Як здійснюється економічне зростання? Крива виробничих можливостей зображує варіанти використання ресурсів для виробництва альтернативних кількостей різних благ. Рух вздовж кривої означає, що додаткова кількість одного блага може бути вироблена тільки за рахунок зменшення виробництва іншого (лінія СД на рис. 18.1.). Збільшення виробництва обох благ одночасно відображується у формі зсуву кривої виробничих можливостей зовні, як показано на рис. 18.1.(лінія АВ).
Рисунок 18.1 – Крива виробничих можливостей
Чим більше можливостей для економічного зростання, тим сильніше зсувається крива. При незмінній чисельності населення це означає одночасне зростання і душового виробництва ВНП. Якщо ж в суспільстві має місце безробіття або неефективне використання ресурсів, то точка, що характеризує стан економіки, лежить не на кривій виробничих можливостей, а під нею (див. точку Е ). Проблема економічного зростання в короткостроковому плані звичайно зводиться до пошуку шляхів повного використання наявних ресурсів. Графічно це означає пошук способів переходу економіки від точки Е на лінію СД. З точки зору довгострокових перспектив проблема зростання зводиться до визначення шляхів і способів переходу економіки з траєкторії СД на траєкторію АВ. Кількісно проблема зростання означає знаходження способів виробництва ВНП на максимально можливому рівні, в якості якого виступає потенційний ВНП. Для будь-якої країни його величина прямо пов'язана з обсягами ресурсів, які використовуються – праці, капіталу і землі. Їх комбінація в тій або іншій пропорції приводить до неоднакових результатів. В макроекономічній теорії є ряд розробок з проблеми оцінки внеску того або іншого ресурсу в створення ВНП. Так, один з найбільш поширених варіантів такої оцінки реалізований у вигляді виробничої функції Кобба-Дугласа. У найбільш загальному вигляді вона виглядає так:
Y = AK( · L 1-(
де Y – величина ВНП; А – коефіцієнт, що враховує вплив технічного прогресу; К – розмір капіталу, що використовується; L – обсяг праці, яка використовується; ( та (1–() – відповідно, частки капіталу і праці в доході. Розмір доходу капіталу визначається його граничною продуктивністю (МРК) і загальною величиною:
МРК · К = (Y.
Відповідно, доход праці визначається її граничною продуктивністю (МРL) і загальною величиною:
МPL · L = (1-( ) · Y
Виробнича функція має властивість постійної віддачі факторів. Багаторічні дослідження фактичних даних показують, що з течією часу частки капіталу і праці в доході (ВНП) залишаються постійними. Вони не залежать від розмірів капіталу і праці, що застосовуються, і визначаються тільки величиною (. Використовуючи взаємозв'язки функції Кобба-Дугласа, можна визначати граничну продуктивність капіталу і праці в ході економічного зростання. Економічне зростання залежить від розмірів приросту ресурсів, що використовуються. У виробничій функції в деяких моделях приймається, що технологічні зміни відсутні (тобто А = 1), що, звичайно ж, є спрощенням. Важливе значення для розкриття закономірностей економічного зростання має врахування характеру зв'язку між приростом ресурсів, що використовуються, і збільшенням ВНП. Найбільш простий випадок - пропорційне збільшення всіх ресурсів. У такому випадку має місце пропорційне збільшення ВНП. Однак в реальному житті така ситуація швидше виняток, ніж правило. Набагато частіше зустрічаються випадки, коли пропорційне зростання кожного з ресурсів неможливе, бо кожна країна наділена ними в неоднакових розмірах. В цьому випадку взаємозв'язок між ресурсами, що використовуються, і продуктом виражається законом спадної граничної продуктивності. Якщо, припустимо, суспільство не може збільшити використання усіх ресурсів, крім одного, то при збільшенні використання даного ресурсу кожний його подальший приріст супроводжується все меншим приростом продукту, а на певному рівні приросту ресурсу приріст продукту припиняється. В цьому полягає сутність закону спадної граничної продуктивності. Однак його дія не носить абсолютного характеру, тому що з урахуванням прогресивних змін в технології виробництва суспільство також має можливість навіть при постійному прирості ресурсів виробляти більше ВНП, тим самим нейтралізуючи дію закону спадної продуктивності. Ці обставини потрібно враховувати при оцінці економічної ролі високих темпів зростання населення. Свого часу англійський економіст Томас Мальтус висунув теорію, згідно з якою прискорене зростання населення приводить до зниження його життєвого рівня, оскільки при більш повільному зростанні інших ресурсів темпи зростання ВНП не поспівають за приростом населення. Така думка може бути вірною для економіки, яка не піддається впливу науково-технічного прогресу. Однак в реальному житті таку економіку важко собі уявити. Тому з урахуванням прогресивних змін в техніці і технології, в тому числі в сільському господарстві, навіть при прискореному зростанні населення можна уникнути падіння життєвого рівня, хоча складність проблеми не можна недооцінювати. Аналогічно треба оцінювати роль капіталу в економічному зростанні. Давид Рікардо вважав, що із збільшенням розмірів капіталу його гранична продуктивність знижується. Однак така точка зору не враховувала науково-технічного прогресу, завдяки якому збільшення розмірів капіталу супроводжується також зростанням ВНП. Тому щорічні інвестиції, збільшуючи розмір суспільного капіталу, забезпечують і зростання ВНП. Особливу роль в забезпеченні економічного зростання відіграє людський капітал, який розвивається в рамках системи освіти кожної країни. Чим більше вкладається коштів в розвиток освіти, тим вище темпи економічного зростання. І навпаки, недостатні вкладення в розвиток системи освіти ведуть в результаті до її відставання від світового рівня і, зрештою, до уповільнення економічного зростання. Існує важлива обставина, яка багато в чому визначає можливості тієї або іншої країни в забезпеченні необхідних темпів економічного зростання. Це - характер розвитку суспільства в даній країні, рівень його морального здоров'я. В ряді країн, незважаючи на певне матеріальне благополуччя, існує політичне насильство, корупція. Навряд чи в таких умовах можна розраховувати на збереження високих темпів економічного зростання або взагалі на яке-небудь прискорення розвитку. При характеристиці проблеми економічного зростання потрібно виходити з того, що на практиці існує розрив між потенційним і реальним ВНП. В принципі бажано, щоб цей розрив був мінімальним, для чого необхідно забезпечити повну зайнятість. Але якщо вона досягнута (а це можна забезпечити методами фіскальної і монетарної політики), то подальше зростання суспільство повинно забезпечити саме за рахунок створення умов для збільшення потенційного ВНП.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Основні чинники економічного зростання» з дисципліни «Курс економічної теорії»
