів; максимізація добробуту та максимізація державних доходів і видатків. Можна погодитися з думкою американських економістів Дж. Бюкенена та Г. Бренана, які стверджують, що саме податкова система за певних умов може використовуватися бюрократією як інструмент максимізації власної вигоди [6]. Дж. Бюкенен стверджує, що за певних обставин уряд максимально використовуватиме весь наявний потенціал оподаткування з метою максимізації бюджетних надходжень. Як вважає німецький економіст Ш. Бланкарт, "чим більший бюджет, тим більше влади в уряду розпоряджатися державними ресурсами, що, у свою чергу, розширює можливості для досягнення як власної вигоди, так і вигоди своєї клієнтури" [44, c. 234]. Суперечність інтересів приватного сектору та держави полягає у намаганні останньої вилучити якомога більшу частку приватних доходів у вигляді податків з метою подальшого дискретного (на власний розсуд) використання вилучених ресурсів. Це, у свою чергу, впливає на обмеження можливостей приватного сектору щодо сплати справедливої винагороди найманим працівникам. Відтак розвиток інституту держави за етатистськими принципами (тези про "дієздатну державу", "сильний уряд", "національні інтереси") на практиці можуть бути лише ширмою, за якою приховується намагання закріпити економічну владу номенклатури, що є притаманним трансформаційними країнам зі слабкими демократичними інститутами. Відступ від демократичних засад формування влади призводить до значних диспропорцій у розподілі доходів між 50
1.4. Суперечності розподілу факторних доходів
працею і капіталом. Суперечність інтересів населення і уряду зумовлюється намаганнями останнього максимальною мірою скоротити видатки соціального характеру з метою подальшого дискретного використання у власних інтересах "зекономлених" ресурсів. За умов зростання реальних доходів (реального ВВП) інституціональною основою справедливого розподілу доходів між факторами виробництва має стати посилення суспільного контролю за державними видатками. В Україні збереження диспропорцій у розподілі факторних доходів між працею і капіталом забезпечувалось як опосередковано (через підтримання на нижчому за прожитковий мінімум рівні мінімальної заробітної плати), так і прямо (шляхом законодавчо закріплених можливостей для маніпуляцій з бюджетними коштами і спрямування значної частини доходів бюджету на фінансування "інших" витрат. Протягом 2001-2004 рр. ігнорування сутності інституту мінімальної заробітної плати (як способу забезпечення відтворення вартості робочої сили), прожиткового мінімуму з одночасним розгортанням "потрібних" суспільству цільових програм і капітального будівництва призводило до недооцінки вартості фактора праці і заниження ціни суспільних послуг (освіти, охорони здоров’я, безпеки) в цілому. Зокрема, в 2004 р. [90] загальна сума видатків зведеного бюджету України зросла на 25,9 млрд грн (або 34,3 %), у тому числі витрати на оплату праці і соціальні трансферти - на 13 млрд грн (або на 35 %), інші обґрунтовані витрати (нарахування на зарплату, придбання медикаментів, забезпечення продуктами харчування, виплату процентів) зросли на 1,1 млрд грн. Решта приросту видатків - 11,7 млрд грн (37 було використані на "інші цілі", що дорівнює сумі соціальних трансфертів за попередній (2003) рік (рис. 1.1). За умов відсутності контролю суспільства за державними витратами, вторинний розподіл ВВП через державний бюджет, здійснювався непрозоро. При найнижчих серед країн Європи соціальних стандартах в Україні кошти спрямовувались на сумнівні цільові програми та капітальні проекти, що є яскравим прикладом дії теорії Дж. Бюкенена та Г. Бренана про максимізацію номенклатурою власної вигоди.
51
Розділ І. Формування сучасного інституціонального середовища в економіці
Рис. 1.1. Розподіл приросту витрат зведеного бюджету України за елементами в 2004 р. Розподіл доданої вартості на етапі її створення в Україні також характеризується значними диспропорціями. Розраховані нами індекси номінального ВВП (за індексом-дефлятором), реальних доходів від праці (за індексом споживчих цін) і реальних доходів капіталу (за індексом оптових цін) свідчать про те, що протягом 1999-2003 рр. реальні доходи від капіталу (валовий прибуток) зросли більш ніж на 85 %, тоді як доходи найманих працівників - лише на 32 % (табл. 1.2). У динаміці реальних доходів факторів можна виділити 4 періоди: 1) період гіперінфляції 1992-94 рр., протягом якого реальні доходи від праці скоротились на 65 %, від капіталу – на 63 %; 2) період антиінфляційної політики 1995-98, доходи від праці скоротились на 6 %, від капіталу – скоротились на 42 %; 3) період фінансової стабілізації 1999-2001 рр., протягом якого доходи від праці скоротились на 7 %, а доходи від капіталу зросли на 61 %; 4) період економічного зростання (2002-2003 рр.) – доходи від праці зросли на 33 %, від капіталу – на 16 %. Якщо протягом першого етапу фінансової стабілізації (до валютної кризи 1998 р.) темпи падіння реальних доходів від капіталу значно перевищували темпи падіння доходів найманих працівників, то протягом 1999-2001 р. реальні доходи від капіталу зросли на 61 %, а реальні доходи від праці скоротились на 7 %. З 52
1.4. Суперечності розподілу факторних доходів
початком економічного зростання, протягом 2002-2003 рр. реальні доходи від праці зростали випереджаючими темпами (на 33 порівняно з доходами від капіталу (16 %). Проте структура розподілу первинних доходів не зазнала суттєвих змін, частка доходів від капіталу у ВВП зберігається на високому рівні (50 ВВП (що на 10 процентних пунктів більше, ніж у країнах ЄС), як це показано у табл.1.3. Таблиця 1.2 Обсяги і темпи приросту факторних доходів в Україні у 1991-2003 рр. Індекс інвестицій в основний капітал, разів Валовий прибуток (змішаний доход), млн грн Індекс споживчих цін, разів
Темпи приросту за рік, відсотків Оплати праці найманих працівників Валового прибутку (змішаного доходу)
Інституціональна система не забезпечує справедливий розподіл доданої вартості між основними факторами виробництва – працею і капіталом. Прискорене безпрецедентне в історії 53
Розділ І. Формування сучасного інституціонального середовища в економіці
розшарування суспільства супроводжується створенням виняткових можливостей для збагачення наближених до влади осіб [48]. Можна без перебільшення стверджувати про те, що формування національного капіталу в Україні протягом трансформаційного періоду відбувалося внаслідок систематичного заниження вартості робочої сили, особливо у період 1999-2003 рр. Таблиця 1.3 Факторні доходи як частка ВВП (в основних цінах) в Україні у 1991-2004 рр., відсотків Оплата праці найманих працівників 1991 54,5 1992 49,9 1993 38,7 1994 44,2 1995 48,7 1996 54,0 1997 56,0 1998 56,7 1999 53,3 2000 49,9 2001 47,9 2002 51,3 2003 50,9 2004 49,3 Джерело: Національні рахунки України. Рік Валовий прибуток (змішаний доход) 41,5 46,8 54,3 47,9 41,9 34,3 36,9 38,6 45,8 48,3 50,1 47,2 47,8 50,0
За оцінками деяких дослідників саме зниження відносної вартості робочої сили у Росії дало поштовх інвестиційному буму, оскільки значна частка інвестицій здійснювалась за рахунок масштабного перерозподілу національного доходу на користь капіталу (за різними оцінками – від 8 до 16 % ВВП) [131, c. 138]. На думку німецького економіста В.Шреттля, має бути утверджений принцип збалансованості – "заробітна плата має зростати приблизно нарівні із зростанням ВВП". Пояснюючи відносно низький рівень заробітної плати він стверджує, що це дає можливість підвищувати рентабельність і, відповідно, 54
1.4. Суперечності розподілу факторних доходів
компенсувати інвесторам ризики інвестування, високий рівень яких є віддзеркаленням слабкості інституціональної системи [131, c. 141-144]. Тому в довгостроковій перспективі підвищення оплати праці найманих робітників залежатиме від усунення інституціональних бар’єрів (політики дешевої робочої сили, що впроваджувалась через інститут мінімальної заробітної плати та тарифні сітки). На існуванні проблеми низької вартості робочої сили наголошувалось у Концепції подальшого реформування оплати праці в Україні [123]. До основних завдань такого реформування було віднесено "визначення заходів, спрямованих на забезпечення зростання номінальної заробітної плати та формування джерел її подальшого підвищення на державному і регіональному рівнях та на рівні підприємства", а колективно-договірне регулювання оплати праці визначалось як основний інститут реалізації такої політики. В Україні цей інститут поки що не спрацьовує, формально договірний процес відбувається, проте за змістом і параметрами генеральні тарифні угоди відповідають інтересам роботодавців. Відсутність дійових профспілок унеможливлює тиск на роботодавців "знизу", а традиційна щорічна дискусія щодо підвищення мінімального рівня заробітної плати, що закінчується незначними дискретними надбавками – обмежує тиск "згори". Зазвичай декларується недостатність фінансових ресурсів держави для забезпечення мінімальної заробітної плати у бюджетному секторі (що повторюються із року в рік при розгляді державного бюджету), також хронічно відкладається підвищення її до рівня прожиткового мінімуму. Воднораз має місце посилення зворотного впливу великого капіталу на інституціональну систему з метою збереження неефективного механізму колективно-договірного регулювання оплати праці. Зрозуміло, що інтереси великого бізнесу полягають саме у заморожуванні рівня реальної заробітної плати, що дає можливість йому отримувати стабільні прибутки без будь-яких інновацій. У теорії інституціоналізму ефективність економіки багато в чому залежить від повноти розвитку ринків і співвідношення цін (економічних оцінок) на основні виробничі фактори (капітал, земля, робоча сила), а також тих факторів, що мають особливе значення в нинішніх умовах - науково-технічний потенціал, 55
Розділ І. Формування сучасного інституціонального середовища в економіці
інформаційне забезпечення тощо. На сучасному етапі в Україні зберігаються диспропорції в оцінках факторів: низька вартість робочої сили, основних виробничих фондів, висока процентна ставка як ціна капіталу, невизначеність рентних відносин, заниженість валютного курсу як ціни іноземної валюти тощо. Все це негативно впливає на ефективність функціонування економіки, використання окремих виробничих ресурсів та їх системи в цілому. Деформованість і нестабільність економічних оцінок факторів виробництва у перехідній економіці України як результат їх становлення в умовах високої інфляції, нерозвиненої ринкової інфраструктури, кризи виробництва, фінансово-кредитної системи за наявності глибоких структурних диспропорцій в економіці, їх негативний вплив на процеси виробництва та обігу зумовили низький рівень інвестування, життєвого рівня, споживання тощо, в той час як була практично розвалена система управління старої адміністративної системи і не створена система державного регулювання цих процесів, притаманна розвиненій ринковій економіці. Така деформованість цінової системи як відносна завищеність цін на енергоресурси, сировину і матеріали порівняно з цінами галузей обробної промисловості (зокрема, машинобудування, легкої промисловості), призвела до необґрунтованого подорожчання продукції, що виробляється з цих ресурсів, зниження їх конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках. Значна заниженість ціни робочої сили, дешевизна праці робить неефективним використання машинної техніки замість робочої сили, зумовлює відплив "мозків" з України, робить неможливим реформи в соціальній сфері, пов'язані із більш повним відображенням у зарплаті витрат на відтворення робочої сили (на житлово-комунальні послуги, страхову медицину, пенсійне забезпечення). Тому інституціональна система, спрямована на збереженню диспропорцій у розподілі доданої вартості не на користь найманих працівників, опосередковано стримує реалізацію стратегій "випереджаючого" та "інноваційного" розвитку у довгостроковій перспективі. За нашими розрахунками, оптимальною стратегією на період 2006-2010 рр. має стати збереження частки доходів найманих працівників на рівні 50 % ВВП з поступовим зниженням частки 56
1.4. Суперечності розподілу факторних доходів
валового прибутку реального сектору до рівня 40 % , з одночасним підняттям частки податків на виробництво до 10 % ВВП. Такі зміни у пропорціях розподілу доходів дадуть можливість розширити внутрішній попит, внутрішні заощадження домогосподарств і відповідні ресурси фінансового сектору. Вважаємо, що така переорієнтація економічної політики на людину не суперечить ліберальним принципам ринку. Навпаки, забезпечення відтворювальної функції заробітної плати дасть потужний поштовх формуванню людського капіталу як вирішального фактора економічного розвитку ХХІ ст. Крім того, зростання доходів і формування масових заощаджень поступово змінюватиме структуру власності в Україні, знищуючи власне джерело формування кланово-олігархічної власності, що ставала дедалі помітнішою перешкодою економічного розвитку, підійшовши в 2004 р. впритул до узурпації не лише економічної, але й політичної влади в країні. На сучасному етапі нагальною є тактика інституціональних змін "зверху", що полягає у впровадженні норм (інститутів) для усунення диспропорцій в оцінці факторів виробництва. Державна політика не може зменшити доходи від капіталу і усунути диспропорції у розподілі ВВП між працею і капіталом інакше, ніж шляхом цілеспрямованого підвищення вартості робочої сили у підконтрольних державі секторах. Відтак, серед нагальних інституціональних змін у сфері оцінок основних факторів виробництва праці і капіталу необхідно виділити два основні завдання економічної політики: на етапі створення ВВП і первинного розподілу доходу – підняття рівня мінімальної заробітної плати; на рівні вторинного розподілу ВВП – підняття мінімальних соціальних стандартів за рахунок скорочення доходів номенклатури у формі так званих "інших" витрат.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Суперечності розподілу факторних доходів» з дисципліни «Економічний розвиток України: інституціональне та ресурсне забезпечення»
було використані на "інші цілі", що дорівнює сумі соціальних трансфертів за попередній (2003) рік (рис. 1.1). За умов відсутності контролю суспільства за державними витратами, вторинний розподіл ВВП через державний бюджет, здійснювався непрозоро. При найнижчих серед країн Європи соціальних стандартах в Україні кошти спрямовувались на сумнівні цільові програми та капітальні проекти, що є яскравим прикладом дії теорії Дж. Бюкенена та Г. Бренана про максимізацію номенклатурою власної вигоди. 