Інфляція не завжди призводить до зниження реальних доходів населення. Вона зменшує купівельну спроможність грошової одиниці, кількість товарів і послуг, які можна купити на ту чи іншу купюру, але її вплив на зниження життєвого рівня населення виявляється лише в тому випадку, коли динаміка номінальних доходів відстає від динаміки інфляційного процесу. З огляду на це теорія розмежовує поняття номінального доходу (номінальну суму отриманої заробітної плати, виплат за процентами, прибутку, рентних платежів тощо), і реального доходу 414
(кількість товарів та послуг, які можна придбати на суму номінального доходу). Динаміку реального доходу визначають як різницю між номінальним доходом та інфляцією. Якщо за рік середній показник номінального доходу зріс на 12 відсотків, а ціни протягом цього ж часу—на 7 відсотків, то можна вважати, що реальні доходи населення за цей період збільшилися на 5 відсотків. Однак за середньостатистичними показниками приховуються і більш складні процеси. Якщо. людина працює в державній установі й отримує фіксовану платню, то її реальні доходи скоротяться рівно на стільки, на скільки зростуть ціни. Це ж саме стосується пенсіонера, якщо отримувана ним пенсія не індексується, а також інших осіб, які мають фіксовані доходи. Відповідно до зростання цін зменшується і реальна вартість заощаджень населення, депозитних вкладів, страхових полісів тощо. Однак цей процес не є одностороннім. У процесі інфляції реальне вираження валового національного продукту і валового доходу не змінюється. Відбувається лише, перерозподіл їх. Змінюються частки доходу, які отримують різні верстви населення. Скорочення в умовах інфляції доходів певної частини населення компенсується протилежним процесом—зростанням доходів тієї категорії працівників, прибутковість праці яких випереджає динаміку цін. У цьому випадку при однаковості всіх інших умов їхні реальні доходи зростають. На цій основі в процесі посилення інфляції відбувається перерозподіл доходів серед різних верств населення. Це означає, що інфляція має не лише супротивників, а й прихильників. До останніх належать певні категорії працівників (суб'єктів ринку), що отримують в процесі перерозподілу реальних доходів зростаючу надбавку до своїх прибутків завдяки зростанню цін. В умовах інфляції відбувається перерозподіл доходів між кредиторами і дебіторами. Особа, що отримала на певний період позику, розплачується за неї грішми, які в ході інфляційного процесу частково втратили свою платоспроможність. Цей механізм діє на рівні не тільки економічних відносин між окремими суб'єктами ринку, а й держави, зокрема при компенсації державного боргу. Інфляція зменшує його величину. Важливо враховувати і те, що держава може свідомо використовувати емісійну інфляцію для покриття своїх надмірних бюджетних витрат. Звичайно, така ситуація не є стандартною. Вона виникає у екстраординарних випадках, коли видатки бюджету значно перевищують його прибуткову частину. У цьому випадку жоден уряд не погодиться визнати себе банкрутом, не вдавшись до послуг емісійного механізму, що є у його розпорядженні. При такій ситуації через канали інфляційних процесів відбувається перерозподіл доходів. 415
З урахуванням зазначених перерозподільних процесів досить важливе значення має прогнозування інфляції. Очікувана інфляція є менш деструктивною. Вона дає можливість за рахунок відповідної індексації доходів, застосування позитивної ставки процента та інших компенсуючих механізмів запобігти певною мірою (як правило, лише частково) деструктивним наслідкам інфляції в сфері розподілу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Інфляція і перерозподіл доходів» з дисципліни «Основи економічної теорії»
